Ранкова кава із Лесею Оробець

Україні бракує гідних жінок-політиків. Бракує розумних проукраїнських депутатів, захоплених своєю справою і невдаваною любов’ю до земляків. Часом здається, що Україні навіть бракує українців. Але не тоді, коли розмовляєш із такими, як Леся Оробець. Тому сьогодні саме вона – гість «ранкової кави» на Zaholovok.com.ua. 

Кожне питання (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста) потребувало лише долі секунди на чітку і зрозумілу відповідь. Трохи більше тривали роздуми лише щодо питання «Що може Вас розізлити?». Інколи емоції були зрозумілі із поруху ідеальної лінії брів, тому шкодую сьогодні, що «ранкова кава» - не телевізійна. У інші моменти захоплював спокійний, але впевнений голос, тому шкода, що інтерв’ю не радійне. Утім, під час кавування з Лесею Оробець очевидним позитивом став наш фото-формат: коли до розмови приєднався фотограф Володимир Твердохліб, атмосфера помінялася кардинально. Леся попросила глянути об’єктив і саму камеру, показала власні роботи (фото доньок) і залюбки дискутувала на «вічну тему» сучасних фотографів: Canon чи Nikon.

Гостя сподобалася усім: тим, хто сприймав її візуально, слухав розумом чи просто пив каву поруч і покладався на емоційне враження.

Вам комфортно в об’єднаній опозиції?

Так. Мене дуже надихає команда, в якій я працюю майже рік. У «Фронті змін» багато молодих адекватних толкових людей, які самі себе зробили.

Політичний комфорт – це не тоді, коли тобі дуже зручно, а коли вдається разом робити амбітні цікаві корисні проекти. Коли є результат.

У команді Балоги було не так. Часто ідеї гасли ще на етапі обговорення. І, чесно кажучи, не шкодую, що 2 роки тому пішла з ЄЦ – у день, коли Балога вирішив стати міністром.

У такому разі, співпраця із Віктором Балогою не зіпсувала враження про закарпатців?

До чого тут одне до іншого. До речі, я приємно вражена закарпатцями: їхнім спокоєм і здатністю не піддаватися на провокації. Здавалося, де б питання мови було б більш дражливим, ніж у поліетнічному Закарпатті? Однак ніхто з вчителів та інших людей, які приходили на зустріч зі мною, так і не поставили питання про «мовний закон», їх хвилювало інше. Перелік питань у мешканців всіх регіонів однаковий: коли люди будуть жити краще, коли їхніх у дітей буде робота і достойна зарплата, коли буде можливість працювати на себе…

Який цінний життєвий урок можете пригадати просто зараз?

Я на собі неодноразово перевірила, що правду говорив Черчіль: ніколи, ніколи, ніколи-ніколи, ніколи (!) не здаватися. Наприклад, коли внесли закон про вищу освіту, ми надіялися відтягнути його хоча б на 2 тижні, щоб повернулися студенти. Але громада виявилася на стільки свідомою, що цей закон не вдається прийняти вже 18 місяців. Другий приклад – коли ми воювали з тютюновою мафією у парламенті і Литвин 4 місяці грав з себе вар’ята та не підписував законопроект. Я була на 7 засіданнях комітету, де всіляко намагалися сфальсифікувати текст, але те, що ми не здавалися, призвело до підписання закону.

Або вчора, у Чернівцях: нам повідомили, що маємо 20 хвилин на обласному телебаченні, але журналіста не дають. Формат новорічного привітання президента: сядьте, складіть коліна разом і говоріть 20 хвилин. Ми вийшли із цієї ситуації, розмову вів журналіст з нашої ж команди, а не з чернівецького телебачення. Інакше було б нудно: 20 хвилин слухати промову однієї людини. Не люблю нудних подій.

А що любите з не нудного?

Із того, що не соромно сказати пресі… Люблю свою роботу. Мені правда подобається добиватися результату. Це справді дуже цікаво, коли вдається навколо якоїсь проблеми, якогось виклику об’єднати громадських лідерів і разом домогтися змін.

У такі моменти крила виростають.

Це, правда, дуже цікаво.

За що варто любити Вас?

Це запитайте мого чоловіка, я досі не розумію, що на нього найшло, але цей експеримент триває вже 9 рік. Іншим мене любити не обов’язково. Я роблю свою роботу і якщо вам підходить результат – чудово. Якщо ні, я готова з цим розбиратися.

Політиків узагалі шкідливо любити, вони від цього стають неадекватними.

Їх треба обирати і контролювати. Тоді від них буде толк.

Які 3 речі Вам необхідні для щастя?

Саме речі, не люди?

Так.

Сон, сміх і самоповага.

Чому сміх такий важливий?

Найбільші дурниці люди роблять із серйозним обличчям. Це не я придумала. Чи не Єжи Лец так казав? Страшенно люблю його збірку «Непричесаные мысли», там є багато влучних афоризмів. Наприклад, «для закоханих і коней сіно пахне по-різному».

Якщо не собою, то ким би Вам хотілося бути?

Що значить не собою?

Якби була змога бути кимось іншим.

Як сказав все той же Єжи Лец, роздвоєння особисті – це важка психічна хвороба. Коли безліч людських сутностей, які населять людське тіло, зводяться до жалюгідних двох.

Чого Ви боїтеся?

Я мама 2 дітей і депутат з п’ятилітній досвідом, я вже нічого не боюся.

Ви задоволені материнством?

Так! У мене чудові діти. Мені з ними страшенно пощастило. Соні майже 4, Еріці - майже 2. Вони щойно повернулися зі свого літнього пластунського табору.

Еріка – популярне ім’я серед закарпатських угорців. А чому Ви обрали його?

Це ім’я приглянулося моєму чоловікові. А я, будучи люблячою мудрою жінкою, не дуже розпитувала, чому. А Соня – її треба просто побачити. Жива вода. Страшенно допитлива, дуже непосидюча, кмітлива. З нею важко спілкуватися як з дитиною – вона вимагає дорослих відповідей.

Коли ми чекали другу дитину, то до останнього не знали її стать. Мабуть, і не варто зазирати на те, що природа не хотіла показувати. Коли знаєш, то чекаєш хлопчика або дівчинку. А так – чекаєш чуда.

Що Ви хотіли б передати найціннішого своїм дівчатам, чому навчити?

Вірити в себе.

Усі, хто мені коли-небудь пророкували провал чи поразку, ніколи не знали, на що я насправді здатна. І виявилися глибоко неправі. Тому – вірити в себе, все решта вдасться.

Яку із своїх мрій Ви здійснили цього року?

Усі 13. Із них від найбанальнішої - наїстися шоколаду - до найсуттєвіших: прийняття декількох законів, які мені особисто було важливими, як, наприклад, Закон про громадські організації.

Які історичні особи викликають у Вас антипатію?

Весь склад ЦК часів мого дитинства.

Якби Ви мали змогу зустрітися із будь-ким, хто коли-небудь жив на землі, хто б це був?

Мій батько.

Це до того, що треба дуже-дуже цінувати своїх близьких, бо потім доля може не подарувати вам і 15 секунд розмови.

Тоді дозвольте спитати: жахливі події у Грушеві на Тячівщині не залишили у Вас образу на Закарпаття?

Я була у тій школі. Мені показували, де били мого батька. Мене це дуже багато чому навчило.

Батько розповів мені одну історію, про яку я ніколи досі не розповідала публічно.

Декількох людей після тих подій притягнули до кримінальної відповідальності, один з них навіть пішов сидіти. Згодом до мого батька на прийом приїхала жінка - сестра цього ув’язненого. І почала розказувати, що це «був не її брат», що вона не впізнає його у тих злочинах, що його намовили і вона не може повірити, що її брат здатен таке зробити. І мій батько написав апеляцію. Того чоловіка звільнили, а батько сказав мені: «Як би я хотів мати таку сестру!.. Навіть якщо він винен, його сестра варта того, аби він був на волі».

Є обставини, які можуть обізлити на все життя. Найти в собі мудрість пробачати – у цьому є насправді велика сила.

У нас в родині взагалі ніколи не було прихильників тюремних ув’язнень, якщо відповідати агресією на агресію, то чим ми відрізняємося від звірів?

Я не бачила, щоб там перевиховувалося. І не будемо зараз говорити про Президента.

Що б Ви сказали Богові при зустрічі?

Правди ради скажу: я кожну свою молитву починаю із слова «дякую». Дуже рідко прошу і часто дякую. Кажуть, допомагає.