Ранкова кава з Віктором Петровим

Віктор Петров – відома на Закарпатті особистість. Очолює мережу медичних закладів Prevention, постійно щось ініціює, завжди в русі і з купою ідей, які зазвичай втілює. З початком повномасштабного вторгнення саме Prevention надала багатьом лікарям, які переселися з найбільш небезпечних регіонів на Закарпаття, місце роботи. Петров безкоштовно приймає пацієнтів за донати на фонди, що займаються пораненими бійцями, спільно з Першим добровольчим медичним шпиталем ім. М Пирогова (ПДМШ ) започаткував проєкт «Ветеран». Й ініціював волонтерство лікарів власної мережі на сході. Спочатку випробувавши все сам.

Віктор Петров саме збирається у чергову поїздку на схід, цього разу з колегами. Розповідає, наскільки є потреба у кваліфікованих лікарях та показує відео з порятунку поранених.

Так виглядають наші працівники, оце пацанчик, який втратив око, ми йому надали допомогу. Таких пацієнтів дуже багато. Ти не дуже ранима? От цю кістку у військового треба зрізати. Зараз ніхто не питає, ти інфекціоніст чи сімейник. Я - лікар.  

Як до вас потрапляють пацієнти?

З передової привозять їх на БТР, далі стоїть наша машина або машина ЗСУ, часто це саме вони. Зазвичай, це сіра територія, де можуть обійти, ударити. Ми намагаємося з метою безпеки працювати на відрізку від стабілізаційного пункту до базової лікарні чи шпиталю. Шпиталі розгорнуті в тилу, мінімум 50 км від фронту, щоб встигли втекти, якщо раптом русня заходить. Лікарі не можуть тримати бастіони.

Тож поранених везуть на стабілізаційний пункт, де я працюю.  Ми їх стабілізуємо: прикриваємо кровотечі, якщо втрата свідомості чи клінічна смерть –качаємо. От, наприклад, у хлопця наскрізне поранення в живіт. Я пацієнта оглядаю, у нього пробита артерія.  Ти маєш дуже швидко все робити, подивитися, чи нема всередині нічого, продезинфікувати. Після нас військових у броньованих авто або швидких веземо у Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку, Павлоград.

На відрізку від стабілізаційного пункту до госпіталю була велика частина втрат. Ідея ПДМШ -  забезпечити цей відрізок. Ми не втратили в екіпажі жодної людини. Ми можемо втратити на етапі від броні до стабілізаційної частини. Наприклад, людину привозять у клінічній смерті, але її повинні качати, доки везуть. А її ніхто не качає.

Великі організації: ПДМШ, «Лікарі без кордонів», «Госпітальєри» подали цю ідею медичної допомоги. Ми маємо понад 100 екіпажів, багато машин, волонтерів- медиків. Зараз пробую це все заліцензувати. Бо, коли ти волонтер, то сильно обмежений у призначеннях. Нікого не цікавить, що ти лікар, у даному випадку ти волонтер. За рахунок свого професіоналізму ти військовому життя врятуєш, привезеш до лікарні, а там десь можуть через навантаження недодивитися… Ми маємо розуміти, що найбільша цінність армії, це є наш воїн, якого ми не маємо права втратити. Ми своїх не кидаємо, всіх довозять: важкий- не важкий. Русня своїх добиває, особливо якщо у них є червоний браслет- це ВІЛінфекція, синій- гепатит. Це ті зеки, яких вони залучають, таких трупів дуже багато.

Чи є у вас достатньо фахівців для такої допомоги?

У Prevention працюють найкращі пластичні хірурги. Вони, звісно, дуже дорогі, але ми не гроші їхні рахуємо, вони готові оперувати безкоштовно. Проблема у тому, що мені військові не дають пацанів, вони пояснюють це питаннями безпеки. Є моє клопотання на рівні Залужного з відповідною пропозицією. Такі операції ніде не зроблять, жоден військовий шпиталь не зробить пластичну операцію. А ми зробимо, тому що, наприклад,  20-річному пацану з поранений обличчям треба повернутися до того фізичного та психологічного здоров’я, яке він мав раніше. Це наша задача.

Якщо говорити про задіяність терапевтів і сімейних лікарів, то треба говорити, що на фронті є топ 5- хвороб. Це виразкова хвороба, проблеми зі шлунком, дорсалгія -  проблеми зі спиною. Бо для людей, які носять 30 кг броні, снарядів, це дуже важко. Далі це серцеві захворювання, цукровий діабет та дихальні захворювання (бронхіальна астма, пневмонія, синусити і тд.). Ці хвороби призводять до того, що люди не отримують належної допомоги, втрачають боєздатність, непридатні для бойових дій, для оборони, бо вони хворі. Вони повинні спочатку лікуватися. Та система медична, яка є в ЗСУ, здатна це пролікувати, але немає кадрового ресурсу. Пріоритетність -- поранені. А, наприклад, 55-річний водій з хворим серцем, який має щодня приймати таблеточку, яку має забезпечити армія…

У мене по області працює 500 людей, потенціал для допомоги суттєвий. Зауважу, що жінки сміливіші за чоловіків. Вже поїхали перші наші медики, вони пройдуть тренінг побудуть кілька днів, далі -- наступні. Бо Медсанбат, який я створив, а також організація ПДМШ, і проект «Ветеран» засноване на переконанні: що ми хто не воює -  допомагає тим, хто воює. Так по чесному. Не просто забути за тих людей, за ті зруйновані сім’ї, бо за них і так забудуть. Чим швидше ми візьмемося за цю роботу, тим буде краще. В тилу ми лікуємо важких і оперуємо тут безкоштовно. На передку ми надаємо допомогу

Яким було ваше 24-е лютого?

Я прокинувся від поцілунку своєї старшої доньки і побачив перелякані очі моєї дружини.  Було відчуття, що втрачаю землю під ногами. Бо не вірив, що це відбудеться, що це реальність. І я зрозумів: життя не буде таким, яким воно було до 24-го.

Що найстрашнішим було для вас за цей час?

Знати, що на очах дитини вбили батьків, яких закопали біля під’їзду, а дитину викрали в росію. Це найбільший біль для мене, бо я дуже сильно екстраполюю все на свою ситуацію. Якщо би зі мною сталося щось чи мамою моїх дітей, не уявляю яка це величезна трагедія для дитини і близьких.

Перші смерті були трагічними, але вже через півгодини це стало військовою статистикою. І ми повинні розуміти, що ціна не заплачена, і це дуже страшно. У кожному конкретному випадку це жахлива трагедія для людини. Якщо говорити про нашу країну, це є величезна ціна і величезна кров, яка дасть нам шанс очиститися. Я буду цинічним і скажу, що ми всі наші гріхи, кожен з нас українців змиває кров’ю, потом, своїм сльозами і тими стражданнями, які ми відчуває. Але майбутнє залежить виключно від нас.

Що вас тримає і підтримує у найскладніші моменти?

Мене підтримує те, що я маю краш-тест для себе завжди себе питаю: «Петров, якщо тобі так дуже погано, як думаєш чи є людина, яка б помінялася з тобою місцем. Коли я находжу відповідь, що так, є така людина, я збираюся з духом встаю і йду робити, те що роблю щодня».

Традиційне питання про закарпатський наркотик- каву.

Я дуже люблю каву. Гурман у цьому плані, прихильник ферментативних сортів, маю цілі свої рецептури поєднання арабіки, робусти з різними додатками.

Я можу чітко рекомендувати каву, в кого високий рівень холестерину в якості препарату, який знижує холестерин. Але ми повинні пам’ятати, що будь які ліки- це отрута, будь-яка отрута -  це ліки. І кава може бути віднесена до тих чи інших при певному дозуванні.

Є безпечна кількість кав?

Середньостатистичної не існує, бо людина гіпертонік може не пити каву взагалі, а пити зелений чай чи тонізуючі напої. А людина, яка має низький тиск, може потребувати тонізуючих напоїв дуже часто. Скажу так: пийте каву, якщо вона вам приносить задоволення і не приносить шкоди вашому самопочуттю.