“Повертаю себе собі” – проєкт, який реалізовує Громадська організація “Рух підтримки закарпатських військових – Ужгород”, завдяки Програмі реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США. Його мета – реінтегрувати ветеранів війни, надати юридичні, психологічні онлайн консультації, а також залучити їх до різноманітних заходів, які полегшать процес соціальної адаптації та допоможуть зміцнити сімейні стосунки.
Проєкт зосереджений саме на ветеранах та ветеранках із сільських громад Закарпаття, зокрема, і на лідерах, які об'єднують ветеранське середовище в громадах, активно і ефективно розвивають власні справи та можуть допомогти з пошуком можливостей побратимам і посестрам. Більше про ініціативу розповіла керівниця ГО «Рух підтримки закарпатських військових – Ужгород» Галина Ярцева.
Як виник ветеранський проєкт “Повертаю себе собі”
Готували проєкт майже рік: ще у серпні 2024 року IREX заявив про можливість його реалізації, і відтоді Рух підтримки закарпатських військових зосередився на завданні створити якісну програму комплексної підтримки ветеранів і ветеранок.
“Ми добре розуміємо, що потреба підтримки ветеранів, які повертаються з війни, досі недооцінена в нашій державі. Ми про це мали думати ще 11 років тому. На щастя, ми про неї думаємо зараз, а не завтра, – каже Галина Ярцева. – Ми не унікальна країна, яка проходить через війну. Досвід, який пережила свого часу Америка, нестабільність на Балканському півострові, наштовхує на те, що ветерани, які повертаються з бойових дій, не просто глибоко травмовані, цей досвід – довготривалий в часі. І все це накриє Україну з головою”.
Тому, пояснює вона, важливо створити умови для їхнього поступового повернення до мирного життя. “Суспільство має бути готовим до зустрічі ветеранів. Не ветерани мають бути готові до зустрічі з суспільством. Це хибна думка, що прийдуть ветерани і наведуть порядок. Це ми маємо створити відповідні умови”, – наголошує Галина Ярцева.
За її словами, захисники, після повернення нерідко стикаються з упередженнями на роботі, нерозумінням у колективах і небажанням повертатися в середовище, де їх можуть сприймати з агресією чи недовірою. Родини теж проходять складне випробування: дружини зустрічають людину, яка внутрішньо змінилася, і не завжди готові до цих змін.
Саме тому, проєкт спрямований на те, щоб забезпечити ветеранів і їхні родини зрозумілими алгоритмами підтримки: від оформлення документів і захисту прав до психологічної допомоги та відновлення родинних стосунків.
Для реалізації мети та залучення більшої кількості захисників і захисниць Рух підтримки закарпатських військових співпрацює з координатором підтримки ветеранів Віталієм Сергієнком та з ветеранським простором “Вдома”.
«Принцип «рівний-рівному» у цьому процесі вирішальний,- вважає Віталій Сергієнко. – Довіра безумовна, підтримка ефективна. Моя робота в проєкті полягає у тому, щоб зрозуміти суть запиту і переадресувати ветерана до тих, хто швидко вирішить його проблему. А цих проблем і запитів надзвичайно багато, на жаль, виконавців не вистачає. Уже сьогодні я можу констатувати, що ми не справляємось з потоком різнопланових ветеранських проблем. Проте не складаємо рук і шукаємо допомогу не тільки в державному, а й в громадському секторі».
Що очікує на учасників:
Тренінги
Для участі відібрали 12 активних ветеранів із різних районів області (акцент на невеликі громади) – людей, яких у громадах добре знають і до яких звертаються за порадою. Багато хто з них був лідером ще до війни: працював старостою села чи вчителем.
Перша частина проєкту – лідерські тренінги. Програма передбачала два дні інтенсивної роботи, під час яких ветерани мали змогу отримати підтримку досвідчених менторів. Теми тренінгів коригували відповідно до запитів учасників. До програми увійшли заняття з розвитку бізнесу, пошуку роботи, побудови кар’єри ветерана, створення крафтових ініціатив, а також додатковий тренінг із програмного менеджменту.
З ветеранами працювали також психологи: їх навчали, як допомогти собі та стабілізувати побратимів у кризових ситуаціях.
“Кожному військовому, який повертається додому обов'язково потрібна підтримка, особливо психологічна, − каже ветеранка Олена Хархаліс «Ромашка», учасниця проєкту «Повертаю себе собі» − Не всі ветерани визнають, що їм потрібна допомога, не всі звертаються до фахівців”.
Найважливіше, наголошує вона, надалі продовжувати працювати з психологами та психотерапевтами, адже проєкт може тривати й 10 днів, й місяць, але підтримка потрібна систематично.
Опісля тренінгів зосередилися на практичних прикладах, а саме власних справах ветеранів та ветеранок, а також їх близьких. Це важливо не тільки для ветеранів, і для родин, із якими вони працюватимуть.
“Створення ветеранських бізнесів – це прогресивна ціль. Ми повели учасників в кав’ярню ветеранки Алли Старшун на Швабській. Вона реалізувала мрію, про яку думала 30 років, адже сама є професійною військовослужбовицею, її чоловік досі на фронті, – ділиться Галина Ярцева. – Далі показали приклад простору «Там, де файно» – бізнесу волонтерки та ветерана, які вже за рік зуміли відкрити комплекс із басейном, чаном і сауною. Цей простір став осередком для громади, і власники постійно його розвивають”.
Ще один показовий приклад – «Вуйко Еко», бізнес ветеранів Василя Поприка, Віктора Суліми та Владислава Опаленика. Представник «Вуйко Еко» Віктор Суліма на тренінг приніс власні вироби, які виготовляє з гільз: світильники, годинники, брелоки. Робота над сувенірами з набоїв стала для нього психологічним виходом - способом подолати безсоння. Останній приклад – кав’ярня на Кошицькій, яку відкрила Мар’яна Пайда, дружина загиблого воїна Івана Пайди. Вона поділилася з ветеранами власним досвідом: навіть після втрати рідної людини можна знайти сили для життя і справи.
“Коли вона розповіла про себе, свою історію, всі відреагували дуже емоційно, – згадує Галина Ярцева. – Це виглядало як неймовірно сильне братерство. Потім посипалися запитання: «Де знаходиться кав’ярня? На Кошицькій? Я туди йду! Давайте там щось зробимо. Будь ласка, напишіть нам у чат, де ви є. Покажіть. Організуймо там презентацію продукції “Вуйко-Еко”. Нумо допомагати один одному». І це не просто братерство, це зародження нового сегменту громадянського суспільства. Якщо ми його підсилимо правильними посилами та знаннями, це може стати новою Україною. Статистика свідчить, що зовсім незабаром більшість українців складатимуть військові, ветерани та члени їхніх родин”, – додає вона.
За її словами, важливо, щоб ветерани-лідери не тільки займалися власним бізнесом, а й використовували основний ресурс – знання.
“Щоб вони навчалися, не втомлювалися і не опускали руки. А наше завдання – зарядити їх на цю роботу, і вони мають розуміти, що це надовго. Вони повинні у своїх громадах шукати підтримку серед таких самих людей, які не здаються, не впадають у депресію чи алкоголізм. Мають розуміти ризики, знати, як з ними працювати, і оперувати контактами, куди можна звернутися за допомогою”, – зазначає Галина Ярцева.
В межах проєкту також є опція онлайн-консультацій: психологічних і юридичних онлайн-консультації. Разом з тим у Русі підтримки закарпатських військових, наголосила вона, є юристи і психологи, які можуть надати “швидку” допомогу за необхідності.
Основні проблеми, з якими звертаються військові, стосуються працевлаштування, медичного забезпечення, житла, бюрократії щодо статусу ветерана та соціальної стигматизації, розповідає юрист та правозахисник Роман Бухтояров, який надає онлайн-консультації не тільки учасникам проєкту “Повертаю себе собі” – з початку 2025 року й до квітня він отримав понад 1,1 тис. звернень від воїнів.
За його словами, ПТСР − одна з найгостріших проблем, яку неможливо вирішити юридично, адже на державному рівні відсутні програми підтримки, особливо в регіонах. Працевлаштування ускладнене через стереотипи роботодавців, які часто створюють неприйнятні умови або уникають прийому ветеранів на роботу, пояснює Роман Бухтояров.
“Бюрократія зі статусом ветерана війни: люди дзвонять: "Як хочу мати статус ветерана війни?" Кажу: "Я вам нічим допомогти не можу, тому що немає процедури, немає законодавчого аспекту". Це проблема держави. Звернень дуже багато по цьому питанню”, − каже правозахисник.
Ще одна проблема – соціальна стигматизація. “Суспільство не розуміє потреб ветеранів. Абсолютно. Людина, яка пройшла війну, бачила дуже багато за короткий період. На фоні працевлаштування та всіх інших питань − це дуже велика проблема. Чимало людей, які приходять після поранень, є списаними або мають інвалідність, або втрату органу, або з інших причин. Вони хочуть увійти в суспільство і щось зробити для нього. А суспільство не дає цього зробити, − розповідає Роман Бухторов. − Дуже часто це створює конфлікти, тому що ветеран виборює свої права, а хтось на фоні цього каже: "А він конфліктний, а він контужений…”
Суспільство має розуміти, знати і сприяти, наголошує, інакше подолати ці проблеми не вийде. Саме тому, на його думку, важливо працювати не тільки із запитами ветеранів, а й цивільними людьми.
Ретрити
Другою частиною проєкту “Повертаю себе собі” стануть тижневі ретрити для ветеранів та їх рідних. Це заходи з терапією на базі одного із відпочинкових комплексів Закарпаття: консультації для підтримки здоров’я, зустрічі з психологом і юристом, арт-терапія, екскурсії та термальні води.
“Це будуть дві групи: ветерани та їх родини, і чотири групи суто ветерани. У нас є родини, де і чоловік і жінка є ветеранами, – розповідає Галина Ярцева. – Будуть ветерани з інвалідністю. Хочемо залучити якнайбільше людей саме з сільських громад”.
Однак вона наголосила, ретрити – це не відпочинок, а робота над собою.
«Кількість ветеранів, які потребують допомоги, значна, - доповнює начальник аналітичного відділу ветеранського простору “Вдома” Андрій Біксей, - тому проблем із пошуком учасників проєкту «Повертаю себе собі» не було». За його словами, кількість охочих взяти участь набагато більша, ніж проєкт наразі може дозволити, адже його програма є унікальною.
«Це цілий комплекс заходів, який буде реалізовуватися. Тут ветерану постійно нагадують, що він не сам, що про його проблеми пам’ятають і намагаються вирішити. Крім того, йому надається можливість, окрім санаторного, отримати пролонговане лікування, а також певні послуги – юридичні, психологічні, які включають вербальне спілкування, – пояснює Андрій Біксей. – Основні труднощі стосуються технічних моментів, як-от узгодження дат та медичних обмежень».
Важливо було залучити саме ветеранів з сільських громад, наголошує він, щоб, 80% учасників не були містянами, де підтримку і допомогу знайти значно простіше.
“Повністю всі населені пункти Закарпатської області задіяні. Відсотків на 90 ми зберегли принцип територіальної рівності”, – каже Андрій Біксей.
Водночас кожен, додає, кожен учасник сам для себе визначає, чому йому необхідно взяти участь у проєкті – для оздоровлення, спілкування чи особистого розвитку.
Майбутні проєкти
Загалом ініціатива має охопити близько 200 ветеранів та ветеранок і їх рідних, з них 120 – візьмуть участь у ретритах.
“Для Закарпаття це досить серйозна цифра, якщо говорити не про поверхневу допомогу, а про більш глибоку підтримку”, – зазначає Галина Ярцева.
Вона каже, вже розглядають варіанти наступних проєктів: один із таких – правове навчання в громадах, мета якого не навчати ветеранів повертатися додому, а вчити громади приймати ветеранів.
“Я бачу в цьому більшу ефективність, тому що нам треба рухатися вперед до перемоги, а після перемоги у нас будуть додаткові виклики, і стратегічне планування уже сьогодні дасть нам змогу подолати ці виклики, пройти їх, як кажуть, якось з найменшими втратами”, – вважає Галина Ярцева.
Підготувала Валерія Рубаняк
Фото: ГО “Рух підтримки закарпатських військових – Ужгород”