Де ми – там і степ
Як Луганський музей двічі втрачав колекцію, та не загубив свою ідентичність
20/11/2026 - 14:48Більш ніж 100 років Луганський обласний краєзнавчий музей збирав і зберігав історію свого регіону. У 2014 році через російську окупацію він втратив свою колекцію та був змушений переїхати до Старобільська. Після восьми років активного відродження повномасштабне вторгнення змусило музейників залишити новий дім. Частину інформації про експонати та історію краю вдалося врятувати, однак команда продовжила роботу вже у Львові, а згодом – Києві. Сьогодні вони відновлюють колекцію та розповідають про Луганщину через виставку «Музей у валізі».
«Ми всі як степові квіти – розсіяні зараз по всій Україні, світу. Але там де ми, там і стеблинка – проростаємо», – каже директорка Луганського обласного краєзнавчого музею Олеся Мілованова.
Як музей двічі починав з нуля
Понад 180 тис. унікальних експонатів, а серед них і найбільшу колекцію Половецької курганної скульптури, які розповідали про унікальну історію Луганської області, захопила російська окупація ще у 2014 році.
Тоді працівникам вдалося перебратися до Старобільська, за 60-70 км від лінії зіткнення, і вже у 2015-му відновити свою діяльність.
Олеся Мілованова згадує, там зібралася молода команда людей, які надихнулися ідеєю створити і відновити Луганський музей, зробити його сучасним і європейським за виглядом та українським за змістом, а також майданчиком для молоді.
«І нам це вдалося. Вісім років ми успішно працювали на базі Старобільського краєзнавчого музею. Нашим завданням було створити там саме Луганський обласний музей. У березні 2022 року мало відкритися перше музейне радіо України. І транслюватися воно мало саме із Луганської області. Ми вже робили напрацювання, провели більш ніж 50 експедицій з поповненням наших експонатів, сформували нову колекцію, яка налічувала близько 10 тисяч предметів, – каже Олеся Мілованова.
Завадило російське повномасштабне вторгнення. Вдруге. Музей, який зберігав історію та традиції регіону й існував у Луганську з 1920-го, знову втратив експонати, людей, дім.
«Уранці 24 лютого 2022-го ми всі дуже злякалися, але у нас вже був такий досвід і, відповідно, прописаний протокол дій. За нього ми трималися. Це заспокоювало. Ніхто з працівників не втік. Ми залишили свої сім'ї, своїх дітей і прийшли до музею, щоб його врятувати. Евакуаційний транспорт не прибув за нами. Керівництво громади, частково вже й поліція, які мали нас вивезти, виїхали на війну. Ми залишилися самі», – пригадує пані Олеся.
Тоді музейники частково спустили колекцію у підвальні приміщення, щоб бодай щось врятувати від обстрілів. «Було чути вибухи, артилерію у нашому місті. Ми опинилися знову в окупації», – ділиться вона.
Вивезти найцінніше і врятувати людей
Олеся Мілованова також згадує, що ще до окупації вони збирали дуже багато матеріалу про захисників – уродженців Луганщини: «А там вся інформація: прізвище, ім'я, по-батькові, адреса, де він служив, який подвиг там здійснив. Для росіян це вже готові кримінальні справи. Тому цю інформацію ми хотіли врятували, щоб людей і їхні сім'ї, які не змогли виїхати, не переслідували. Лише це нам вдалося вивезти. Решта там залишилася».
Сама ж Олеся Мілованова в окупації провела півтора місяці. Рятували її разом із 8-річним сином українські військові. «Вони за мною цивільну людину відіслали. Я не брала ні трудову книжку, ніяких документів, ні експонатів, ні прикрас, тому що все, що подобається, забирали росіяни», – каже вона.
Для росіян пані Олеся придумала легенду, що вона звичайна жінка, яка працює на ринку. Їхали рано вранці. А на місці зустрічі з українськими військовими їй довелося зачекати.
«Приїхали, чекаємо, їх немає. А вони літак збили, льотчика того ганяють уже, в полон беруть. У того окупанта парашут був. Кажу: "Віддайте мені парашут". Наші військові на мене дивиться і думають: "Все, в Олесі дах поїхав після окупації і стресу". Питають навіщо, а я й пояснюю: "Ну! У музей!". Вони перезирнулися: "Олеся, у тебе немає музею. Ми тебе рятуємо і у Львів веземо". Але ні, я не здаюся: "Ну, у Львів так у Львів, але роботу музею відновити треба, колекцію зібрати"», – переповідає Олеся Мілованова.
Так у новій колекції відродженого Луганського музею зʼявився парашут.
Музей у валізі
Коли команда музейників виїхала до Львова у 2022-му, то продовжила роботу на базі музею «Територія Терору». «Знову експонатів немає, але є будівля, де б ми могли розповісти історію свого краю. Після спілкування з місцевою громадою, ми зрозуміли, що здебільшого тут взагалі не розуміють, що таке східний регіон, яка там культура. Тоді ми вирішили через культуру поєднувати Україну, розповідати про нас для того, щоб люди, які сюди приїхали, більш впевнено почувалися і пишалися своїм походженням. Так виникла ініціатива “Музею у валізі”», – каже Олеся Мілованова.
Уперше цю виставку представили у Фрібурзі у 2023 році. Згодом її демонстрували в освітніх і культурних установах Швейцарії, зокрема в Женеві, а також у Литві. В Україні виставка побувала в Харківському історичному музеї, Дніпропетровському національному історичному музеї, Чернігівському обласному художньому музеї, Державному політехнічному музеї, Національному музеї історії України, Хмельницькому обласному художньому музеї, а також відвідала Закарпатський музей народної архітектури та побуту.
Експозиція «Музей у валізі» поєднує архівні матеріали, фотографії, художню фіксацію подій 2014-2025 років та свідчення людей, які рятували й відновлювали Луганський обласний краєзнавчий музей.
«Хоча це не тільки наша історія, – зазначає пані Олеся – Музей у валізі – це зараз дуже багато музеїв України, які окуповані, релоковані, переміщені. І тепер місія нашого життя – зберігати нашу регіональну ідентичність і культурну спадщину».
Чорнухинська Мадонна
До Ужгорода «Музей у валізі» приїхав разом з унікальним експонатом – рефлексією єдиної у світі Чорнухинської Мадонни розповідає очільниця Словʼянського краєзнавчого музею Євгенія Калугіна.
«Ця Мадонна унікальна, вона тримає не хлопчика, а дівчинку, – наголошує Євгенія Калугіна, саме вона запропонувала виготовити репліки на цей артефакт.
«До цього ми долучили митців з міста Слов'янськ, бо це місто майстрів. У нас гарна глина і хороші фахівці», – додає вона. – Під час цих руйнівних подій ми втрачаємо свою історію, людські життя, нищаться міста і давні кургани. А наші артефакти, це дуже важливий інструмент, щоб розповідати історію Луганщини, Донеччини і різних територій, які зараз входять і в Російську Федерацію».
Експонати в окупації
Коли мешканці Луганщини залишали свої домівки, рятуючись від війни, місць у валізах часто навіть для найцінніших речей не залишалося, що казати про музейні експонати. Однак громада продовжує жити по Україні і світу та наповнювати колекцію не тільки матеріальним, а й історіями.
«Ми казали, що втратили колекцію, але не втратили себе. Продовжуємо, відновлюємо, збираємо, поновлюємо архів. А наші земляки вже самі почали пропонувати і дарувати свої предмети і особисті історії: про свої сім'ї, як вони жили на Луганщині», – каже Олеся Мілованова.
Згадує, що у стресі багато хто клав у валізу зовсім неочікувані речі: «Хтось взяв з собою кавоварку, моя знайома – клей-пістолет. Питає мене: "Нащо я його брала? І так зможу купити!" А працює той клей-пістолет донині».
Водночас самій пані Олесі у 2022-му не хотілося вірити, що вона так довго не зможе повернутися у рідний край. «Я не взяла прикраси, які у нас у сімʼї передавалися із покоління у покоління, родинні фотографії. Свій рід дуже добре знаю, але як дитині це тепер не лише розказати, а й показати. Зараз би зовсім інші речі у валізу склала», – міркує Олеся Мілованова.
Вона додає: «Ми інтегруємося у нові громади, приймаємо участь у місцевому житті, але дітей навчаємо і своїм традиціям, кухні. Хай знають. Моя бабуся казала: "Знання за плечима наносити". Все треба знати, воно не важке. І чим більше знаєш, тим краще», – наголошує пані Олеся.
Доля залишених музейних експонатів теж її турбує. Є свідчення, що деякі матеріали та цінності, зокрема зброю, продавали мародери. Самі ж росіяни перетворюють музеї на інструмент пропаганди.
«Приїжджають російські музейники зі своїми методичками, проводять семінари як подавати матеріали, як робити експозиції, вкладають в музеї та культуру великі гроші. Зараз в окупації у них відкрилися і нові зали про український нацизм, вводять туди дітей. А старим історичним експонатам придумовують новий зміст», – пояснює Олеся Мілованова.
Зараз команда Луганського краєзнавчого музею перебуває у Києві та продовжує документувати події війни та збирати нові експонати, зокрема шукати та обʼєднувати вимушених переселенців із Луганщини.
«Я мрію, щоб про мене та наш музей Netflix кіно зняли: про окупацію, втрачені експонати, а ще про те, як ми втікаємо з окупації, а наші військові російського льотчика з парашутом шукають», – жартує пані Олеся.
Валерія Рубаняк, спеціально для zaholovok.com.ua
Фото авторки