Об’єднані любов’ю до книжок

Об’єднані любов’ю до книжок

Їх об’єднала любов до книжок. Відтак усі вони зустрілися в одній точці – у Львові, де провели насичені читанням і слуханням чотири дні. Хтось уперше, а хтось уже вісімнадцятий раз. Десятки тисяч читачів, близько 300 авторів із 26 країн світу (у тому числі Конго, Нової Зеландії і навіть Австралії), 600 видавництв – усі вони зібралися разом на найбільшій культурній події року, Форумі видавців, аби вкотре ствердити - Аmor librorum nos unit. Цей девіз Форуму вже не вперше підхоплюють і закарпатські письменники, які цьогоріч досить активно презентувалися у Львові.

На крайньому Форумі людей було не вельми. Ні, їх звичайно, вистачало, але порівнюючи з попередніми роками, коли, аби пробитися до потрібного стенду слід було мати неабияку фізичну підготовку і витримку, зараз дихалося набагато вільготніше. Можна було без поспіху переходити з ятки до ятки, й при цьому мати змогу роздивлятися, що ж відбувається навкруги. Ажіотаж був хіба що біля кількох стендів, та й то в ті години, коли там проходила автограф-сесія. У цьому плані беззаперечними лідерами виявилися письменниці Люко Дашвар, Галина Вдовиченко та Марія Матіос. До останньої взагалі черга ніколи, здається, і не закінчувалася. Для робіт письменниці навіть виділили окремий стенд – «Книжки Марії Матіос». Благо, їх вистачало. Адже тільки на форум вона приїхала з трьома новими творами. Словом, подібний успіх закордонним іменитим гостям і не снився. На презентаціях норвезької легенди Лу Ерленда люду було таки менше. А один із переможців конкурсу «Найкраща книга Форуму видавців» Роберт Музіль сиротливо сидів на подвір’ї Палацу Потоцьких із 3-ма томами своєї «Людини без властивостей» - майже так ніким і не впізнаний.

До речі, щодо конкурсу. Не може не тішити, що й тут у закарпатців є здобутки. Так, спеціальну відзнаку малого журі отримав викладач економічного факультету УжНУ Юрій Кушнір за книгу «Персональні фінанси», аналогів якій, до слова, досі немає в Україні.

Привіз на форум свій історико-етимологічний словник «Слов’янські особові імена українців» і Павло Чучка. Причому професор виявився одним із небагатьох закарпатців, хто презентував свій доробок спочатку в Ужгороді, а вже потім – у Львові.

Так, читачі вперше саме на Форумі змогли побачити новий роман Ірисі Ликович «Татцельвурм. Тірольська історія» - історію про дітей, які виросли поза суспільством і були виховані тваринами. «Звичайно мені хотілося б, аби мої книги купували більше, - каже Ірися. – Але що я можу чекати, якщо мені всього 27 років і це – моя друга доросла книга. Тим більше, цьогорічний форум видався якимось дуже динамічним. Що казати, якщо на творчий вечір Степана Процюка прийшло 7 осіб. І це тоді, як його книги варті повного залу. Втім, коли я переглянула програму, то побачила, що о тій же годині було безліч інших зустрічей із відомими письменниками, все зрозуміла. Адже на кожного потрапити просто нереально».

Такої ж думки і дитяча письменниця Галина Малик. «Дуже дивно, але цей Форум відрізняється від попередніх. Є в ньому якийсь драйв, якого раніше не було, - ділиться Галина Миколаївна. –  Таке враження, що під кінець Форуму і людей побільшало, і книжок. І це попри те, що видавничі справи аж ніяк не стали кращими. Парадокс виходить. Я, відверто кажучи, дуже заангажована цього року і можливо не все бачу, але те, що потрапляє в поле зору, мені дуже подобається».

У закарпатської письменниці, до слова, на форумі пройшли аж 3 презентації. Під час першої, разом із видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», увесь зал театру ім. Леся Курбаса був забитий людьми. За враженнями Галини Малик, презентація пройшла дуже тепло та неофіційно: «Я страшенно не люблю офіціозу. А вечори, які організовує Іван Малкович, завжди дуже душевні, аж до сліз». Презентація настільки виявилася домашньою і затишною, що її учасників навіть нагодували. Просто Малкович по-дитячому безпосередньо заявив, що хоче їсти. Тож йому і принесли домашнього пирога з чаєм.

«Крім того, до мене підходили дітки, казали, що читають мої книжки, – провадить далі. – І це дуже приємно, бо коли є читач, хочеться працювати ще». Що ж до презентацій нових книжок в Ужгороді, Галина Миколаївна обіцяла це обов’язково зробити, мовляв, «Ужгород хай тремтить».

Єдину, але яскраву зустріч зі своїм читачем мав у Львові Петро Мідянка. В тандемі з російським поетом Андрієм Василевським він впродовж години читав свої твори – причому написані ще в кінці 70-х – на початку 80-х років. «Ці вірші  ще не друкувалися у жодній із моїх попередніх збірок, – каже поет. – Не включав їх, бо і цензура не давала, та і я сам сумнівався у їх цінності. Проте, тексти сприймалися публікою дуже добре. Я свідомо не включив сюди вірші-паровози, які писалися на злобу дня, хоч уже чув багато думок із приводу, що це варто було все таки зробити». Цікаво, що попит на нову збірку Петра Мідянки перевищив її тираж. Та й тиражу як такого не було – видавництво перестрахувалося, бо не було певне у популярності книги, і не випустило її повним накладом, а лише в кількості заледве 50 примірників. Їх, безперечно, одразу розібрали. «Адже на Форум приїздить публіка, яка насправді хоче читати, – каже Петро Миколайович. – Таку аудиторію взагалі по Україні важко зібрати».

Три дні поспіль автографами на Форумі ділився ще один закарпатський письменник Мирослав Дочинець. На книжкове свято він привіз ще й два свої романи «Вічник» та «Руки і душа». Крім того, письменник уже зараз готується до написання нового твору – «Зелейник» (про давнього травника). Відтак на Форумі скуповував переважно літературу для роботи за відповідною тематикою – народна медицина, лікування травами, національна кухня тощо. Втім, свого читача на Закарпатті, на жаль, не шукає. Каже, інтерес до нього як до автора по Україні загалом значно вищий. «Мій читач у Львові, Києві, Одесі, Криму. Тут їх значно більше, ніж на малій батьківщині, – каже Мирослав. – На Закарпатті ж книг, шкода, але не читають».

Поза цим, у Львові за читача активно борються. Так, цьогоріч на закритті Форуму було навіть встановлено рекорд. Майже 3620 дітлахів власноруч виготовили найдовшу дитячу книжку – «Книгу дитячих цінностей» – довжиною 42 метри. Тож, якщо у малечі цінностей вистачає на кількадесят метрів, і вони ще мають стосунок до друкованого слова, то, ймовірно, читачів у нас усе ж не меншатиме, а зовсім навіть навпаки. Ну, принаймні, так дуже хочеться.

Людмила Олійник, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фоторепортаж із Львівського форуму можна переглянути тут.

Читайте також: "Книги закарпатців "розмітають" на львівському Форумі видавців".

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання