Ранкова кава із Юрієм Мигалиною

Завдячуючи випадку, Юрій Вікентійович Мигалина став не військовим льотчиком, а науковцем. У результаті, Закарпаття збагатилося видатним ученим, який відомий не тільки науковими відкриттями, а й формуванням в області державного університету. Сьогодні гість «Ранкової кави»–ректор Мукачівського державного університету, Заслужений діяч науки і техніки України, д.х.н., професор Юрій Мигалина.

Ви любите каву?

Каву особливо не люблю, але інколи при спілкуванні, як додатковий фактор, звичайно, використовую.

Який цінний урок Ви отримали останнім часом?

Мені пізно отримувати зараз уроки. Фактично, я життя прожив. Прожив його непогано. Я задоволений тим, що зробив у житті. Адже моїми зусиллями і зусиллями моїх колег створено університет у Мукачеві. Це хороший почин. Думаю, університет буде мати велике майбутнє, він розвивається, незважаючи на непрості часи, є молоді кадри, які будуть піднімати МДУ.

Але, як кажуть, вік живи - вік учись. Хоч вважаю, що я вже все знаю, добре розуміюся у людях, все-таки людей потрібно перевіряти. Бо справжніх, на 100 % надійних, зустрінеш дуже рідко. Я їх шукаю, знаходжу, серед них є окремі мої друзі. Водночас завжди ставлюся із повагою до всіх людей, незалежно якими вони є. Адже це люди – кожен із своєю біографією, кожен із своїми принципами, кожен із своїм баченням світу.

Хто з героїв кіно чи літератури найбільш близький Вам по духу?

У різні часи були різні герої. В юності, скажімо, це був Печорін із «Героя нашого часу», пізніше - Григорій Мелехов із «Тихого Дону», з часом появились великі вчені, яких я старався наслідувати. На сьогодні ідеалів живих залишилось дуже мало.

Життя міняється й оці товарно-грошові відносини знищують душу людей. Очевидно, наша цивілізація буде закінчуватись із зникненням таких відносин і на авансцену вийдуть зовсім інші стосунки між людьми, а не грошові. Адже вони насправді не мають ніякої ціни. У свій час у деяких острівних державах багатство людини визначалось кількістю великих відшліфованих каменів біля будинку. Пізніше появились монети, гроші - майже в такому виді, у якому вони є сьогодні. Ці умовні символи замінили багато що, але самі стали лише символами. Змінити систему, яка є сьогодні, зразу неможливо. Але пройде пару сотень років і ця система зникне, на першому місці буде інтелект і моральні якості людини. Інтелект стане визначальним. Але для цього повинно багато що змінитися. І воно буде змінюватися.

Яким історичним постатям Ви симпатизуєте?

Непросте питання. Ідеалів для мене немає. Але є люди, які багато зробили для свого народу. Є люди, які жили не для себе, а хотіли залишити слід у житті. Власне, подібні постаті для мене завжди були першими, я брав багато від них, вчився, робив для себе висновки. Водночас моя власна думка була завжди визначальною.

Хто із історичних персонажів викликає у Вас антипатію?

Не зациклюючись на відомих в історії постатях, а оцінюючи людей взагалі, для мене найбільшим негативом є непорядність. Люди є звичайно різні. У кожного свій інтелектуальний рівень, хтось у житті чогось добився, когось обдарувала природа, але людське повинно завжди залишатись за людиною. Для мене найбільш негативними рисами є непорядність, ненадійність, зрадництво.

Якщо заговорили про риси характеру, то які з них найбільше цінуєте у жінках?

У жінках я найбільше ціную правдивість, надійність почуттів, віру в те, що кохання має бути справжнім. І якщо жінка віддається коханню, то воно повинно бути щирим. Не люблю фальші та лицемірства.

А в чоловіках?

Чоловік перш за все повинен бути надійним, справжнім чоловіком, включаючи і фізичні дані. Мабуть, і жінки найбільш оцінюють у мужчині його надійність і фізичний розвиток. Інтелект, звичайно. Без цього мужчина не є мужчиною.

Який день із свого життя Вам хотілося б повторити?

Я пригадую ті часи, коли наука була на дуже високому рівні. Я і мої колеги зустрічалися із провідними вченими світу (серед них були і лауреати Нобелівської премії) та обговорювали надзвичайно складні хімічні процеси. Кожному було що сказати. Кожен один для одного був цікавим. Ми обмінювалися результатами досліджень, разом виступали на конференціях, а по їх закінченню, за столом, ми знову розмовляли про надзвичайно цікаві наукові дослідження.

Це були найкращі роки у моєму житті. Тоді була змога проводити дослідження не тільки в Ужгороді, Києві чи Москві, а й у Кошицькому університеті, Братиславському політехнічному інституті, де була чудова матеріальна база по тих часах, що давало можливість отримувати унікальні наукові результати. Не існувало кордонів для вчених, ми завжди розуміли один одного і взаємно раділи успіхам. Тож не дивно, що мені вдалось зробити докторську роботу на такому рівні, який був визнаний у Московському державному університеті імені Ломоносова, у Ленінградському інституті, у Ростові-на-Дону, Києві та інших провідних наукових центрах. Це при тому, що УжДУ тих часів не мав потужної наукової бази, але мав чудових фахівців, які жили наукою і багато у науці зробили.

У ті часи в Києві була створена наукова група вихідців із Закарпаття і фактично саме вони сформували ядро хіміків науково-дослідних інститутів Академії наук України. Ця школа працює і сьогодні, але, на жаль, уже занепадає. Якщо тоді це були фундаментальні наукові дослідження, то на сьогодні вони мають все менше попиту, скоріше вимагаються практичні дослідження, на жаль, рівень науки значно знизився. Очевидно, це пов’язано з умовами нашого житті і, відповідно, фінансуванням наукових досліджень. Шкода, оскільки є у нас багато талановитих науковців, є здібна молодь, але, на жаль, сьогодні молодь у науку майже не йде, чомусь не вірять у те, що запити на наукові дослідження завжди були і будуть. Очевидно, зараз перехідний період, з часом все минеться і інтелект буде переважати над грошово-торговими відносинами.

Ваш улюблений вислів?

Мій вислів став крилатим у нашому університеті – розмову, як правило, закінчую словами «Хай Вам щастить!»

Який спорт є Вашим улюбленим?

У ранній молодості займався боксом, футболом, але найбільше часу я виділив фізкультурі йогів. Нею я займався біля 10 років, при чому до фанатизму: вранці 2 години, ввечері - так само, незалежно від того, коли повертався, був у кіно чи на танцях. Приходив додому і ще 2 години займався йогою. І це протягом майже 10 років.

Така фанатична відданість, звичайно, виховувала перш за все волю і таки дала свої результати, які відчуваю і по сьогодні. У свої неповні 74 я у чудовій формі, легко переношу ті фізичні і моральні навантаження, які випадають на долю керівника 6,5-тисячного вищого навчального закладу. Очевидно, хоч це було давно, але наслідки залишаються. Я і сьогодні піднімаюсь о пів на шосту, плаваю хвилин 40 у басейні і вже лише після того йду на роботу.

Ввечері так само: щодня плаваю у басейні хвилин 40-50. Цим підтримую свою фізичну форму і, мабуть, такий стиль життя має вплив і на мій морально-психологічний стан.

Яка із відвіданих країн сподобалася Вам найбільше?

Років 30 тому мені найбільше сподобалася Німеччина через пунктуальність людей, чіткість, навіть запрограмованість. Але навіть Німеччина змінилась сьогодні, вже немає тої чіткості, нема тієї надійності. Очевидно, є вплив інших держав, інших факторів. Непоганою була колишня Югославія - багатонаціональна держава, у якій кожен знав, якої він національності, але не створював із цього проблему. На жаль, ця країна розпалася на поокремі, які стараються вижити. Хай їм щастить.

Якби Ви мали змогу зустрітися із будь-ким, хто коли-небудь жив на землі, хто б це був?

Я би хотів зустрітися із Пастером, а також із такими видатними фігурами в науці, як Несмеянов, Менделєєв, можливо. Якби міг зустрітися із Ейнштейном, то було б непогано. Це вчені.

А із діячами політичними я б не хотів зустрічатись, оскільки інколи буваю категоричним у політичних судженнях, тому з політиками я б не знайшов спільної мови.

Студенти змінюються від випуску до випуску? Чи таки залишаються однаковими?

Перш за все це молодь. А вона у різні часи звичайно була різна. Це диктують обставини життя. Його умови у різних поколінь є різними і молодим доводиться пристосуватись. На сьогодні молодь трохи розгублена, оскільки вона не бачить свого завтрашнього дня, не бачить своєї перспективи. Але усі вони розуміють, що потрібно вчитись, перш за все слід отримати освіту. На жаль, при владі є люди, які не віддають собі звітності у тому, що вони відповідають за майбутнє. Вони відповідають сьогодні за молодь, тобто - за завтрашній день держави. Натомість приділяють недостатньо уваги розвитку і рівню середньої школи, середньої спеціальної освіти. Тобто молодь не отримує достатню підготовку для навчання у вищій школі.

На жаль, не всі розуміють, але це «аукнеться» через десяток-другий років. Уже сьогодні кількість молодих людей, які б могли навчатись у вищій школі, їдуть на заробітки, у всякім разі на Закарпатті. Про це говорить той факт, що лише 56 % випускників шкіл цього року пішли на тестування. Значна кількість ці тести не осилила. Можливо, тому у вузах Закарпаття та й власне по всій Україні навіть бюджетні місця не всі будуть заповнені. Я вже не говорю про загальний ліцензований обсяг.

Заспокоювати себе тим, що ніби у нас все гаразд – це непорядно по відношенню до наших людей, до нашої держави. Треба називати речі своїми іменами для того, щоб вирішувати проблеми. Ми не можемо допустити, щоб Україна стала лише постачальником робочої сили. Країна має колосальний потенціал, величезні інтелектуальні можливості і їх треба використати для добробуту наших людей. А це може зробити тільки освіта для молоді. Вона повинна стати першочерговим завданням керівників держави. Це не просто певний набір знань, а і виховання, і підготовка молоді до життя.

Чому Ви свого часу обрали саме хімію?

За своїм покликанням я військовий льотчик. Поступив у вище військове льотне училище, пройшов медичну комісію у Мукачеві на військовому аеродромі (з 12 осіб комісію пройшли двоє, і другим був я). Вже повинен був їхати на навчання, але дома трапилася трагедія. Щоб не пропадав рік, вирішив поступати в Ужгородський університет. Вранці по дорозі зустрівся із товаришем, він ніс документи на фізичний, то я вирішив податися на хімічний. Тоді було дуже важко поступити, оскільки медалістів зараховували без вступних, а для інших – 6 іспитів. Із групи з 36 осіб поступили троє...

Чесно кажучи, протягом першого семестру пропустив немало занять, зимову сесію складав за чужими конспектами, приблизно так само минув і другий семестр, без особливого інтересу. Але на другому курсі мені дали завдання розробити метод аналізу міді, щоб визначити причину отруєння телят у приміському колгоспі. Біля 20 тварин загинули - отруїлися мідним купоросом. Треба було розробити методику визначення міді у живих тканинах. Це була моя перша робота з хімії, яка представляла певний практичний інтерес. Саме прикладний характер цього дослідження підштовхнув мене до того, аби серйозно зайнятися наукою.  

А із дитинства який спогад першим приходить на думку?

Є один маленький фрагмент, який я навіть записав. Буває, що сяду і раптом починаю писати...

Із раннього дитинства я не пам’ятав своєї мами. Вона померла, коли мені не було ще й двох років. Можливо, тому мене нікому було захищати, оберігати, боронити…

Проте все життя в мене був ангел-охоронець, який незримо, але відчутно завжди був біля мене. Він не дозволяв мені робити необачних кроків, часом інстинкт переважав над розумом, але ангел-охоронець утримував від зла. Відчуття його присутності завжди робило мене виваженим, толерантним, доброзичливим –  це було і є моя релігія життя.

У кожної людини, або в кожній людині є ангел-охоронець – це сила духу, совість, або стан душі, який не дозволяє робити зло і тим самим оберігає від злих помислів.

Тільки духовно сильну людину сприймають оточуючі. Я в цьому переконався.

Кажуть, що життя завжди ставить усе на своє місце. Це народна мудрість, але є ще й вища справедливість, яка, хай навіть і запізно, але все-таки приходить…

Якби Ви писали книгу про свою життя, як її назвали б?

Я вже починав писати книгу про своє життя. Назви не дав. Вона може бути хіба по завершенню. Починав писати у найтяжчі години свого життя, коли мені було настільки важко, що не кожен витримав би таке навантаження. І все одно, незважаючи на це, треба залишатися людиною…
 

Ганнуся Тарканій, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Володимир Твердохліб

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щовівторка і четверга читайте нові розмови. Усього з кількох запитань, тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Партнер рубрики «Ранкова кава» - ужгородське кафе «Какао»