Скільки часу "росте" хліб

Туманний ранок суботи, село Дубриничі ще спить. А на околиці, біля свіжозораного поля зупиняється мікроавтобус. З нього вистрибує зграя дітлахів і яскрава дівчина, яка починає вивантажувати з автобуса мішки. У мішках – пшениця. Дітлахи - школярі, що зголосилися взяти участь в експерименті, який триватиме цілий рік. А наприкінці всі зможуть з’їсти хліба, якого чекали не один місяць.

Аліса Смирна задумала цей проект вже давно. Саму ідею підгледіла, коли була в Німеччині, у Вальдорфській школі. «Вони це роблять на одній сотці. Сіють, потім четвертий клас  передає зерно у молодший третій. Ідея у тому, щоб дати руками честь працювати. Як на мене, це дуже класний приклад.  Я дуже горджуся, що ми це робимо, хоча це займає час. Ми такі собі годувальники. Діти поки що це не усвідомлюють і не розуміють, але потім їм це згадається як дуже важливий епізод у житті, - каже Аліса Смирна. - Я пам'ятаю моя бабуня, коли я відвідувала початкову школу, вона там була завучкою, якось кличе мене (а ми ходили на перекуси) у їдальню. Я підійшла, а на підлозі валявся хліб. Поряд сиділи старшокласники, вони щось там чудили, зачепили хліб і він упав, а вони з того сміялися.  

Бабуня мені каже: «Дивися, Аліса, хліб на землі валяється, підніми, розкажи їм, чому це так не можу бути». А вона сама з Хмельниччини, де чорноземи, я завжди слухала її розповіді про голод і як родина тяжко працювала. То я така семирічна, піднімаю той окраєць і зі словами «хліб-усьому голова» починаю читати старшим лекцію.  У мені так закладено, що їжу не можна викидати, це великий гріх».

Спекти хліб, перед тим власноруч виростити пшеницю, зібрати її і змолотити на борошно. А ще орендувати 30 соток землі і відтворити весь процес від початку і до кінця. Алісі це вдалося. Фінансово проєкт підтримав австрійський фонд, представникам якого теж дуже сподобалася ідея. «Там працює один мій знайомий, з яким я познайомилася в організації «Лікарі без кордонів». Щось йому розказувала і вони захопилися і захотіли нас підтримати.  Проєкт коштує 2000 євро, недешево. Сюди входить оренда землі, робота фермера з технікою, він нас супроводжує рік: від початку до кінця. А також зерно (150 кг)  і з добривом. Це здається, що посіяв, а потім прийшов і зібрав. Потім ще удобрювати треба, косити, сушити, молоти. Дуже великий і довгий процес. Перед цим 30 соток, які ми орендували на рік, покосили, почистили, зорали. Тепер ми його засіємо. Далі спостерігаємо, удобрюємо і у серпні збираємо».

Учасники експерименту спостерігатимуть, як пшениця росте, а потім приїдуть на збір. Далі процес сушіння Аліса планує проводити у своїй велосадибі, яка колись якраз і була зерносховищем.

«А потім будемо разом молоти і пекти хліб в ужгородській пекарні на Лаборця. Де саме молоти-вирішуємо. По кількості хліба, який має вийти, побачимо, який буде врожай. Частина зерна піде на годування худоби, яку я закуповую та роздаю. Ще частину хліба ми б хотіли (якщо війна не закінчиться) передати на фронт», - каже вона.

Відео про Алісу, дітей та хліб