неПРОСТІ ужгородці: Диригент і вчителька, яка стала другом для дітей

Мабуть, далеко не кожен з нас вміє помічати і цінувати прості, але такі потрібні речі: підтримку, допомогу, добрі слова. Можливо, їх більше цінують ті, кому вони дійсно потрібні. Або ті, хто постійно ними ділиться. Ужгородка Анна Стинич – саме  така людина. Вона віддає іншим свою чуйність, дарує радість, відкриває для когось нові можливості, ділиться теплом і допомагає. Анна називає це своєю роботою і чогось не бачить у цьому нічого особливого. Все би так, якби головними її героями не були діти. Своїм учням Аня дарує, можливо, найцінніше – віру в себе.

Zaholovok.com.ua продовжує серію матеріалів про неПРОСТИХ ужгородців, які не є ні посадовцями, ні політиками, ні бізнесменами, однак помітні у житті міста і роблять для людей щось корисне і у своїй простоті приховують власну унікальність.

Анна Стинич – хоровий диригент, педагог-організатор, волонтер зі стажем і соціальний працівник за умовами роботи. Її покликання – музика. А робота з дітьми вимагає особливого ставлення до мистецтва, бо, виявляється, воно все-таки може лікувати.

Аня вже 11-й рік працює у Часлівецькій школі-інтернаті, крім того є координатором благодійного проекту «Стань приятелем», волонтером проекту «Бібліотечний» і координатором волонтерів у літніх таборах для дітей. Крім того, Анна Стинич ще встигає співати у хорі Хрестовоздвиженського православного кафедрального собору (керівник Федір Копинець) і майже постійно бути біля дітей, багато з яких люблять називати Анну Іванівну  не тільки улюбленою вчителькою, а й мамою. 

«Любов до хорового мистецтва та диригування привив мені вчитель по спеціальності Іван Михайлович Сопко. Це Людина з дуже великої букви, – розповідає Аня. –  Він вчив мене не просто виконувати твір, а й прожити його, в роботі з людьми вимогливо ставитись в першу чергу до себе, бути для учня не тільки людиною, що ділиться знаннями, а й людиною, на яку хочеться рівнятись перейняти все найкраще, людиною, яка в потрібний момент обов’язково підтримає».

Аня виявилася здібною ученицею, бо якраз все, на що колись рівнялася, тепер можна сказати про неї.

«Музикою займаюся з 1 класу. Тоді до нас прийшла вчителька, запропонувала вчитися грі на фортепіано. З нашого класу зголосилося 20 учнів. З них тільки троє дійшли до кінця навчального року. А взагалі закінчили навчання – двоє. Потім було музичне училище. Після нього почала працювати у дитячому садочку. Думала, надовго там залишуся. Однак, потім додалася робота у школі мистецтв. Пізніше мені запропонували працювати педагогом-організатором у Часлівецькій школі. Працювала на трьох роботах і вчилася заочно у філії Донецької консерваторії в Ужгороді. Згодом повністю перейшла на роботу в Часлівці. Так все й почалося», – розповідає Аня.

Музику і роботу диригента Анна дуже любить: «Я вступала в музучилище з наміром стати диригентом. Музику дуже люблю, а робота з хором – це для мене дуже цікаво. На виступах завжди відчуваю підтримку хористів, водночас і вони знають, що я їх підтримую. Ми ніби одне ціле. Коли керуєш хором, мелодія звучить в залежності від порухів твоїх рук – це неймовірне відчуття!».

Аня розповідає, що добре пам’ятає свій перший робочий день у школі і каже, що спершу навіть розгубилася: «Я не встигла зайти на подвір’я школи, як на мене почав бігти натовп дітей. Вони одразу обіймали мене, такі енергійні! Я, чесно кажучи, не звикла до такої уваги. Тому трохи збентежилася. Думала, що мені буде дуже важко. Але мене тут дуже добре прийняли і сказали, що, якщо я люблю працювати, то все вдасться».

Про роботу волонтером Аня розповідає небагато: «Чогось суперособливого у цьому не бачу. Волонтерством займаюся на роботі. Бо всі проекти пов’язані з моїми дітьми, з моїми учнями. Це також нас зближує. Як тільки почала працювати, дивувалася дітям, – вони настільки обдаровані, настільки талановиті. Хотілося, щоб кожного помітили. Так, тут багато діток ромської національності. Вони дуже співочі. Трапляються дуже особливі тембри. Завжди хочеться з такими талантами працювати, відшліфовувати. Спочатку проводила багато індивідувальних занять, розспівувала дітей, вчила правильно подавати звук. Тепер вони стали набагато впевненішими».

Анна Стинич каже, що не знає, чи могла би змінити роботу: «Мені подобаються діти. Я їх усіх люблю, хочу з ними працювати. Взагалі ця робота займає велике місце у моєму житті. Я займаюся тим, що мені подобається і тим, що люблю. Раніше рідні часто казали, що я занадто багато часу приділяю дітям, але зараз вже звикли, навіть проникли ся тим усім, розуміють мене і підтримують.  У перші роки роботи тут я ставила собі дуже високі цілі. Насправді їх досягти важко, бо часто самі діти упускають можливості, які мають. Зараз я навчилася цінувати маленькі досягнення, навчилася радіти маленькому. Наприклад, приходить до мене дитинка у першому класі і не може мізинчиком торкнутися великого пальця. Якщо через місяць занять у мене вона зможе це зробити, я вже буду радіти. Якщо дитина, завдяки грі на сопілці на моїх заняттях, трохи розвине моторику пальців і зможе у руці нормально тримати стакан, то це вже досягнення. Для неї особливо. Звичні речі треба цінувати. Ми їх насправді не дуже помічаємо. Але саме вони важливі. Тим більше для тих, кому вони не доступні», – каже Аня.

Хор Часлівецької школи, яким займається Анна Стинич, неодноразово отримував нагороди на обласних і не тільки конкурсах. Диригент розповідає, що спочатку діти були дуже невпевнені у своїх силах: «Саме це, мабуть мене й підштовхнуло до того, що треба брати участь у конкурсах. Бо я не прагну до чогось гучного. І конкурси мене не дуже цікавлять. Заради себе я би туди не пішла. Але коли бачу, що це потрібне дітям, то щиро радію, що це може їм допомогти. Якщо я бачу, що є люди, для яких це важливо, то знаю, що треба йти і ротити. Часто для мене основним є те, щоб дітей побачили і щоб вони самі зрозуміли, що вони далеко не гірші, а у музиці навіть і кращі від інших. Це я знаю точно», – запевняє Анна, наводячи приклад, коли її учні здобули першу премію у дитячому конкурсі «Назустріч мрії» в Івано-Франківську. «Тоді моєю метою було те, щоб люди побачили талант хлопчика, який після відвідування нашої школи волонтерами з Німеччини почав займатися цирковим мистецтвом. Я не думала, що привеземо звідти нагороди. Хотіла, щоб Степана просто побачили і оцінили його старання і талант, щоб він відчув себе впевненішим», – ділиться спогадами Анна.

Анну Іванівну діти називають найкращою вчителькою, часто обіймають, а на День народження самі влаштовують концерти. Учні прив’язуються до виховательки і навіть звуть її мамою. Аня каже, що діти їй як рідні: «Усіх їх люблю, але намагаюся тримати дистанцію, щоб не дуже прив’язуватися. Хоча, після закінчення школи вони ітак знають, що я тут і нікуди не пропадаю, часто дзвонять, часто бачимося. Навіть можу просити своїх випускників про якусь допомогу. Знаю, що не відмовлять».

Щодо соціальних проектів, Анна Стинич зазначає: «Волонтерство – як добрий вірус: коли бачиш, що така робота приносить результат, то хочеться займатися цим й надалі. Є щось позитивне – хочеться ще. Тим більше, якщо воно приносить комусь користь. TOUCH-проект дітям дуже допомагає. Це маленькі результати і маленькі досягення. Але їх багато. Збираємо добро по крупинці».

У людях Аня найбільше цінує те, що вони роблять: «Я бачу людину по її ділах. Але не тільки так. Я самих людей дуже поважаю. Все важливе: і дії людини, і її поведінка. Однак, у першу чергу, ціную людину в людину. У житті мені з такими пощастило. З рідними, друзями, волонтерами і моїми золотими учнями».

Сьогодні, 8 серпня, Анна Стинич святкує свій 30-ий День народження. Редакція Zaholovok.com.ua щиро вітає іменинницю та бажає їй сили, енергії, щастя, радості і впевненості у тому, що її справа – дуже важлива! 

Аня Семенюк, спеціально для Zaholovok.com.ua