Нещодавно Zaholovok.com.ua писав про те, як ужгородський школяр виліпив з пластиліну українських політиків, які змагаються у Президентських виборчих перегонах -2019. На фоні цієї теми наша колега Ярина Денисюк згадала, як сама школяркою зацікавилася політикою і стала писати вірші на політичну тематику. Вона вирішила розповісти детальніше, як це було, та навіть поділитися тими самими віршами, які вже багато років ніхто не чув і не бачив.
Справа була у 2004-2007 роках на фоні Помаранчевої революції, коли на політичній шахівниці фігурували такі політики як Віктор Ющенко, Віктор Янукович, Наталя Вітренко, Володимир Литвин, Юлія Тимошенко, Олександр Мороз, Нестор Шуфрич... Чимало з них і стали героями Ярининих віршів. Далі пряма мова самої авторки.
Мушу зізнатися, що у мене погана пам’ять на події власного життя, тож я пригадую радше найбільш яскраві моменти та загальну тенденцію того періоду. Але, на щастя, я - той ще Плюшкін, тож і всі вірші збереглися, і кілька статей, які я писала до газети РІО (одну, здається, навіть частково опублікували).
Загальне моє враження таке, що була певна ейфорія навколо революції, навколо самого Віктора Ющенка, який у моїх віршах, власне, і постає, як певна героїчна фігура, таке собі ідеалізоване уособлення добра з народних казок.
Казка про Юхима і злого Янка!
Колись в селі ворожка жила,
Всім людям брехні говорила
(Вітрена було юй ім’я,
А сірий вовк юй був сім'я).
Вночи вна зіллячко варила,
А потім мужиків травила!
Лихий Янко про то вчув раз,
Купив вун яду про запас,
А ворогів вун мав дос много,
Та ші й жона його небога
Нефайна дуже вже була:
Дос жирна, зморщена й тупа!
Туй люди помічати стали,
Же всі враги його пропали;
Пропала з ними і жона,
Бо отравилася й вона!
Но був у Янка враг єден,
Шіковний дуже і страшен.
Янко його боявся дуже,
На людях називав лим друже,
Но а про себе думав так,
Же то тупий дурний мудак!
Героя звали всі Юхим
І вірили, же Бог із ним.
Янко рішив Юхима вбити
І яду йому дав попити,
Но Бог Юхима захистив,
Хоть яд вун випив, но ожив!
Юхим рішив нечисть травити
Пушов Янка й Вітрену бити.
Вони му правду всю повіли
І із села втікти зуміли!
Юхим царьом у селі став,
Бо мужність і одвагу мав,
Жив вун і довго, і щасливо,
Дітий мав много, аж жахливо,
Жону мав файну, роботящу –
В ушиткому Юхим мав щастя!
Прийміть сю казку, люди добрі,
Про подвиги лихі й хоробрі,
А як впізнаєте кого,
То повідомте ви його!
Тут і далі вірші подано в оригіналі, без жодних змін до орфографії чи пунктуації.
Тож, перший вірш ілюструє те, як Віктор Ющенко прийшов до влади. А от вже другий, який, очевидно, був написаний через рік-два після Помаранчевої революції,торкається наслідків Конституційної реформи 2004 року, коли Україна стала парламентсько-президентською республікою. У ньому видно те розчарування, яке спіткало мене, вже підлітка. Думаю, і дорослих не оминула ця ноша.
Казка про Юхима і злого Янка 2
Така то казка, добрі люди,
Рук тому в силі ші була,
Но час іде, но час проходить
І вже явилася нова!
Дись рук в селі всі мирно жили,
Овиць пасли, траву косили,
Участки свої доглядали,
Біди й нещастя ші не знали.
Наш царь Юхим сидів на троні
В златій мальовануй короні,
Вун свої діти доглядав,
В селі дубрі дос панував,
Но не хотів сам царювати
Рішив бояр собі набрати!
Спершу то були його люди,
За ним ходили, як верблюди,
Зимов ші мирно воні жили,
А пак ділити власть рішили!
А час ішов, і дні втікали,
Но вні ся вше не домовляли,
Воні ся били, скубли, гризли,
Докі ся всі не перегризли!
Народ то відів і мовчав,
Аж цілий рук їм не мішав...
Але потому так ся стало,
Же злий Янко про то вчув раз,
Мозги у голові заграли,
І поняв вун – прийшов вже час.
В село прийшов, як богатирь,
Людий зобравши дись із зони,
Як мають жити вні типирь.
Почав читати всім закони,
Хоть люди Янка дубрі знали,
І не любили вже давно,
Їм до душі слова припали,
Шо вшітькі чули од нього.
А вун казав, же вшітькі села,
Малі й великі хутора,
Най вибирають з поміж себе
Людий до царського двора!
Айбо читати і писати,
В селі ші нико і не знав,
А вун повів, же їм поможе,
І так зробив, як і казав.
Узяв людий вун багатіших,
Пушов до царя на прийом,
Повів же то нові бояри,
Кіть нє – давай Юхиме трон!
Но царь до трона приліпився,
І оддавати власть ніяк,
І на бояр вун согласився,
На тіх із зони посіпак.
Княгиню Юлію забув вун,
Шо власть колись юй обіцяв,
Рішив же буде царювати,
Так ніби нигда ї не знав.
Вун може думав, неборака,
Же Янко му не поміша,
Айбо не знав тот бідолаха,
Шо Янко вкаже му „шиша”.
Юхим сидів на свому троні,
Селом аж тиждінь управляв,
Вун милувався туй короні,
І раз тут силу потіряв.
А то Янко і його люди,
Такий просунули закон,
Же у селі, у хаті, всюди,
Власть не дає Юхиму трон.
Янко типирь найвишша сила,
В селі і князь, і царь, і пан,
Но а Юхим уже безсилий,
Як тот послідній хуліган.
Типирь най плаче, най ридає,
Но власть уже му не вернуть,
А про Янка най хоть здихає:
„Про власть, Юхимчику, забудь!”.
Мораль в цієї казки гарна,
Дано її всім зрозуміть,
Отож, подумайте про неї
Й такою ви її прийміть!
Є ще один вірш-розчарування, де я нещадно і відкрито критикую Ющенка, тож наведу лише його закінчення, що і зараз, як на мене, звучить досить пристойно та справді мотиваційно.
Ющенко устань з колін,
Нафік розжени Кабмін,
Бо хоч пишу я багато,
Але все ще вірю радо
В перемогу сил добра,
Я ще вірю в них, о да!
Але ти їм допомогу,
Хоч від чорта, хоч від Бога
Маєш швидко там надати,
Й владу свою забирати!
Зуб за зуб, за око око,
Перемога недалеко,
Зрадників під три чорти,
З-перед себе все змети
І добудь нам Україну
І соборну, і єдину,
Ту, що ми за неї стали,
Ту, що керувать надали
Ми тобі одному право,
А, проте, кричати „Браво”
Нам таки не довелося...
Я не рву свого волосся,
Маєш це робити ти,
Ющенко, у бій іди
І без лавр не повертайся
Тож кажу я: „Вітя, майся!”.
Після того, як я лаконічно проілюструвала старт і фініш своєї “кар’єри” політичної поетеси, варто повернутися на сам початок історії та згадати, як саме я зацікавилася політикою. Але, чесно кажучи, я цього не пам’ятаю точно. Тож довелося питати маму. Ось її версія.
“Ярина писала вірші просто давно. Разом з тим у нас у хаті завжди була розмова про політику. І Ярина ніколи не була аполітична. Ми з татом, і тоді, і тепер багато говорили про політику, про президентів. То завжди було. Ще й дідо такий був, у нас всі такі”, - переконана мама.
І справді у нас на кухні завжди було включене радіо Ера, або щось таке не менш серйозне. Батьки щотижня купляли та читали газети, яка б не була економічна ситуація в родині, ну і, звісно, вечірні новини були традиційними. І ось вкупі з романтичними (революції завжди трохи такі, лиш би людей там не убивали) подіями Майдану взірця 2004 року десь і зародилася моя більш-менш свідома політична позиція. Точно пам’ятаю, що до школи ходила з оранжевою стрічкою на рюкзаку. Зняти мене її не змусили, але питання про політичні симпатії ставили.
“А та Яринина вчителька (ред. класна керівничка), їй не дуже це подобалося, хоча вона може, це й прийняла по-своєму. Ярина ж тоді ходила й на мітинги. Йшла туди, бо сама хотіла, хоч і була ще досить мала. Коли в Ужгороді були мітинги, вчителька мені ще казала, що от ваша дитина ходить на мітинги. А їм забороняли, щоб діти ходили туди, чи то через небезпеку для дітей, чи то через політичні вподобання директора. Але Ярина йшла з тою торбою. А я її ніколи в тому не стримувала. А вже у 2014-му Ярина поїхала у Київ”, - додає мама.
Я самі мітинги пам’ятаю погано, якщо чесно, але, очевидно, бунтарства у мені більше, ніж мені самій часом здається.
Частково відповідь на моє запитання про причини інтересу до політики дадуть і ті віднайдені аматорські опуси для РІО.
“Ми були окрилені помаранчевою революцією, носили оранжеві стрічки. Тепер лише напис навпроти нашої першої школи нагадує про ті часи - “Ющенко ТАК!”... Я не політолог, пишу з точки зору підлітка. Роблю висновки з новин, розмов батьків. Не можу зрозуміти цю павутину, таку заплутану, де головний павук, хто? ...Натхненна подіями в Україні, вірю у світле демократичне майбутнє, я написала вірш. Тут демократією і не пахне, тут пахне грошима, великими грошима, які крутяться навколо певних осіб.”
Що ж, мало що змінилося з того часу у плані мого ставлення до політиків. До речі, і з Росією ситуація була критичною, як зараз, так і тоді. Про це я теж написала невеликий вірш. Що примітно, мова йде про росіян, в цілому, без акценту на Путіна. Чи то не було взагалі тоді цього акценту, чи я не розуміла ролі цієї людини і всіх політичних процесах.
Байка про газ
Москалі нам газ відключать,
Та це зовсім не біда!
Хай хоч руки нам покрутять –
Не здамося, ні фіга!
Бо вони б собі хотіли
В Україні править знов,
Але ми ще не здуріли,
Бо тече у венах кров
Українця-селянина,
Отамана-козака,
То кров вільної людини,
То не є кров москаля.
«Дах» у нас іще на місці,
Не поїхав звідти він,,
Бо усі ми – українці
Хочем встати із колін!
Бо «гівно» до нас пристало,
Як реп’ях той восени,
І всіх нас вже задовбало:
„Боже милий поможи!”
Їхній газ нам до «гузиці» -
В нас є свічка на столі!
У холодній хай світлиці
Ми не будемо дурні!
Є у світі добрі люди,
Що завжди поможуть нам –
Українців люблять всюди,
От, наприклад, Казахстан!
Вони газ би нам продали
По доступній нам ціні,
Лиш якби не заважали
Оті браття москалі!
Як рішити цю проблему,
Ще ніхто не знає в нас,
Хто прийме оцю дилему,
Хто продасть дешевий газ?
Ну а поки ми живемо,
Гріємося так і сяк,
По тихеньку газ крадемо,
Українець – не дурак!!!
Я геть забула (але це люб’язно пригадала мені мама), що мої вірші якимось чином потрапили до школи; очевидно, я хвалилася ними перед однокласниками. А я могла, у це я вірю) І цей-от вірш про газ, за словами мами, викликав обурення однієї однокласниці, котра мала близьких родичів у Росії. Тож отак Росія сварила людей, ще коли я була підлітком, нічого не змінилося, хіба пам'ять людська коротка.
Повертаючись до моїх статей-опусів. Тоді і зараз мене дуже хвилювала економічна політика нашої держави, бо вона по суті позбавила мене нормальної родини.
“Стара влада, нова влада... Щось та обіцяна різниця не дуже відчувається. І кожен раз виникає безліч питань. А чому все саме так? Чому в країні такий високий рівень безробіття? Чому такий низький рівень економіки? Чому люди змушені шукати роботу за кордоном? Коли все це скінчиться?! Чому мій тато змушений перебувати так далеко від нас, від сім'ї? Чому тут інженер нікому не потрібен, а там за нього хапаються руками і ногами? В чому ж проблема?
Але мені, дитині, важко знайти відповіді на ці складні запитання. І я зітхаю, важко зітхаю... Коли ж ми будемо нормальною сім'єю і коли нарешті мій тато зможе бути з нами? Ющенко, Кучма, Тимошенко, Янукович, Литвин.. Я не впевнена, що хтось із них зможе дати відповіді на мої запитання. Бо ми чуємо лише обіцянки, пусті обіцянки (ред. тут вмикається трек альони альони). І як це не прикро, люди втрачають довіру, бо наше життя з усіма його негараздами переважає будь-який позитив, що у ньому з’являється.”
Далі текст змінює тон на більш оптимістичний, але акцент я вже роблю на тому, що українці самі повинні змінити своє життя на краще. Десь так за кілька років і згас мій інтерес до політики, бо ота зневіра для підлітка чи дитини (я сама тоді ще не визначилася, судячи з усього) — то було занадто.
Але не хотілося б завершувати негативом, тож хочу навести два вірші, які зачитувалися на потіху родичам на днях народженнях і різдвяних гостинах.
Він тоді то сприйняв нормально. Не був у захваті, але прийняв те.
Хабарь (ДАІшник)
А муй тато міліцішта,
Няньо муй сам пан ДАішник!
Путь-дорогу контролює,
Лупить гроші ші й фіглює!
Жиєся нам дуже добре,
Бо в отця язик хоробрий:
Щтраф бере вун не десятку,
Не двацятку – п’ятдесятку!
Вун лем мера туньо пустить,
А пустити го вун мусить,
Бо у мера абонплата –
Аж до смерти передплата!
А типирь сім'я бідує,
Бо ДАІ вже не існує,
Гроші вже не мож лупити –
Почав тато з горя пити!
Цілий місяць пив і пив,
А як гроші всі пропив
В інститут вун дав заяву,
Поступив так на халяву,
Гроші дав й за єден динь
Мав диплом, хоть був як пинь!
А типирь вун пан суддя,
Получає хабаря.
Хоть закони вун не знає,
Вшитко добре роз’ясняє:
„Дай ми гроші і тоди
Правий будеш завсігди!”.
Правда в няня лем єдна:
Чесним бути то біда;
Кідь хитрий будеш і злий,
Нигда не будеш дурний!
Буду й я таким як тато,
Грошьох буде в ня багато
І не буду бідувати,
Кідь закон не буду знати,
Бо закон лим для дурних,
Щирих, чесних і бідних,
А я нигда не умру
Я хабарь і я живу!
Нестор Шуфрич
Колись давно в часи Русі,
Як люди жили в мирі всі,
Писав літописи прекрасні
Про давні подвиги неясні
Нестор літописець старий,
Розумний, мудрий і благий!
Давно пройшли часи оті,
Забуті всіми і старі,
Та сталось диво у наш час –
З’явився Нестор і у нас!
Щоправда слава вже не та,
Ганебна просто і пуста!
У Нестора розуму нема,
Але еСДекам це дарма.
Вони його всі щиро люблять
І як принцесу ту голублять!
Та шо ж за слава то трака
Робити з себе дурника,
Трибуни в Раді блокувати,
ЕСДекам задниці лизати,
В лікарні просто так лежати
І мозку струс імітувати,
На Різаку валятися
І дурнем прикидатися!
Навіщо це робити,
Так ненормально жити?
Аж із глибин віків старих
І до часів наших нових
Великі зміни відбулися,
Важкі часи пережилися,
А відголоси старих днів
Дійшли до нас і поготів.
І Нестор Нестора пізнав
Своїй уяві волю дав;
Вони на себе погляділи,
Одне одного оцінили
І наш лиш криво посміхнувся,
А другий аж перевернувся
Й перевертаючись додав:
„ А шоб ти Несторе пропав!”
І наостанок окремий вірш, який я присвятила політсилі Не ТАК.
Не ТАК
«Не ТАК» - дурна сила,
Шось ся підкоила,
Бо йде з перепою,
Як цап із козою.
Єден ся колише,
Єден ледве дише,
А тритій співає,
Жона пудпіває,
І всі начинають, хоть ноти й не знають.
І їх записали,
На радіо слали,
Типирь всім співають,
Людий звеселяють.
«не Так, не ТАК, не ТАК»…
То в вас у голові не ТАК!!
Пригадую, що головним мотивом для цього опусу послужило радіо, де була якась пісенна реклама я цієї формації. Тої самої радіопісні я не знайшла, зате ось ностальгійна реклама того періоду.
Наостанок хотілося би зробити короткі висновки. Якщо у вас в родині дорослі справді цікавляться політикою, то примушувати дітей до цього спеціально не треба, найімовірніше, вони і самі зацікавляться. Наступний крок - чи варто заохочувати дітей бути політичними? На мою думку, так. Чим раніше вони почнуть розбиратися у всьому цьому лайні, тим легше їм буде у більш зрілому віці приймати якісь рішення щодо власної долі, адже не у космосі ми живемо і розвиваємося, а у конкретних економічно-соціальних умовах, на які впливає політика. Єдине що вам, дорослим, слід виказати такій дитині більше підтримки, аби вона передчасно не розчарувалася і не згубила інтерес до політики на 10 років, як то сталося у мене.
Ярина Денисюк