Як екскурсовод почав виготовляти перископи для розвідників ЗСУ
Екскурсовода та туризмознавця Макса Адаменка із Мукачева знає чи не кожен закарпатець, бо точно хоча б раз бував на його екскурсіях. До 24 лютого, дня повномасштабного вторгнення росії в Україну, Макс виношував чимало цікавих проектів, але війна внесла свої корективи.
Туризм відклав на потім, й став членом координаційної ради, поселяв і зустрічав тих, хто тікав із районів бойових дій тощо. Але фішка в іншому – Макс почав робити перископи (прилади бачення, що дозволяє спостерігати за об'єктом з безпечного місця), які, можна сказати, рятують життя нашим воякам і воячкам на війні.
До Макса Адаменка ми навідалися у вівторок, 9 серпня. Саме в цей день із волонтерами й волонтерками відзначали 2 місяці з часу, відколи взялися за перископи. Команда потрохи починає збиратися, адже робити згадані прилади приходять раз на тиждень (іноді й двічі, у середу), ми ж тим часом цікавимося про туристичні проекти, які планував реалізувати навесні, якби не втрутилася війна. Їх було чимало, зізнається. Зокрема, у динопарку в берегівських Яношах збирався облаштувати експозицію первісної людини із напівкруглим наметом зі шкір та кісток. «Для усіх відвідувачів це була б експозиція для оглядин. А от якби я прийшов із своєю групою дітлахів, то ми б зайшли всередину, вдягли шкіри, розвели огинь за допомогою тертя гілки об гілку, - ділиться. – Потім ми б зробили кам’яну сокиру і спис. А після екскурсії і розповіді про динозаврів ще б був мисливський квест! Під кожним динозавром було б завдання. Треба лишень розпізнати, під яким саме». До війни наш співрозмовник кілька разів влаштовував екскурсії в Доробратово, де є ропа. Цьогоріч він випарив сіль і збирається включати цю "процедуру" в дитячий інтерактив.
“Заморожені” проєкти та “підвішені” екскурсії
Ще один проект - екскурсія «Як влаштовані Карпати», «заморозився» після 24 лютого, але пробну екскурсію встиг влаштувати до того. «Торік навідався на сейсмостанцію при в’їзді у Берегові, що знаходиться на горі Ардов. Тут є винний підвал, який існував вже у 15 столітті, володарями його у різні часи були Бетлени, Перені, потім підвал почав належати колгоспу, - розповідає Макс й заодно перевіряє перископ. - Орієнтовно у 70-х роках минулого століття Інститут геофізики ім. С. Субботіна НАН України викупив підвал і облаштував сейсмостанцію». Словом, згадана екскурсія стартує із відвідин Закарпатського угорського інституту ім. Ф. Ракоці у Берегові, будівля якого займає ледь не пів вулиці й має більше 100 років. Це колишній палац правосуддя, комітатський суд, тут шикарна колекція мінералів із усього світу. Потім ви їдете на сейсмостанцію, підніметеся на Берегівське горбогір’я, де на одній з вершин є «відьмове озерце», яке не висихає. Ще буде перлітовий кар’єр, де можна скупатися, а також зефірки та купати, до яких скуштуєте закарпатського вина. Наприкінці лютого і початку березня Макс отримував чимало дзвінків від туристів, котрі хотіли замовити політ на дельтаплані або повітряній кулі, покататися на тюбах на Закарпатті. Але екскурсовод сердився й дивувався, мовляв, люди війна, треба робити щось для перемоги. Й тільки 2 місяці тому щосуботи почав організовувати «Як влаштовані Карпати». Нині це єдина екскурсія, яку проводить.
В перші дні повномасштабної війни, як і більшість закарпатців, Макс Адаменко побіг у військкомат, бо були, каже, «страх і лють». Прийшов, а там черги, які він не любить. У наступні дні з’явилися перші переселенці, йому почали телефонувати знайомі із Харкова, Одеси, Дніпра, Києва. Макса запросили в координаційний штаб при мерії. «Якраз в плані допомоги гіди–екскурсоводи стали в нагоді. Ми знаємо дороги, місця розміщення, маємо чималу базу контактів, плюс нас знають», - веде далі наш співрозмовник. На власному сайті він зробив сторінку допомоги для переселенців із рубрикатором, де розміщувалася інфо про те, куди йти, куди дзвонити, які правила оформлення допомоги, розклад автобусів, потягів, які притулки є в області, де забезпечують харчуванням, юридична і психологічна служба. Потрібно було створити волонтерський пост на вокзалі і він зголосився.
Доєдналися друзі. Згодом Макса запросили на роботу в організацію - партнера УВКБ ООН в Україні, співробітники якої моніторили кордони, об’їжджали притулки для переселенців, складали статистику й звіти, щоб опісля оформити й надати допомогу. Згодом Макс оголосив флешмоб «Підвішені екскурсії» для переселенців (хто не знає, то це, коли хтось для когось оплачує екскурсію, - Авт.). «Неочікувано перерахунків було так багато, що замість однієї екскурсійної поїздки, здійснили три. На цей третій рейс прийшло не 25 осіб із гуртожитку, як домовлялися, а 47! Люди самі казали, що готові постояти і взяти дітлахів на коліна". Добре, що їхали ПАЗиком, місця вистачило усім. Побували в Доробратові, де є церква Миколи Чудотворця, ранчо з дикими тваринами, сходили на вулканічну скелю, пікнікували в лісі.
Заза і перископ розвідника
"Як ти прийшов до перископів?» - цікавлюся (тим часом Макс випробовує перископ на міцність й сідає на нього (важить 82 кг, - Авт.), потім із усієї сили вдаряє ним об землю. Все норм). "Все почалося з того, що київські друзі попросили мене поспілкуватись з їх другом грузином, пораненим воїном ЗСУ, й у такий спосіб підтримати його, - веде далі. - Його звуть Заза, й він зі своїми іншими земляками воює за незалежність нашої України. Почали спілкуватися. Якраз одужував у шпиталі в Ужгороді. Він попросив мене знайти для нього деякі речі: військовий ремінь, аптечку і перископ розвідника. Ремінь у мене був, аптечку знайшов і придбав в ательє, а з перископом виявилось все складно, в інтернет - магазинах їх в наявності не було".
Потім хтось підказав хлопцю, що такі прилади роблять на 3D – принтері, й мова про Дениса Селінника, який працює в училищі у Кременчуці. “Я задонатив Денису на виробництво і замовив 5 перископів. Довелося чекати майже тиждень. Була черга й друк займає тривалий час. Один перископ я віддав Зазі, - веде далі. – Чесно, я думав, що мене ошукали. Чим довша труба, тим менша дірка, й ти ніби в дверний «глазок» дивишся». Макс почав думати про придбання принтера й також зайнятися виготовленням перископів. Але принтер коштує від 12 тисяч гривень, а ще ж бобіни з пластиком – філаменти. До всього, один комплект друкується 5 годин, а це означає, що за добу матимеш всього 4 перископи. Побачив, що друковані на принтері коліна із дзеркалами з’єднуються каналізаційною трубою діаметром 50 мм. Спробував стандартні каналізаційні коліна – зрізав під кутом 45 градусів. Вийшов овальний отвір, тож потрібно було овальне дзеркало. Знайшов майстра, який їх зробив. Опісля Макс все зібрав і перископ вийшов, як треба! Й пішло – поїхало. За 2 дні робив тільки 20 штук, тому кинув клич. Зібралась команда волонтерів, які по вівторкам збирають перископи.
Трава підросла - треба довшу трубу
Нині перископ Адаменка пережив вже кілька варіантів, "Перший – це труби, коліна, дзеркала і армований скотч. Я вже тоді почав думати, що треба обгортати коліна з дзеркалами утеплювачем, щоб вони не билися. З’єднувальна труба тоді ще була завдовжки 30 см, - деталізує. - Це були просто нефарбовані перископи. Далі я трішки змінив порядок склеювання армованим скотчем, щоб усі шви ховалися за завершальними турами скотча (7 операцій). Їх пізніше ще скріплював стяжками, щоб на сонці скотч не розліплювався. Почали фарбувати у захисний колір. Коли військові зауважили, що трава вже підросла й попередні перископи закороткі, збільшили довжину труби до 50 см. В третій моделі замість скотча, утеплювача і стяжок почали використовувати адгезивну резину (стрічку), яка швиденько без ножиць склеюється і самовулканізується. Тепер використовуємо менше матеріалів, наполовину скоротився час роботи і спростився процес виготовлення. До 3-ї моделі додали втулку (шматок поліетиленової труби для води) для кріплення до перископу оптичного монокуляру. Останній хоч і найдешевший, але виконує свої функції. Результатом я задоволений».
«А гроші звідки на матеріал?» - цікавлюся. Спочатку свої вкладав, потім почали донатити. Поклав собі мету, щоб собівартість перископа була не більше 100 гривень. Й йому це вдалося. Нині вже має окрему волонтерську картку, на яку потрапляють донати, а щоб не знецінювалися (курс скаче і т. п.) то наш співрозмовник одразу закуповує необхідне. «Мав кілька постачальників, брав партіями. Підприємці на ринку вирішили продати мені партію труб і колін за собівартістю, -каже. - Нині маємо матеріали на 450 перископів і поступово їх освоюємо». Донати йдуть із Німеччини, Естонії, Нової Зеландії, а також із Закарпаття. Тому Макс придбав вже 40 монокулярів, ще на сотню збирає. Виготовляють перископи не на замовлення, а про запас, бо нема часу чекати, каже: «Ми, як швидка допомога». За зміну разом із волонтерами можуть виготовити 100 приладів. Щодо потреби, то вона є, але спеціально рекламу Макс Адаменко не робив, просто якось виставив пост у Фейсбуці, хтось написав новину, хтось контакти передав. Споживачами є наші захисники, й для них це безкоштовно. Хоча часто, каже, військові принципово сплачують, бо мають змогу. Й це дає змогу нарощувати виробництво. Усі отримані кошти знову спрямовуються на придбання матеріалів. Загалом близько 30 % відправлених перископів надіслані безкоштовно. «Чому я не пішов шляхом Селінника?! Щоб виготовляти ті ж 100 перископів за тиждень, треба інвестувати в 4 принтери з матеріалами приблизно 60 тисяч гривень. На цю суму за моєю технологією можна виготовити 600 перископів. - каже Адаменко. - Моє ж виробництво дешеве. Щоб виготовити більше перископів, потрібно просто більше робочих рук - майстер нарізав коліна й труби, дзеркала готові, протиударна гумова стрічка нарізана – все з’єднали і відправляємо на фарбування». Тому патентувати свій винахід не збирається, «хай роблять і запозичують, чим більше, тим краще. Все для Перемоги!».
“Тилові мочили”
Дехто тролив його, зізнається, мовляв чому дурницями займається, інші кликали: пой до нас на фронт. «Заза казав: «Макс нє парься, кому періскоп нє нужен, тот і не поймйот єго ценності. Дєлай», - ділиться. Якось один дядько розповів Максу, що у нього син «на нулі», й що шестеро із побратимами ходять на чергування, мають тільки один перископ. Потім його передають іншій зміні. Так от син подзвонив батькові й просив "знайди там в Мукачеві чувака, який робить такі труби". "Зустрілися, мало не плаче, просив хоча б один. Я кажу: «Беріть шість. Не треба буде, то віддасте тим, кому треба. Розповідав, що таку трубу за 1000 гривень на фронті продають один одному. Я в шоці, чесно,- резюмує наш співрозмовник. - Коли отримав скрін чату, то радів, що хлопці довольні, як слони, дуже дякують, і цікавляться, «як ти так укріпив, що не б’ється...».
Волонтери й волонтерки, яких тут з десяток, всідаються за стіл й починається процес. Хтось клеїть дзеркальця, хтось чистить труби, вирізає. Тут і фотограф, і вчителі, і мандрівники. Серед інших виділяється жінка у формі із шевроном 128- ї бригади. Це Маріанна Плеша, військовослужбовця 128–ї бригади, штаб–сержант. «Ходжу сюди з першого дня, відколи побачила заклик у Фб. Чи мала досвід?! Та я уявлення не мала, для чого йду. На даний час я не залучаюся в зону бойових дій, несу службу за місцем дислокації, - ділиться із нами. - Але коли бачу, що треба руки й допомога, то йду. У нас це називається «виконання тилової роботи для забезпечення нашої перемоги». Приходить смс, військовослужбовиця ледь не цілує телефон. Виявилося, написав коханий, який нині у зоні бойових дій, й дуже чекає з Перемогою.
Поруч допомагає Віка (так представилася), яка каже, що так чи інакше пов’язана з військовими, оскільки фірма, де працює, забезпечує їх продуктами. «Я тут, бо це ще один спосіб допомогти. Наша підпільна назва «тилові мочили», бо нині кожен працює на своєму фронті: хлопці там, а ми тут. У кожного з нас під час виготовлення перископів свій функціонал, але зараз ми вже «багатостаночники». Бо коли нас мало, то мусимо один одного заміняти. Ми тут так здружилися, порозумілися, головне, у нас спільна мета – працюємо на перемогу».
Оксана Штефаньо
Фото Ірини Брези
Zaholovok.com.ua розпочав серію "Історій, які не мають терміну придатності". Це розповіді про людей, про взаємодопомогу, про розуміння тих, хто переїхав на Закарпаття з інших регіонів. Про події та маленькі дива, які ставалися і стаються на Закарпатті протягом війни.
Читайте нашу попередню Історію про "Дякуй за те, що в тебе є, і старайся допомогти"