Пегазік, Малахіт, Кептар та інші

На Свалявщині відбулося Свято гуцульського коня. Дійство, а саме державна атестація коней для племінної роботи та змагання найкращих представників гуцульської породи, вже вшосте відбувається на базі санаторію «Квітка Полонини». Саме там квартирує обласний Племконецентр, який і започаткував захід задля сприяння відродженню породи в Українських Карпатах.

На «гуцульській стежці»

«Гуцули» – автентична порода коней, які вирізняються невисоким зростом, витривалістю та спокійною вдачею. Коні-гуцулики здавна живуть у Карпатах, завжди були помічниками горян, а нині використовуються як туристична атракція, й також - для терапевтичної їзди верхи.

Як інформують організатори, вже кілька років у суддівстві змагань беруть участь не лише фахівці столичних інститутів, а й колеги з Польщі. Громада конярів в Карпатському регіоні позитивно здивована динамікою розвитку породи саме в Україні – свого часу наша держава ледь не втратила чистокровних «гуцуликів», і це тоді, коли розвитком породи активно опікувались у Словаччині, Чехії і Польщі. Але ось вже Племконецентр набув і практики, і наукової бази, а Свято гуцульського коня на Закарпатті стало традиційним.

Цьогоріч у змаганнях взяли участь близько двох десятків коней із Закарпаття, Львівщини та Івано-Франківщини. Коней оцінюють за екстер’єром, показниками здоров’я, а також на довгій дистанції гірською місцевістю. Найбільш видовищний етап -  на «гуцульській стежці»: спеціальна смуга перешкод включає перекладини для стрибків, ходу між стаціонарними і рухомими перешкодами, як то «буреломом» та «рівноважнею» тощо, через хвіртку, яр та річкою. А межи виходами до суддів та в очікуванні старту «гуцули» охоче позували, вершники та конярі – оповідали про своїх улюбленців. Усіх учасників та гостей свята об’єднувало переконання: «гуцулики» – живий скарб Карпат.

Пегазік – взірець породи

«Так, він з характером, він «енергетичний» і вміє проявити свою енергію, але не надто норовливий. Дуже любить ласку і… щось солоденьке: коли він вдало проходить перешкоду, я даю йому шматок цукру або печиво. Він – чудовий кінь!», - вершниця Алла Комарницька оповідає про свого Пегаса. Ні, про Пегазіка – традиційне ім’я міфічного крилатого коня змінили для восьмирічного жеребця на більш пестливе. Взірцем породи називає цього гнідого красеня з чорною гривою Мирослава Головач – фахівець Племконецентру та організаторка Свята гуцульського коня (до речі, єдиного в Україні).  

(На фото -- Алла Комарницька і Пегазік)

«Та я всіх люблю, навіть чужих! Імперія – дуже хороша кобила, Цвітенка – теж чудова… А Пегазік – один з найкращих коней в Україні, і тут на змаганнях уже є його потомки, за якими ми оцінюємо і його як плідника… Тож маємо два покоління на одному іподромі», - оповідає панна Мирослава. Загалом же близько половини учасників змагань вийшли зі стайні Племконецентуру, багатьом з цих жеребців і кобил Мирослава сама придумовувала імена, як от Кептареві, котрий не згідний з вершником щодо кращого способу подолання перепони. Вона зізнається, що відродження і популяризація породи в Карпатах – це справа життя, вона віддається цьому вповні. «Воно йде непросто, але… Знаєте, в цій справі треба не рік і не два, аби мати результат, а десятиліття… Шостий конкурс – це зарано», - підсумовує Мирослава і прямує до сцени закликати вершників вишикувати своїх коней для стартів.

Кінь для приємності

З кожним разом краще – так характеризує рівень коней–учасників Мирослав Головач, голова Науково-виробничої асоціації "Племконецентр". Він розповідає, що за останні роки їм вдалося налагодити систему випробування й оцінки коней гуцульської породи по всій Україні, розробити нормативно-правові акти, які регулюють породу. «Наше підприємство досягло рівня кінного заводу, подаватимемо на такий статус, адже вже маємо відповідну кількість і якість поголів’я. Зараз у наших стайнях – 80 коней гуцульської породи разом з лошатами. Єдина проблема, і то велика проблема - не дають нам землі для коней, а вона конче потрібна».

Фахівець зізнається: конярство в Україні загалом почувається скрутно – харч і утримання коней дорожчає, податки зростають, а ринок продукції не створюється. Іподромний бізнес як такий в державі не діє, а кінний спорт в занепаді. «Ми пробуємо відродити його на Закарпатті, готові організовувати дитячу кінно-спортивну школу. Єдині «гальма» для цього – отримання статусу і, звісно, фінансування…». Пан Мирослав, втім, розказує про те, що в сучаснім світі кінь потрібен не лише для спорту. «Кінь для приємності! Людина в цивілізацію прийшла на конях, дуже недавно ми сіли в жигулі і мерседеси і одразу ж отримали величезні прикрості. Хвороби цивілізації… Проблеми осанки - стеохондрози, сколіози, всілякі порушення розвитку, і також хвороба, на опис якої ми раніше натрапляли хіба в американських журналах – синдром хронічної втоми… Тож успіхи, які ми маємо в терапевтичній їзді верхи, тішать…».

Кінь, котрий лікує

Гуцулик – найкращий «кінь для приємності» і кінь для здоров’я! У цьому переконують конярі й запевняють самі «гуцулики», бадьоро, проте, обережно несучи на своїх спинах навіть найменш досвідчених вершників-туристів. А ще ж ці ошатні невеличкі коні – просто красені. Однією із «зірок» змагань одразу став Малахіт - 8-річний жеребець гнідо-сріблястої масті, якого привезли з Коломиї, вразив усіх досконалою статурою і сивою гривою (на фото зліва). 

Невеличкі (зріст у холці 130 сантиметрів за стандартом) гуцулики, втім, сильні й витривалі, а компактна статура дозволяє легко пересуватися гірською місцевістю. Ці коні особливі не лише своєю тілобудовою, а й вдачею: на відміну від скакунів, вони не націлені на перегони і стрибки, не мають такої «спортивної злості», відповідно, більш придатні для гірських мандрівок, для роботи з туристами і малечею… Звісно, їх можна натренувати для змагань, але вони значно спокійніші за «верхових», - каже Мирослав Головач, розповідаючи, що завдяки здібностям і характеру кілька коней їх стайні попрямували в інші регіони України: Донецьку, Дніпропетровську область, на Кіровоградщину, у Кременчук і Львів. «Гуцулики» - чудові для початківців у кінному спорті, відпочивальників, дітей і молоді. А ще ж - справжні… лікарі. Саме на базі санаторію започатковано терапевтичну їзду верхи – так звану гіпотерапію, яка дає дуже добрі результати при проблемах з поставою та у недужих на ДЦП і синдром Дауна. «Прописують» спілкування з кіньми й просто для загального оздоровлення і підняття рівня енергії – кінь радо ділиться своєю снагою, працює як «живий тренажер» і покращує настрій…

З останнім ніколи не посперечається кожен відвідувач Свята гуцульського коня. А хто ж переміг у змаганнях? Та хіба це важливо? Найкращих представників породи в Україні можна щодня зустріти в стайні Племконецентру чи на теренах «Квітки полонини». А наступного року, сподіваються організатори, дійство буде ще масштабнішим. До того ж – підростуть нинішні лошата, аби скласти гідну конкуренцію Пегазіку, Малахіту, Кептарю та іншим…

Алла Хаятова, спеціально для Zaholovok.com.ua 

Світлини Олександра Зобіна

Малахіт із вершницею Вікою Гавінською