Ужгородець Шандор Кіш був свідком і безпосереднім учасником подій у Криму. Шандор служить у Військово-морських силах України і під час березневих подій на півострові був на борту останнього українського корабля, який не здавався росіянам. Олександр розповів zaholovok.com.ua, як разом з екіпажем «Черкас» намагався прорватися через блокаду, як здавав зброю російським військовим, зізнався, що думає про тих, хто перейшов на сторону Росії, та розказав як кримчанам «віддавали накази» по смс.
Шандору 21 рік. Він – старший матрос. Служить із 18 січня 2012 року. Розповідає, що до армії пішов за власним бажанням – за контрактом. Каже, що не жалкує, бо дійсно хотів служити: «Спочатку на службі було страшенно цікаво. Потім трохи тягло додому. Рідко дуже приїжджав. Але зараз жалкую, що не в Криму», – розповідає військовий.
Шандор відбував службу на морському тральщику «Чернігів». Однак, під час останніх подій був у складі екіпажу «Черкас» – корабля, який намагався стояти до останнього і, навіть після захоплення росіянами, залишився із прапором Військово-морських сил України.
«Як тільки все почалося, одразу була тривога. «Чернігів» стояв на озері Донузлав, у селищі Новоозерне. Ми мали захищати Крим, але команди не було», – згадує Шандор.
«Бажання у нас було одне – стояти до кінця, – розповідає Шандор. – Більшість із складу екіпажу реально були готові до цього. Але коли командир дзвонив, питав, як діяти, що робити, майже завжди відповідали «Нічого не робіть, чекайте, не відступайте».
Шандор розповідає, що найбільше у ці дні військових дратувала невизначеність: «Не розуміли, що відбувається, не було чітких команд, що робити, наш командир постійно намагався вияснити, як же нам діяти, але відповідей не було: «Чекайте». Найбільше дратувала усіх оця невизначеність: що відбувається, що робити, що буде далі. Нічого неясно. Через це деякі дуже переживали. Комусь і додому хотілося. Але більшість трималися», – каже Шандор.
«Через два дні прислали смс командуванню: «Вы, ребята, молодцы, держитесь. Мы вам ничем помочь не можем». Командир нам зачитав його, сказав, що так і так. І вирішили далі чекати», – розповідає військовий. Шандор каже, що не знає, від кого саме приходило командуванню повідомлення і додає: «У нас була можливість піти. Але ми залишилися».
Загалом під час весняних подій на морському тральщику «Чернігів» ужгородець пробув 3 тижні. Потім командир судна прийняв рішення: «Він зібрав екіпаж і сказав, що ми присягати Росії не будемо, але здаємо зброю. Здаємо зброю – і роз’їжджаємося по домах», – розповідає Шандор.
Військовий каже, що екіпаж до цього рішення поставився з розумінням: «Не нарікали, бо бачили, що отак постійно чекати невідомо чого не можна. Всіх уже дістала така невизначеність і незрозумілість».
«Прийшли на причал, – розповідає Шандор, – здали зброю. Артилерійську, стрілецьку, бомбовий запас. Прийшли – і здали. Але ніхто нікому не присягав. Почали розходитися, хтось одразу їхав додому. Перед тим переживали, бо в Україні хтось нас міг вважати зрадниками. Деякі боялися суду: були чутки, що за це нас можуть судити, – українці за зраду, а росіяни – за те, що зброю не здавали і не присягли». Шандор прийшов спочатку до своєї нареченої, розповідає, що тільки після цього почав розуміти, що насправді відбувається і що ніхто кримських військових судити не збирається: «Тільки на березі зміг прояснити цю ситуацію. Бо казали різне. Там – зрадники, там – теж зрадники. А ми – військові. Для нас головне виконувати наказ. Але який, якщо його, по суті, нема?», – каже Шандор.
Після здачі зброї і прощання з «Черніговом» Шандор вирішив повернутися: «Просився на «Костянтин Ольшанський». Не взяли. Пояснили, що довго не протримаються. Після цього подзвонив командуванню морського тральщика «Черкаси», який ще був не зданий. Мене взяли», – розповідає військовий. Разом з ним до «Черкас» з «Чернігова» перейшли ще кілька товаришів, які вирішили продовжити службу.
«Наші «Черкаси» протримались 4 дні. Ми хотіли прорватися з озера Донузлав далі через блокаду – затоплені кораблі. Але спроба була невдалою. Ми повернулися на озеро і просто кружляли, не давали, аби корабель захопили. На 3-ій день за нами слідував російський катер, під вечір їх було вже чотири. Крім того, з’явилися 2 вертольоти, які над нами маневрували», – згадує Шандор Кіш.
«Потім підірвали кермову колонку. Ми запалили димові шашки і десь дві години росіяни не могли зайти на борт. Командир віддав наказ зачинитися в кораблі. Російські військові зайшли після того, як розстріляли двері», – розповідає хлопець. «Під час цього всього командир знову дзвонив своєму командуванню, просив дозволу на відкриття вогню. Але дозвіл не дали. Ми були одні. Просто одні. «Констянтин Ольшанський» на той час також уже був захоплений», – каже Шандор.
Командир «Черкас» домовився з російськими військовими, аби екіпаж корабля не чіпали: «Росіяни зайшли на корабель, перевірили все, бачили, що ми без зброї. Командир провів переговори з ними, домовився, що нас не будуть чіпати. І на цьому все закінчилося. «Черкаси» не хотіли здаватися. Але що ми могли зробити у тій ситуації? Тим більше одні»,– Шандор трохи морщиться.
«Наш прапор з корабля так і не зняли, – веде далі ужгородець. – Ми повісили його настільки високо, що, навіть після того, як корабель захопили і російські моряки підняли свій прапор, наш зняти так і не змогли. Надто високо був», – не без гордості розповідає військовий.
На березі весь екіпаж розпустили і віддали документи – приписки по воєнкомату. «З одного боку, я радий, що за такий довгий час нарешті потрапив додому. Але з іншого – дуже шкодую, що вже не буду служити в Криму. Дуже шкода, чесно», – зізнається Шандор. Але присягу зраджувати не збирається: «Буду служити далі. Мені вже дзвонили і вже знаю, що продовжу службу. Тільки поки що неясно, де: в Одесі, Очакові чи Миколаєві». На питання, що буде робити у разі погіршення ситуації і подальших військових дій, каже: «Захищати. Хтось повинен захищати. Більшість з наших – захищати готові. І я готовий. Я ж військовий. Для мене головне – чітко виконати наказ».
За словами Шандора, більшість із військових, які служили разом з ним, залишилися у Збройних Силах України: «З екіпажів кораблів, де я служив, на бік Росії перейшло небагато. Із нашого (склад екіпажу морського тральщика «Чернігів» – 60 осіб. – Авт.) десь п’ятеро залишилися служити в Чорноморському флоті Російської Федерації. На «Черкасах» і «Чернігові» більшість військових були із Західної та Центральної України. Але були і безпосередньо кримчани. Вони і залишилися», – каже Шандор.
Військовий зізнається, що ніхто тим військовим, які перейшли до ЧФ Росії, не докоряє: «Ми з розумінням ставимося до такого рішення. Україна вважає їх зрадниками, але ми ставимося з розумінням. Там їхні сім’ї, там їхнє життя. Ми розходилися з нормальним відносинами. Прощалися, як з друзями». На питання, як бути, якщо українським військовим буде наказ відкрити вогонь, а по ту сторону опиняться його товариші по службі, Шандор задумується і через деякий час каже: «Прийдеться. Який буде наказ, його доведеться виконувати. Я – військовий».
Шандор через кілька днів відбуває з Ужгорода на службу. Але тепер вже не тільки у статусі військового: до рідного міста він приїхав з нареченою Марією і саме тут – одружився. «Весь екіпаж по телефону поздоровляв! Вітали щиро з весіллям усі по черзі. Дуже приємно було», – каже Шандор Кіш.
Аня Семенюк, спеціально для zaholovok.com.ua
P.S.: zaholovok.com.ua приєднується до вітань та бажає молодій сім’ї щастя і взаєморозуміння!
Фото надані Шандором Кішем