Дякуй за те, що в тебе є, і старайся допомогти

З початку повномасштабної війни 7 тисячам переселенців знайшли тимчасове житло в садочках та школах Хустщини. Чимало людей повернулося додому, частина змінило місце проживання, але є кілька сотень тих, кому повертатися просто нікуди. Дитячий садочок у селі Крива – один з трьох, які досі не запрацювали за профілем, – повністю підлаштували під потреби приїжджих.  

Якщо не заходити всередину, здається, що будиночок на літніх канікулах, навколо тиша і спокій. У двір заходить усміхнена пані, яка дуже рада бачити гостей.

Це 75-річна Фірузе, віднедавна мешканка притулку. Жінка приїхала на Закарпаття на початку весни.

- 4 березня я у Виноградові була, більше 4-ьох місяців там прожила. Природа яка! Як на курорт потрапила. Там такі квіти, такого у нас в Харкові нема. Просто рай! – емоційно розповідає Фірузе. – Тепер тут! Всі допомагають, до кого не звернуся. Українською не дуже розмовляю. 50 років у Харкові жила, все розумію, але говорити не виходить. Досі не було потреби. Вже доньки мені кажуть: мамо, ти б вже за 50 років навчилася!

Одна моя донька в Туреччині, друга - у Виноградові. 

Я ще на роботі числюся, до війни сиділа за пультом у Харківській опері. Балерини всі полетіли. Фірузе з тюркської, до речі, означає «дорогоцінний камінь». 

У дитячому садочку у Кривій людей почали селити з 7 березня. За цей час через заклад пройшло 170 людей. Про це розповідає його керівниця Тетяна Вакарова:.

- Одні поселилися, перечікували, їхали, приїжджали нові. Зараз у нас живуть 29 людей з Харківської, Донецької і Луганської областей, які фактично вже не мають куди повертатися. Ми працюємо для того, щоб їх прихистити, створити для них всі необхідні умови і дати можливість почуватися безпечно, як вдома.  

Звичайно, жити в садочку – це не знімати приватне помешкання. Але для людей є все необхідне: пралки, душ, кухня. До червня мешканці мали 3-разове безкоштовне харчування за кошти бюджету. Його не припинили і зараз, але готують для людей за рахунок благодійних організацій. З самого початку війни допомагають благодійники: Угорська екуменічна служба, благодійна організація «Ніка», багато місцевих хустських організацій. 

У будні для тимчасових мешканців готують їжу кухарі дошкільного закладу. А на вихідних і коли є бажання в когось із мешканців – кухня у їх розпорядженні. На час нашого візиту вже «старожилка» садка Любов Михайлівна, яка вже п’ятий місяць у Криві, саме поралася біля плити. 

– Я дуже вдячна Закарпаттю і закарпатським людям. До нас дуже гарно відноситься колектив, голова села. Все, що треба для життя, для нормального життя, в нас є, – каже Любов Михайлівна. – У робочі дні нас годують кухарі. А на суботу-неділю самі собі готуємо. От я якраз готуюся і завтра буду варити борщ. Наш український борщ… 

– То ви для себе готуєте?

– На всіх! Ми вже як одна сім’я…

Від благодійності втомитися не можна 

Серед громадських організацій, які не припиняють допомагати притулкам з переселенцями, і «Велооб’єднання» з Хуста. У мирний час займалися проведенням спортивно-масових заходів, популяризацією здорового способу життя і залученням людей до активності. Але з початком війни довелося тимчасово розширювати сферу діяльності. 

– Ми об’єдналися з організацією «Фойта», щоб чимось допомагати людям, які прибували у наш регіон, – розповідає Андрій Козир, засновник ГО. – Спочатку це була допомога з поселенням, потім з одягом і харчами. Навесні все відбувалося дуже активно. Багато людей долучалися до волонтерства і благодійництва. Але ми розуміли, що з часом воно згасне і треба вибрати конкретний напрям і конкретні локації-поселення, яким зможемо допомагати і в подальшому. І якщо на початку ми їздили в 12 таких локацій, де розташовувалися внутрішньо переміщені особи, то зараз – у 3. 

Щотижня Андрій зі своїм другом Артуром їздять у села Чепа, Вишково та Нижній Бистрий. Там в закладах освіти зараз проживають близько 100 дітей і 60 дорослих. Для них хлопці привозять необхідне.

– В основному це засоби гігієни, фрукти, овочі і молочні продукти. Іноді є конкретні запити – тоді шукаємо саме те, що треба людям. Нас вже знають, тож просто дзвонять: «Андрій, в нас це закінчилося. Чи є можливість дістати?» Шукаємо і привозимо, - каже Андрій. 

На запитання, чи важко діставати, відповідає: допомоги не так багато, як раніше, але вона все ще є. Долучаються підприємці, продуктові мережі, надсилають гроші або закуповують готову продукцію закордонні громадські організації. І просто хустяни, які зараз проживають не в Україні. 

– Нашій організації вже 10 років. Тож багато людей нас знають, довіряють нам і впевнені, що ми самі тих продуктів не з’їмо, – усміхається. – Ми ж навіть не кажемо, що треба цю допомогу нами передавати. Люди можуть самі купити і відвезти, а я лиш скажу, куди, кому і що треба. Ми вже навчилися фільтрувати запити. Допомагаємо не тим, яким треба чим більше і всього, а тим, кому дійсно дуже потрібна допомога. І зараз у Чепі, Вишкові та Нижньому Бистрому живуть такі люди, яким справді потрібна допомога. У Нижньому Бистрому – діти-сироти та неповносправні діти, у Чепі – 9 дітей і 6 дорослих, у Вишкові 10 дітей і 35 дорослих приблизно. 

Цікавимося в Андрія суспільними настроями в Хусті. Чи не втомилися місцеві від переселенців?

– Я не розумію, від чого втомлюються? Так, хтось не має довоєнного об’єму роботи чи зарплати, або, може, взагалі не працює… Але все пізнаємо в порівнянні. Чувак в окопі спить, а ти – дома в теплому ліжку. В когось дім зруйнований, а ти нормально живеш у своїй хаті. Дякуй за те, що в тебе є, і старайся допомогти. Хоча б для того, щоб люди, які тебе тут «дістали вже», виїхали швидше. Щоб вони могли поїхати, для того треба щось зробити, - відверто і прямо підсумовує Андрій. 

У Хусті чекають другу хвилю переселенців 

З початку війни 14 закладів освіти – і дошкільні, і заклади загальної і середньої освіти – стали пунктами, де розміщували людей, що приїхали з «гарячих точок». Починаючи з березня і фактично до сьогодні. У червні частина людей виїхала і виникла ситуація, що в деяких закладах проживало 4-5-6 осіб, а в деяких 12-18. Тоді влада громади вирішила, так би мовити, ущільнювати проживання. 

– Ми зробили це не тому, що нам не хотілося, щоб люди жили в комфорті. А тому, що батьки почали звертатися, збирали підписи, що діти повинні ходити до садочків. І ми, відповідно, послідовно відкривали деякі садочки, – розповідає Олеся Калинич, начальниця управління освіти, релігій та у справах національностей Хустської ТГ. – На сьогодні за профілем працює переважна більшість садочків громади. А внутрішньо переміщені особи проживають тільки в Криві, Стеблівці і Нанкові. 

Відселяти людей, аби заклади освіти могли повноцінно працювати, нелегко, бо в громаді немає спеціального соціального житла для ВПО. Власне, наразі це згадані 3 садки та гуртожиток ліцею. Він не підпорядковується місту, але Олеся Калинич каже, що з керівництвом закладу є постійна комунікація, і коли в гуртожитку з’являються вільні місця, то туди підселяють тимчасових мешканців садочків. 

За весь час війни через заклади освіти Хустської ТГ пройшло майже 7 тисяч ВПО. Особливо на початку війни школи та садки стали пунктами відпочинку на 2-3 дні. А потім люди виїжджали за кордон. А на тривалий час в Хусті залишалися проживати 630-700 осіб. За словами Олесі Калинич, упродовж 3 місяців всіх внутрішньо переміщених осіб забезпечували безкоштовним 3-разовим харчуванням. 

– Волонтери дуже допомогли, бо люди, які були розміщені в садочку і школі Нижнього Селища, мали можливість обідати і вечеряти у ресторані «Гелета». У нас вони тільки снідали. В інших закладах освіти було організовано 3-разове харчування. А в червні, коли вже багато людей виїхало і ми почали об’єднання, то надали свої кухні у користування тих, хто там проживає. В цьому контексті хочу зазначити, що з початку війни нас активно підтримували міста-побратими. Ця допомога була дуже відчутна: і техніка (холодильники, морозилки, мікрохвильовки), і постільна білизна, і матраци, і засоби гігієни, і продукти, і дитяче харчування. Ми безмежно вдячні людям, які не залишили нас наодинці з бідою, – каже Олеся Калинич. 

Наразі у 3 садках Хустської ТГ проживають 90 внутрішньо переміщених осіб. В інших закладах освіти проходить підготовка до нового навчального року. Відповідна комісія обстежує наявність і стан укриттів. В громаді сподіваються, що переважна більшість шкіл запрацює з 1 вересня в очному форматі. Але водночас готуються до нової хвилі біженців зі Сходу та Півдня.  

– Нещодавно до нас знову почали звертатися люди, що потребують житла. Переважно це мешканці Херсонщини. Але військова адміністрація попереджає про те, що очікується нова хвиля – пізньої осені, коли стане холодно (а комунікації в областях, де ведуться активні бойові дії, пошкоджені) людям просто не буде де мешкати. Тому ми починаємо освітній процес із вересня, але паралельно працюємо над тим, щоб за потреби мати можливість знову розміщувати людей, якщо вони до нас приїдуть, - підсумовує Олеся Калинич.
 

Ярослав Світлик

Фото Ані Семенюк 

Zaholovok.com.ua розпочав серію "Історій, які не мають терміну придатності". Це розповіді про людей, про взаємодопомогу, про розуміння тих, хто переїхав на Закарпаття з інших регіонів. Про події та маленькі дива, які ставалися і стаються на Закарпатті протягом війни.

Читайте нашу попередню Історію про те, як переселенка із Ірпеня стала волонтеркою в Ужгороді