Ранкова кава

Традиція встановлення мініскульптурок в Ужгороді після робіт скульптора Михайла Колодка має продовження завдяки ще одному митцю - Роману Мурнику. Нині в обласному центрі вже 67 таких фігурок, що розповідають історію міста і краю, а також його мешканців. За ранковою кавою ми поспілкувалися з Романом про те, як трансформувалися мініскульптурки і реалізації яких ідей чекати в майбутньому.

• Станом на сьогодні в Ужгороді чекають на туристів та тішать містян 67 мініскульптурок. Але ви майже ніколи не робите гучних анонсів у ЗМІ. Чому так? 

Із командою ми працюємо над створенням нових локацій та продовжуємо розвивати цю фішку Ужгорода. Вона має жити чи зі мною, чи без мене. Ми не акцентуємо на цьому велику увагу. Прагнемо, щоб люди бачили нові мініскульптурки неочікувано для себе – це маленький нюанс радості без епатажу та шоу. Так, нам допомагають різні люди, але ми ніколи не робимо з цього вау-сенсацій. Ми змушені залучати різних людей, щоб мініскульптурки з’являлися. До нас звертаються і ми пропонуємо ідею та втілюємо її. 

• Я знаю, що найчастіше і найбанальніше, про що можна запитати митця — про те, як йому приходять ідеї. Але чомусь згадується Ейнштейн зі своєю «еврикою» та яблуком, що впало на голову і не можу стриматися: чи є у вашому, назвімо це портфоліо, роботи, реалізація яких прийшла у якийсь цікавий спосіб?

Для мене важливий акцент на людині. Я думаю, як пояснити… От, наприклад скульптурка угорському рок-співаку Ласло Боді, що народився в Ужгороді. Його прізвисько було Cipő, тобто черевик. Я побачив своє взуття на роботі і подумав, що треба його посадити на боґанчу (черевик, – діал.). Тому цей персонаж сидить саме у ній. Я стараюся пов’язувати скульптурку з історією людини. 

Також нещодавно відкрилася скульптурка кінорежисеру Сергію Параджанову. Встановили її у символічному місці – біля драмтеатру у вірменському куточку. Режисер вважав Україну своєю другою батьківщиною і саме Україну та українських гуцулів і Карпати розкрили для світу його «Тіні забутих предків». А в його руках – гранат – ще одна відсилка до фільму.  Композицію я вигадував по ходу діла, замовник дав можливість творити і це для мене важливо. 

• Поговорімо про нову концепцію мініскульптурок. Ви прагнете робити їх інтерактивними та антивандальними. Із чим повʼязане друге, в принципі, зрозуміло. А чому інтерактивність?

Стараємося зробити цікаву фотолокацію. Ми розуміємо, що люди сприймають мініскульптурки просто як мініскульптурки, тому стараємося додати цікаві інтерактивні елементи, щоб фігурка жила. Важливо, щоб скульптури були функціональними і цікавими не лише вдень, а й вночі. Наприклад, у Вечернічка є лампа, яку можна запалювати в темну пору доби. 

Пісочний годинник біля пішохідного моста, який є частиною скульптурки графу Плотені, можна перекручувати. Я взяв звичайний годинник, який можна замінити у разі пошкодження. Думав, що його у перші тижні розіб’ють, але ним користуються. 

• Оскільки я згадала і про антивандальність, мушу запитати: засмучуєтеся, коли їх крадуть? До речі, Джона Лорда ви повернули вже із наплічником…

Ми вигадали історію, що він ходив відпочити і повернувся. Засмучуюся, бо меценати оплачують мініскульптурки. А відновлюємо власним коштом. Ну вкрав ти мініскульптурку, потім гостям у серванті показувати? Воно цінується у виробі. Сам по собі той шматок бронзи не є дорогим. Але відновити дорого, бо я відливаю в різних локаціях. Відлити кілограм бронзи – 80 євро. Плюс мені дають ціну, лише коли я даю фігурку, бо різні деталі, різні ливарні цехи. Але хочемо, щоб жив цей квест, туристи звикли до локацій, не знаходять там мініскульптурку і засмучуються, тому стараємося повертати їх на місце. 

• Що для вас може стати причиною відмови у створенні роботи? Можете навести приклади?

Коли ідею подає не одна людина. Тоді не може бути діалогу. Це як на весіллі: не можна задовольнити всіх. Крім того, мініскульптурки мають бути позитивні. Тому не хочу робити якийсь негатив, те, що не стосується Ужгорода, або у дивних локаціях. 

• Мініскульптурки зараз — це ексклюзив чи масмаркет?

І те, і те. Ексклюзив в ідеї та концепції. Бізнеси хочуть теж себе популяризувати, акцентувати на собі, привернути увагу. Тому коли скульптурка планується десь від центру далі, складніше зробити, щоб турист до тебе прийшов – тоді теж потрібно робити якийсь ексклюзив, щоб людина захотіла піти і подивитися, що ж там таке. 

• Чи вважаєте себе послідовником Михайла Колодка? І чи часто себе з ним порівнюєте? Чи є взагалі хтось, на кого хочеться рівнятися?

На початку я працював із Михайлом Колодком. Я працював у своїй професії із металом. Але в мене був хист до скульптур, він мені підказував. Коли він виїхав, я питав, чи не проблема, що я продовжуватиму. Михайло хороший скульптор, і в нього дивні і нестандартні ідеї. І тоді, і зараз це потрібно. Я зовсім інакший. 

Я за те, щоб були ще скульптурки. Це місто не записане на мене, я не маю виготовляти всі мініскульптурки. Може кожен пропонувати і встановлювати свої. Нема величезного заробітку на цьому.

У соцмережах багато писали й негативу. Ідейний натхненник мініскульптурок Федір Шандор сказав не творитися. Все що нове, має пройти через хейт і сприйняття. Люди розбиваються на дві категорії: ті, кому подобається, і ті, хто хейтять. Дуже дивно мені, коли пишуть у соцмережах, що щось не так, а в очі кажуть, що я молодець і стараюся. 

Насправді над кожною я працюю до того стану, коли хочу переробити її повністю. Тоді я її залишаю, щоб не бачити.

• Значна частина скульптурок повʼязані із нашими сусідніми країнами. Чи не вбачаєте небезпеки у такій ласкавій експансії і чи очікувати скульптурок на українську тематику?

Ми не акцентуємо на тому, що це інша країна: вони вихідці із Закарпаття і це територія України. Чужому научайся свого не цурайся. От мініскульптурка Параджанову – він захоплювався українською культурою. Він сам називав себе українцем. 

Хотів би зробити новий вид мініскульптурок більш мініатюрних – біля 5-6 сантиметрів – із акцентом на події та композиції.

• До речі, а Федір Шандор знав, що ви готуєте мініскульптурку про нього? 

Він не знав. Це було зроблено по приколу, щоб його порадувати. Він був здивований, може навіть сердитий: за шо мені? На шо то мені? Я казав що це акцент не чітко на ньому, а на всіх військових, які полишили цивільні професії, кар’єри та встали на захист країни. 

• Романе, після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну життя усіх розділилося на до та після. Яким було ваше 24 лютого 2022?

Стан був подавлений. 16 лютого мою майстерню пограбували, а потім почалася велика війна. Все було по дзвінках, обговорювали, як допомогти фізично чи фінансово. Я працював із металом, тому варили для воєнних і поліції різні установки на машини, обмежувачі руху.

• Які три речі вам потрібні для щастя?

Менше думок у голові.

• Які риси характеру вам імпонують в людях, а які не терпите?

Я працюю із різними людьми, у майстерні було багато людей. Люблю напористих, ініціативних, люблю, коли зі мною сперечаються фактами, коли є діалог.

• Чи любите каву, самі готуєте, маєте улюблений рецепт?

Я п’ю каву з молоком. Перша о сьомій. Стараюся випивати 2-3 за день, не більше. Як із жінкою: надто захоплюватися небезпечно. 

• Чи вірите у перемогу України і якою вона має бути?

Я вірю, але яка вона буде – ..?

• Що зробите у перший день, коли закінчиться війна?

Нічого. Тихо мирно видихну і продовжу працювати.