Про Америку без парканів

Власкор Zaholovok.com.ua Катя Брижань з минулого місяця -  в Америці. Розставивши деякі акценти для себе у культурних відмінностях цієї країни та нашої, Катя ділиться своїми спостереженнями та враженнями з читачами. Zaholovok.com.ua починає серію публікацій «Наші в Америці!» і пропонує подивитися на цю країну очима нашої кореспондентки.

Є безліч анекдотів, які починаються зі слів: «Зібралися якось американець, росіянин і українець…». У фіналі жарту український хлопчина завжди виявляється найрозумнішим і найбільш оригінальним, а американець отримує статус тупого і недалекого. Однак якими б винахідливими і майже супергероями не поставали українці в анекдотах, насправді доброзичливості і толерантності їм необхідно повчитися. І не хоч у кого, а таки в цих американців.

Є у мене знайомий, який наполегливо доводить, що немає такого поняття, як «характер нації», тобто, характер, поведінка людей і ставлення їх один до одного не залежить від місця локації. До прикладу, майже половина німців аж ніяк не пунктуальні, далеко не всі італійці пристрасні і крикливі, і красивих жінок у Франції насправді не так вже й багато. Воно то може й правда, а всі ці характеристики – лише давно сформований стереотип, але будучи вже більше десяти днів в США, я переконалась, що американці найбільш доброзичлива і привітна нація із усіх тих, представників яких я коли-небудь зустрічала.

Приклад перший. В Україні незнайомі люди, які йдуть тобі назустріч, навряд чи посміхнуться і поцікавляться, як у тебе справи. А тут такий собі сандвіч, інгредієнтами якого є вітання, посмішка і вітання «Howyoudoing?» є цілком звичним. Спочатку я трохи насторожено думала : «Що вони всі від мене хочуть?», а потім настільки звикла, що тепер і сама запросто бажаю гарного дня майже всім. І , знаєте, це в стократ приємніше і краще, аніж відповідати «кислим» лицем на «кисле» лице.

Приклад другий. Кілька днів тому жінка випадково наступила мені на ногу, після чого так швидко, щиро і довго вибачалась, ніби завдала мені сильної травми. І це не єдиний випадок: тут люди просять вибачення за найменшу незручність. Це дуже контрастує із нашими реаліями, де хтось попросить вибачення, хтось просто пройде повз, а хтось кине «Дивися, куди йдеш».

Приклад третій. Нещодавно я сплутала розклад, і, думаючи, що в мене вихідний, не  з’явилась на роботу. Чесно кажучи, вже думала, що мене або звільнять, або догану випишуть, або ще якось покарають. Як виявилось, я ще занадто погано знаю тутешніх людей. Мій безпосередній керівник - Джої -приїхав за мною на машині, а після всіх моїх пояснень і постійних «Sorry, sorry» і собі попросив вибачення за те, що розбудив мене, запропонував поснідати і випити кави. Після цього кілька разів приходив дивитися, як я працюю, дізнаватися, чи все в мене добре і чи нічого не треба. До того ж, ні стягнень, ні докорів, ні попереджень не було.

Приклад четвертий. За весь час мого перебування в Сполучених Штатах Америки я ще жодного разу не побачила високих парканів, та і парканів взагалі. Люди не будують перешкод ні між будівлями, ні між собою.

Знаєте, таких прикладів можна навести безліч. Такі деталі ніби й незначні, але, з’єднуючись воєдино, вони вимальовують досконалу картину американської психології. Для тутешніх людей немає різниці, з якої ти країни, якого кольору в тебе шкіра, наскільки добре ти розмовляєш англійською і на якій роботі ти працюєш. В Америці ти  - людина, а це означає, що тобі треба допомогти, з тобою можна просто так поговорити і поділитися настроєм.

Як то кажуть, бути добрим не важко, варто тільки трішечки більше уваги приділити не собі, а комусь іншому і припинити вибудовувати паркани. А там дивишся – і в нашому суспільстві все налагодиться.

Катя Брижань, фото автора.