Новини

Петро Шолтес: «Люблю собі помалювати Ужгород, бо я ужгородець» (ФОТО)

Такі зустрічі бувають лише випадковими і трапляються так рідко, що не написати про таку, на перший погляд, нічим не особливу здибанку, мабуть гріх. Бо якщо життя подарувало емоції, які, як зараз кажуть, зробили твій день – поділися з іншими. І життя стане світлішим.

Їхав собі брукованою вуличкою Івана Ольбрахта, що повна входів у закинуті пивниці, дивовижної рослинності і будиночками попід стінами Ужгородського замку. І вже майже на виїзді на Шумну майже вдарив по гальмах. Суто рефлекторно. Бо попід воротами одного з будиночків сидів художник. На низенькому стільчику перед мольбертом. І закінчував картину, що сяйнула у очі яскравістю барв. Він міг не обертатися і не мати упізнаваного сивого довгого волосся – по барвах цілком можна було упізнати Петра Шолтеса. А що пан Петро тато мого однокурсника, колишнього колеги по роботі (стіл навпроти) і товариша по літклубу Андрія Шолтеса – я припаркувався і вийшов привітатися.
-- Ооо! Попович! Саша, привіт – загукав художник, побачивши мене здалеку.
-- То ви мене так здалеку впізнали?
-- Я тебе упізнав ще як ти перше на машині проїхав. Я мушу все видіти – таке око.
-- Добрий день, пане Петре. А я знаєте, побачив ото як ви малюєте і так ото файно, що я став подивитися і привітатися. Давно вас не бачив.
-- Та й я тебе давно, айбо читаю все що ти пишеш. Новини, фото, фестивалі всякі, розказуєш про все це, інколи щось організовуєте з хлопцями у тому «Гірчичному зерні» - я все то читаю.
-- Ого! Ви сучасний такий? Інтернетом активно користуєтеся?
-- Ну, тепер то моя забава. Зробив собі дома з кімнати студію і маю завгуру: малювання, футбол і політика. Цікавлюся. І новини наші закарпатські читаю. А малювати… Бачиш, малюю цей двір, але не дуже люблю малювати квіти. Хіба сакуру. А май більше люблю малювати нашу ужгородську архітектуру. Бо я ужгородець і то мені рідне, моє.
-- Серце вас не болить за все це?
-- Розумію, за што кажеш. Понищили многоє. Але малюємо з хлопцями і збережемо то хоч у картинах. Наш Ужгород. Звісно, що болить, але час іде і міняється все, у тому числі і простір, архітектура. Вона тепер така як наш час. А Микита мені каже – мусай, Петя, малювати кожен день. Виходити на вулицю кожен день і малювати. А я не можу кожен день. Хіба як мені є дяка і настрій.
-- Натхнення?
-- Щось таке. Тут просто собі сів, бо дуже спека, а тут холодок та от файний двір і будинок – намалюю. Ти чи бачив мої картини у Снек-барі тут під замком?
-- Бачив. Недавно там був з гостями своїми. Файні. І багато.
-- Ну, я туди все щось нове доношую.
-- Ну зайду подивитися нове. Я буваю у Міші Колодка у майстерні -- то там близько. Звідти і їду.
-- Йой вто хлопець молодець! Усіх поклав на лопатки.
-- Правда так думаєте?
-- Я тобі кажу. Особливо ті його маленькі скульптурки що по перилах набережних почав класти. То ж лишиться в Ужгороді на сотні років і то дуже оригінально. Но ведмеді – то таке-сяке, мож поняти,  йому теж треба їсти, а чисте мистецтво рідко коли окупається по грошах, я то добре знаю.
-- Дякую, передам йому, йому буде приємно.
-- Давайте, робіть, хлопці щось для Ужгорода, оби не втрачав свого обличчя. Мусимо його зберегти.
На цьому потисли руки (спітнілу одну і замурзану фарбою іншу) і зайнялися кожен своїм. Але у душі, попри всю банальність штампу, лишилося щось тепле, що зігріє у зовсім сумні хвилини. Така випадкова зустріч. Наче ні про що і в той же час про багато чого. Захотів от поділитися.

Більше фото - у розділі "Фоторепортаж"

Олександр Попович.

Comments
Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Більше новин по темі

моя душа...

Сьогодні хочу поділитися тим,що для мене відіграло вже на сьогодні дуже велику роль-це моє захоплення...це танець...
Ви знаєте...правду люди кажуть...все найкраще в житті трапляється несподівано...от і в мене так багато років назад виникло бажання вивчати цей чудовий вид мистецтва...і від того часу почалося...
Для мене танець набагато більше значить як просто набір рухів...це мова моєї душі,яка передає слова за допомогою тіла...коли я танцюю я насправді відчуваю ейфорію...я відчуваю себе дуже комфортно...я розмовляю тільки без слів...
Як багато хто думає що для мене це спосіб засвітитися...показати що я краще когось в цьому плані...це дуже хибна думка...я танцюю для себе...просто коли я виступаю я говорю мовою своєї душі із глядачем...чи кожний мене зрозуміє в цьому не думаю...але все ж...
Я люблю в житті усміхатися...бо це приносить радість мені і всім хто бачить цю усмішку...але хіба кожний із Вас може сказати що він знає усміхатися душею??ось що для мене танцювати...
Це для мене свобода...незабутні миті...коли я танцюю я забуваю про все...це для мене найкращий антидепресант...саме в цю хвилину я відчуваю істинне задоволення...смак буття...ззовні я ніколи на сцені не показую те,що твориться всередині...але це насправді неповторно...це моє...це те чим я дихаю...стимул для нових звершень та мрій...
Кожний мій танець-це маленьке життя,яке я проживаю на сцені...мені приємно що за допомогою цього я можу дарувати людям позитивні емоції...енергію...можливо певний стимул...бо я впевнився в тому,що дуже добре виходить завжди те,що ти робиш від душі...багато разів перед виступом я відмовлявся від зустрічей,які були заздалегідь заплановані...я відкладав ті завдання,які мав виконати в той день та в той час...все заради того,щоб мати можливість поговорити душею з Вами та відкрити серце...мені не потрібні ніякі винагороди в даному мистецтві...я далеко не професіонал...ніколи себе таким не вважав бо важко сказати що я займаюся цим ремеслом так як ті люди,які присвятили йому все життя...і тому попрошу не оцінювати його із професійної точки зору...раджу просто прислухатися до свого серця....зрозуміти щось для себе...можливо Ви відчуєте що для вас буде приносити таку радість...
Я не уявляю себе без танцю...це моє життя...на ховайте в собі таланти...всередині не можна їх тримати...бо насправді кожна людина може досягнути рівня віртуоза якщо це йде від серця...щиро буду радий якщо кожний із Вас подумає над моїми словами...повірте...це неймовірні відчуття...
Music is my life...Dance is my soul...Dr.Electrodancer

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.