«Залишки війни», що стали і порятунком і мистецтвом

Віктор Суліма, позивний Грузин, боронив Україну у різні роки, у різних бригадах і на різних напрямках: пройшов Майдан, воював на сході з окупантами у 2014 році, а на початку повномасштабного вторгнення міг залишитися вдома, однак став у стрій спершу 101-ї бригади ТРО, а пізніше 67-ї бригади. Пройшов важкі бої на Харківщині і Донеччині, а коли списався з війська за станом здоров’я із залишків війни почав виготовляти сувеніри. 

Зараз Віктор Суліма − один з учасників проекту «Повертаю себе собі: психосоціальна та юридична підтримка ветеранів, ветеранок та членів їхніх родин», який втілює ГО «Рух закарпатських військових – Ужгород». Захисник на дводенному лідерському тренінгу представив власний досвід психосоціальної самодопомоги.

З чого усе почалось…

У 2023 році після лікування Віктор Суліма перебував у Дніпрі, де чекав переведення у бригадну розвідку і не знав якою справою себе ще зайняти. Ходив на склад зброї, допомагав побратимам її чистити, коли помітив у кутку купу старих іржавих набоїв. 

«Я жартував, що це нам по ленд-лізу прийшло. Спитав у хлопців, чи можна з ними щось зробити. Вони відповіли: «Бери скільки хочеш, взагалі не проблема». Я взяв кілька штук, довго думав, крутив у руках. Потім вирішив зробити з них брелок для ключів. Вибив капсуль, висипав гільзу, порох, деактивував. Пішов у майстерню, взяв шуруповерт, просвердлив, причепив звичайне кільце для ключів – вийшов брелок, повісив собі на ключі», − розповідає захисник.

Ось так все й запрацювало: з маленького брелка. Спочатку воїн виготовляв їх для побратимів, а потім запропонував керівниці Руху підтримки закарпатських військових в Ужгороді Галині Ярцевій використати у безпрограшній лотереї для збору донатів. 

«Кажу: «Слухай, може, на ваших ярмарках чи безпрограшних лотереях якось пристроїте, може хоч щось зберете?» Я відправив кілька штук, спробувати. Минув тиждень, дзвонить Галя: «Вітя, давай ще, люди розкуповують. Ми їх поставили по 200 гривень донатів  – і беруть», – згадує Віктор Суліма.

Згодом підключились й інші волонтери. Зараз ветеран облаштував собі «майстерню» на балконі, урізноманітнив асортимент: тризуби, світильники, годинники, вішаки. Вже навіть є мінібар. Всі ідеї Віктор Суліма бере з голови. Найбільше, каже, люди купують саме тризуби – ті, що на дерев’яній основі, а брелки – за 200 грн, цікавлять дітей. Усі сувеніри він виготовляє за допомогою інструментів, які можна знайти у гаражі − шуруповерт, болгарка, молоток, ручна ножівка.  На один такий сувенір може витратити від одного дня й навіть до тижнів – це завжди залежить від кількості вільного часу та наявності матеріалів. Деякі частини сувенірів йому надсилають хлопці з передової. Переважна більшість коштів з продажу йде на допомогу своїм.

«Як прибуток, то не сказав би, що там є великий зиск. Поки служив, воно якось краще закривалося. Навіть перші тризуби, які я зробив – на дерев’яній основі з гільз – продали з аукціону за 10 000 грн. Потім ще кілька таких тризубів і брелоків пішли з аукціону. Це нам доволі сильно допомагало перекривати потреби саме в той період, коли я служив. Тоді й можливостей було трохи більше», − розповідає ветеран.

Водночас виготовлення сувенірів стало для Віктора Суліми не тільки можливістю підтримати побратимів, а й опорою, коли військова і цивільна реальність розшаровується.

«Коли приходжу додому дуже злий, беру якийсь виріб і просто починаю робити, навіть не думаючи, що саме. Воно виходить якось на автоматі. Потім дивлюся – щось вимальовується. Так я скидаю негативну енергію саме під час роботи. Все це почалося тоді, коли не було чим зайнятися. А зараз допомагає доволі сильно позбавлятися від негативу. Приходжу додому, сідаю, працюю», − ділиться він.

Справа утримувала його вдома, коли воїн повернувся у жовтні 2024 року в Ужгород. Тоді відчував, наче українці живуть в різних світах – ніби в різних країнах: «Там війна, там гинуть люди, а тут вона нікого не стосується, крім тих, у кого рідні чи близькі воюють. У перші місяці в мене була сильна агресія, дуже важко було стриматися. Єдиний вихід те, що я виходив із дружиною та маленькою дитиною на прогулянку. Бо при дитині я не дозволю собі агресувати. А так – знайшов заняття: сидів удома й щось робив».

На питання, що його може роздратувати Віктор Суліма відповідає коротко: «Все». Досі залишається багато факторів, які нервують ветерана, тому найбільш комфортно йому саме в колі своїх. 

«Навіть у родині це не завжди комфортно. А з побратимами набагато легше й зрозуміліше. Це велика проблема, адже фактично якісної психологічної чи технологічної реабілітації ми не отримуємо. Я знаю багатьох хлопців, які до війни не пили, не вживали наркотиків. А тепер, повертаючись додому після поранень, списані інвалідами без рук, без ніг – не знають, що робити. І підсідають або на чарку, або на наркотики. У мене багато знайомих хлопців у такій ситуації. Це справді велика проблема, − розповідає Віктор Суліма. − Я й зараз із великим задоволенням повернувся б на фронт».

«Дайте нам просто умови, щоб ми могли розвиватися»

У межах проєкту «Повертаю себе собі» учасники могли поспілкуватися з психологинею Ольгою Руіною, яка розповіла про дієві способи самопідтримки, методи подолання ПТСР, депресії та профілактику емоційного вигорання. Власне, досвід Віктора Суліми - один з найкращих способів зарадити і позбутися депресії. 

«Коли людина віддається своєму хобі, щось робить власноруч, отримує за це схвальні відгуки, а, можливо, і фінансову винагороду, все це серйозний стимул до життя. Це той новий фундамент на якому буде зводитись нова соціальна реальність ветерана. Важливо з боку родини і суспільства  вчасно підтримати бажання близької людини», - розповідає психологиня.

Для Віктора Суліми питання професійної реалізації після служби досі залишається болючим. Хоч зараз він і помічає збільшення кількості ініціатив для ветеранів, особливо волонтерських, згадує як складно було на початку. Погіршує ситуацію й те, що на державному рівні підтримка ветеранів є несистемною, а грантові конкурси на ветеранський бізнес − надмірно бюрократизовані. Тому після служби військові в основному покладаються на волонтерську підтримку. 

«Допомога є, але це все одно волонтерська ініціатива. А цим має займатися держава. У державі, звісно, гарно все декларують. Але відтоді, як мене списали у 2024 році, я чую від неї тільки гарні слова й декларації. Реальної підтримки не бачу», − каже захисник. 

Зараз Віктор Суліма подався на обласний грант на ветеранський бізнес −  200 тис. гривень. У планах відкрити майстерню для виготовлення сувенірів: «Це має бути саме ветеранський, соціально-адаптаційний бізнес: працюватимуть ветерани, допомагатимемо військовим, братимемо участь у різних заходах». 

Вже знайшов потрібне приміщення в одному з гаражів, де планує поставити сучасне обладнання, зокрема лазерний гравер, який коштує близько 60 тис. грн, щоб випалювати на виробах надписи. 

«Одного фахівця гарантовано візьму на офіційну, постійну роботу. Він сам художник, ми вже трохи співпрацюємо. А інших хлопців буду підтягувати – бо знаю, що багато з них мають різні ідеї, що можна зробити із цих залишків війни. Навіть є хлопці, які розмальовували тубуси та гільзи і їх потім теж виставляли на аукціони. Тому, думаю, навіть охочі просто повозитися з чимось подібним  знайдуть своє місце», − розповідає захисник.

Однак і тут ветеран стикнувся з формальностями, які не враховують життєві обставини.

«Навіть із цим проєктом на грант. Я, перепрошую, розумна людина, і себе за дурня не вважаю. Дружина в мене – начальник Департаменту туризму в облдержадміністрації, теж розбирається у документах. Ми з нею більше двох тижнів ламали голову, як правильно заповнити їхні вимоги. Вони просять від виробника сувенірів подати конкретні цифри: скільки я зможу виробити, скільки зможу продати – і на рік наперед. А як це зробити? Сьогодні я можу виготовити 50 брелоків, а за місяць не продати жодного. Але їм треба точні цифри. Кажуть: «Дайте цифри, дайте цифри». Звідки їх узяти? Я можу написати умовні, але це ж буде брехня», − ділиться  він.

Попри це, Віктор не зупиняється і його мрії та цілі не обмежується виготовленням сувенірів з військових артефактів. Разом з дружиною він розмірковує над створенням міні-готелю у Карпатах, що буде складатись з невеликих будиночків десь на високогір’ї. Ідея народилась ще до повномасштабного вторгнення і, зрозуміло, була поставлена на паузу.

«Задум був готовий, але поки що він на паузі. Проте я впевнений: рано чи пізно він буде реалізований, − розповідає ветеран. − Я б із великим задоволенням перебрався туди, подалі від цивілізації». 

Текст Валерії Рубаняк

Фото Ані Семенюк та з особистого архіву Віктора Суліми 

Ця стаття створена  завдяки Програмі реінтеграції ветеранів IREX, яку реалізує IREX за підтримки Державного департаменту США. Зміст публікації є виключною відповідальністю IREX та ГО «Рух підтримки закарпатських військових – Ужгород» і не обов'язково відображає погляди Державного департаменту США.