15–16 серпня у Славську на Львівщині відбувся Eco Film Festival від CHYSTO.DE?! - міжнародний фестиваль природоохоронного кіно, який об’єднав кінематографістів, природоохоронців, науковців, митців, представників громад, крафтових виробників та глядачів навколо розмови про природу і наше спільне майбутнє.
Протягом двох днів фестивальний простір - Креативна резиденція МС6 - стала місцем зустрічей, розмов і нових ідей. На великому екрані показували документальні стрічки про природу, довкілля та взаємодію людини зі світом - фільми з України, Швейцарії, Великої Британії, США, Іспанії, Словаччини та Грузії.
Особливе місце серед кінопоказів мали українські прем’єри стрічок, створених за фінансової підтримки Кінопремії імені Романа Жука.
Першою презентували стрічку "ПОПІЛ ЗЕМЛІ" режисерки - Софії Бігайло. Документальна стрічка, тривалістю в 15 хвилин, розкривала масштаби та наслідки щорічного спалювання сухої трави на полях у західних регіонах України. Візуальний ряд було доповнено коментарями екологів і біологів, рятувальників та пожежників, місцевих жителів сіл і агрономів.
Мета фільму представити цю проблему з різних точок зору та розкрити, яку шкоду навмисні підпали завдають природі та людям. Спалювання сухої трави дуже поширена звичка, що дісталася нам ще з радянських часів. Люди вірять у міф, що «прогрітий» ґрунт швидше відновлюється, або роблять це з традиції спалювати траву кожного року. Насправді ж вогонь знищує не лише рослинність, а й комах, пташині гнізда, насіння та корисну мікрофлору ґрунту. Це шкодить екосистемі й урожаям.
Підпали загрожують і людям: вогонь часто виходить з-під контролю, а їдкий дим отруює повітря, шкодячи здоров’ю. Таким чином люди свідомо створюють екологічну катастрофу, яку самі можуть і зупинити.
У природі суха трава не є «зайвою», вона перегниває, збагачуючи ґрунт і захищаючи його від ерозії. Це природний цикл, який варто поважати.
“Я не очікувала, що на початку весни може бути стільки пожеж… Сумно, що стільки людей палять, попри всі заборони… Вперше мені доводилось знімати в таких умовах, де майже нічого не видно через дим, а вогонь перекинувся на сміттєзвалище...”, - такими спогадами зі зйомки ділилась з нами Софія Бігайло, режисерка та авторка стрічки “ПОПІЛ ЗЕМЛІ”.
Другою, глядацькій увазі представили документальну стрічку "ДІМ НА МЕЖІ ВІТРІВ" від авторів Марʼяни Теслович та Богдана Приходько.
росія розпочинає повномасштабне вторгнення в Україну. Від нього потерпають природа, люди, інфраструктура та бізнес. Тому стрічка розпочинається кадрами зруйнованих вітроустановок на Сході України. Десь в той час з Краматорська до закарпатського Перечина релокується підприємство з виготовлення вітрових електростанцій. Але вже тут на вільній від москаля землі починає поводити себе як окупант.
Короткометражний документальний фільм занурює глядача у світ Карпат - простір тиші, гармонії та дому. Тут відчутно дихання природи, що творить середовище для людини й визначає локальну ідентичність, показано кадри з простого сільського побуту. Та згодом звучить драматична музика та реальні пронизливі звуки металу, які відлунюють від вітряків: у кадрі з’являється важка техніка, що невпинно проникає у гори. На кульмінації - образи зруйнованих екосистем, спустошення, гуркіт сталі, який перебиває голос природи. Чи такими ми хочемо бачити наші гори? Але крізь цю драму лишається промінь надії: природа ще може бути збережена, якщо її сприймати не як ресурс, а як живий дім, серце якого потребує захисту.
“Коли Марʼяна презентувала ідею свого фільму, то відверто ділилась, що немає ні техніки, ні досвіду в кіно, але має щире прагнення зберегти Карпати від руйнації. На фінальному пітчингу журі не обрало її ідею саме через ризики браку досвіду. Але я впізнала у ній себе і щиро захотіла підтримати. Вважаю, що людей зі щирим бажанням та правильними намірами обовʼязково потрібно підсилювати. Тому я звернулась до Богдана Приходько - професійного режисера, що також отримав кінопремію імені Романа Жука для власної стрічки “Сад Бернацького” - із запитом чи осилить він в такий короткий час дві короткометражки. Я обрала Богдана, бо він родом з Краматорська і йому близька тема окупаційної руйнації та втрати дому. І отримала так! Тоді ми знайшли додаткове фінансування і я щаслива, що стрічка сталась саме в такому дуеті”, - ділиться співзасновниця фестивалю Олена Жук.
“Хоча моя професійна діяльність не дуже пов'язана з творчістю, все ж я відчуваю в собі цей потенціал. Можливо, участь у проекті і стане можливістю його реалізувати. Проте основною мотивацією залишається прагнення розповісти більшій кількості людей, чому зберегти Карпати важливіше, ніж отримати нові джерела енергії . Я хочу, щоб це було емоційно і зрозуміло не тільки для вузької спільноти, а й вийшло далеко за межі нашої бульбашки. Я родом із селища Жденієва, що розміщене саме в долині між Острою і Вододільно-Верховинським хребтом. Вони можуть стати наступними. Мені дуже сумно, що мій син може не побачити їх такими, яких пам'ятаю я”, - ділиться авторка ідеї фільму, екологиня вітрового парку, Марʼяна Теслович.
“Коли Олена звернулась до мене з проханням підсилити Марʼяну і спільно створити документальне кіно про вітропарки в Карпатах, то попередила, що ми можемо стикнутись з дохлою рибою під дверима, погрозами та дискримінацією. Але я родом з Краматорська, можливо, саме тому для мене було особливо важливо стати на захист Карпат, які сьогодні знищують мої земляки. Я знаю, що відбувається, коли розвиток починає означати втрату того, що вже не можна буде повернути”, - режисер Богдан Приходько.
Назва "Дім на межі вітрів" відображає Карпати як середовище нашого існування, що опинилося на роздоріжжі вибору: зберегтися вільними і автентичними (природний вітер) чи стати джерелом руйнації та видобутку електроенергії (вітер, закований турбінами, що став ресурсом).
І на завершення ще одна чуттєва кінопремʼєра "САД БЕРНАЦЬКОГО", від режисера Богдана Приходько.
“Я народився у Краматорську і завжди у своїй творчості зосереджуюся на людях зі Сходу, які переживають важкі часи та трансформуються під впливом війни. Проте ще жодного разу не знімав про своє рідне місто, яке сьогодні, як ніколи, є крихким. Для мене важливо встигнути створити картину, що збереже не лише воєнні драми, а й щось прекрасне, що існувало й існує на Донеччині. Сад, який я обрав, вміщує у собі зріз усього суспільства. Попри небезпеку, комунальні робітники щодня підв’язують квіти, прибирають кожен листок і створюють оазис, у якому можна дихати. Для мене цей сад - символ гармонії людини й природи у найжорсткіших умовах. Це простір, де люди проживають емоції, відвідувачі руйнують стереотипи про Донбас і знаходять сили для відновлення. Моя головна мотивація - передати любов, яку вкладено у сад, зафіксувати його крихкість перед лицем загрози та залишити для майбутніх поколінь свідчення про людяність, яка протистоїть варварству”, - ділиться автор.
Проєкт важливий, бо показує Донбас, який часто зводять лише до індустріального бруду, війни чи руйнувань, через призму щоденної турботи людей про свій простір і красу місцевої природи. Сад у Краматорську - не просто зелена зона, а маленький оазис життя, який підтримують комунальники, попри постійний ризик та наближення фронту. Через їхню роботу фільм передає людяність, опір хаосу та силу маленьких дій, що творять порядок в умовах невпинної небезпеки.
Хоча екологія не є головною темою фільму, вона проглядає дотично: догляд за садом, підтримання чистоти та збереження зелених зон у міському просторі показують, як дрібні щоденні дії впливають на навколишнє середовище.
“Моя мета - вразити глядача і закохати його у простір, породити парадокс, що таке прекрасне місце може існувати поруч із пеклом. Тож я сподіваюсь, що глядач також зможе усвідомити, що навіть у складних умовах війни люди здатні берегти природу і створювати оазиси гармонії. А ще, можливо, вони поставлять собі питання, чого біля фронту є такий прекрасний парк, а в моєму місті він занедбаний і порослий травою”, - розповідає Богдан.
У центрі фільму - взаємодія людей, природи і крихкого простору. Сад стає символом того, що навіть у небезпечних і нестабільних умовах можна зберегти гармонію, надихати інших і залишити пам’ять про людяність для майбутніх поколінь. Саме ця триєдність: крихкість через війну, краса природи та людяність робить проєкт значущим і унікальним.
“Ми з командою отримали величезне задоволення від роботи з такими молодими, свідомими і талановитими людьми. Особливо цікаво та цінно було спостерігати який стрибок вони зробили від першого пітчингу-знайомства з ідеєю до фінального пітчингу вже цілком фіналізованого проєкту. А ще цінність кінокурсу у тому, що за два місяці навчання кожен учасник підготував повноцінний пакет документів свого фільму для пітчингу. Тож навіть ті, хто не отримали фінансування від кінопремії імені Романа Жука, мали змогу залучати фінансування для свого проєкту з інших джерел”, - підкреслює Анна Корж, керівниця кінокурсу зі зйомки природоохоронного кіно від Eco Film Festival by CHYSTO.DE?!
Якщо у вас є особлива ідея для зйомки природоохоронного кіно і ви шукаєте фінансування та менторську підтримку, то для вас відкрита така можливість. З 16 серпня по 16 вересня подавайте свої ідеї на кінокурс та кінопремію імені Романа Жука. 10 кращих ідей отримають навчання зі зйомки документального природоохоронного кіно, а на фінальному пітчингу буде відібрано тих, хто отримає фінансову підтримку.
Детальніше про кінопремію тут. Подати заявку на кінопремію можна тут.
«Для мене пам’ять - це дія. Мені хочеться, щоб мрії тих, хто загинув, жили, а не завмирали в камені», - говорить Олена Жук, ідейна натхненниця фестивалю та дружина Романа.
Саме ця думка стала одним із наскрізних сенсів Eco Film Festival від CHYSTO.DE?!: пам’ятати - означає продовжувати. Створювати. Підтримувати. Давати можливість народжуватися новим історіям.
“Ми віримо, що кіно здатне не лише показувати світ, а й змінювати спосіб, у який ми на нього дивимося. А зміна погляду - часто перший крок до зміни дії”, - ділиться керівник кіночастини фестивалю Роман Островський.
Фото: Владислава Мазур