Карантинні досягнення та нові вміння. Як закарпатці та закарпатки змінювали стереотипну ґендерну поведінку

Карантинні досягнення та нові вміння. Як закарпатці та закарпатки змінювали стереотипну ґендерну поведінку

За кілька днів після оголошення ВОЗ пандемії COVID-19 в житті українців відбулися глобальні зміни, які суттєво відобразились і на тих соціальних ролях, до яких звикло суспільство. Два місяці карантину, з одного боку, дали можливість закріпити набуті навички та звички, з іншого боку, показали: життя у період кризи дещо нівелює ґендерні стереотипи, демонструючи це на практиці. 

«Більш як двомісячне перебування на карантині показало, що ґендерні ролі у деяких родинах можуть змінюватися, залежно від обставин, а в інших - залишатись незмінними і посилюватись, – коментує Мар’яна Колодій, директорка Центру ґендерної освіти при УжНУ. – Тобто, для багатьох жінок та чоловіків карантин створив нові можливості проявити себе у т.з. не типових "жіночих чи чоловічих" домашніх справах. Жінки та чоловіки могли проявити себе у нових формах ґендерно-рольової взаємодії в сім'ї, робити те, що раніше через різні обставини не вдавалося, започаткувати нові сімейні традиції. У багатьох випадках карантин посилив проблеми ґендерної внутрішньосімейної комунікації, через що, на жаль, суттєво збільшилася кількість випадків домашнього насильства».

У родині Мар’яни Колодій під час карантину теж сталися зміни. Фахівчиня народила другу дитину – сина. Тому, за словами жінки, їй і чоловіку довелося знову опановувати ролі молодих батьків та стати ще більш гнучкішими у виконанні домашніх справ. А для людей,  які мають стереотипні уявлення щодо неможливості зміни ґендерних ролей чоловіка і жінки у межах дому, переконана Мар’яна Колодій, карантин став справжнім  випробуванням. «Найбільше це стосується саме жінок, бо у межах усталених ґендерних стереотипів домашня праця позиціонується, переважно,  як "жіноча". У таких родинах кількість роботи для жінок подвоїлася, до повсякденних домашніх справ додалася ще й віддалена робота для підприємства, домашня освіта з дітьми тощо, - пояснює експертка. – Для чоловіків виконавців ґендерної ролі "здобувачів" це також був і є непростий період, адже багато з них втратили роботу та дохід, а отже, по суті, перестали виконувати роль "годувальників родини".

Ми підібрали кілька історій закарпаток і закарпатців, які мають інший погляд на усталені гендерні ролі і які під час карантину продемонстрували: суто «жіночі» або «чоловічі» домашні обов’язки – це міф, який особливо легко руйнується під час кризи. Пандемія COVID-19 цьому посприяла.

В ужгородської підприємниці Мар’яни Сурми разом з чоловіком є невеличкий магазин з прянощами. В умовах карантину жінка могла офіційно працювати,але була змушена переформатувати життя в родині через закриті школи та садочки. Дві доньки (6 та 8 років) потребували уваги та догляду. «Карантин не дуже змінив наш налаштований ритм життя, але потрібно було виділити час, щоб залишатися з дітьми. Дідусь і бабуся не всесильні, щоб весь час сидіти із дітьми, а самих доньок ми залишити не могли. Тому вивели власну формулу продуктивності: намагаємося працювати по пів дня, чергуючись з чоловіком. Спочатку ми думали про щоденну зміну, але «пів дня» працює краще», – розповідає жінка. 

За роки роботи Мар’яна сформувала клієнтську базу, тож довелося тільки дещо змінити формат роботи, щоб втримати свій невеликий бізнес. «Зробили доставку. Розвозимо або я, або чоловік. Це дозволяє втриматися. Адже онлайн замовляють трохи більше, ніж при звичайному відвіданні крамниці. Планую і далі зберегти цей підхід, зважаючи на виклики часу, – додає підприємниця. – Під час карантину довелося закрити один бізнес (крамницю з екологічними миючими засобами), не було можливості розвиватися за прогнозів подальшої економічної кризи. Хоча, з іншого боку, карантин дав можливість переосмислити свою справу і зосередитися на тому, що хочеться розвивати далі».

Ернест Завадський працює піарником, за час карантину перевів свою роботу в онлайн. Каже, що його роль у сім’ї не дуже змінилася, бо і раніше вони з дружиною мінялися щоденними обов’язками. «Наш малий син харчується чотири рази на добу. Якщо до карантину мене не було вдома, я міг забігти на обіди від 10 хв до пів години (окремо), то під час карантину дитину годую я, триває це довго, але труднощів не викликає. Певні хатні справи перейшли до мене, але є речі, які виконую тільки я, наприклад, керування автомобілем. Зате дружина під час пандемії розпочала власну справу – почала варити мило. Вже сформувалося певне коло клієнтів. А я взяв на себе функцію розповсюдження, щоб родина якнайменше контактувала з людьми під час карантину».

Ернест каже, що, з одного боку, соціальні обмеження дозволили доробити все відкладене «на потім», з іншого боку – додалося родинних турбот та активностей з малою дитиною. І графіки з термінами виконання роботи іноді «злітають» через «карантинну» роботу.

Зате карантинний бізнес, який розпочала дружина Юлія, навпаки організовує. Жінка розповідає, що зайнялася миловарінням спонтанно. Хотілося якось активізувати свою декретну відпустку. Пришвидшив процес карантин. «Я відкрила Гугл і задала у пошук «що може робити мама у декреті». Гугл видав 35 пунктів,  багато з яких відсіялося, а однією пропозицією я зацікавилася – миловарінням. Почала читати, дивитися відеоуроки, замовляти інгредієнти через інтернет, - пояснює Юлія Завадська. – Не все виходило звідразу, але я вдосконалювалася. Дала спробувати продукт друзям, отримала позитивні відгуки. Використовую тільки натуральні складники: мед, біла і голуба глина, лаванда, ромашка та інші. Потім з’ясувала, що цією справою займається дуже багато людей, конкуренція висока. Але я виробила власну рецептуру, то думаю, що матиму своїх клієнтів. Постійно вдосконалююся».

Росана Тужанська, головна редакторка видання Varosh, під час карантину взялася за реставрацію старих меблів. Фото оновлених крісел не тільки викликало захоплення користувачів, дехто вже був готовий робити замовлення. 

Загалом я рідко прошу допомоги, якщо треба щось прибити чи вкрутити лампочку. З дитинства вміла це робити сама, бо мій батько будівельник і добрий майстер. Тому я багато таких побутових базових речей вмію робити сама, - розповідає Росана. --  Під час карантину ми переїхали з квартири в Ужгороді у будинок батьків у Мукачеві. Маємо маленьку дитину, тож на свіжому повітрі їй краще. У нашій міській квартирі немає старих речей, які можна реставрувати. Тож до цього я не проявляла такі вміння. Зате у приватному будинку обов’язково знайдеться склад зі стільчиком з однією ніжкою чи старими меблями, які треба викинути, але чомусь шкода. У батьківському підвалі та майстерні лежали такі меблі, яким уже по 30-40 років. Одного дня я вирішила, що треба переключитися на фізичну роботу. Не тільки писати статті і гратися з дитиною. Поїхала в будівельний магазин в Мукачеві, купила фарбу, спеціальний будівельний степлер. Тканини було багато вдома».

За один день Росана відреставрувала 6 стільців, за наступні два дні -- тумби ще радянської доби. Потім —підставку під телевізор.  «Але це не нові навички, набуті під час карантину, - пояснює жінка. -- Я непогано вмію робити ручну роботу: шити, вишивати, в'язати, щось клеїти, ліпити, фарбувати, збивати… Це для мене не проблема. Просто карантин дав трохи більше часу це зробити. Оновлені стільці дуже класно вписалися у садовий інтер’єр. Спеціально я ніде не вчилася, просто собі подумала: так можна зробити - і зробила. Перед тим переглянула Pinterest, як виглядають меблі до і після домашньої реставрації, надихнулася.  Сама змішала фарбу до певного відтінку. Чоловік у цей час був із сином, який спав. І це для мене - дуже цінна допомога. Потім похвалив, теж приємно».

Росана каже, що бізнес із цього захоплення робити не буде, бо любить свою професію і не планує змінювати. Хоча, зізнається, після того, як родина почала демонструвати світлини з оновленими меблями знайомим та викладати у соцмережі, отримала кілька пропозицій із реставрації. Карантин, за її словами, змінив також звичний щоденний ритм у родині. «Зазвичай ми з чоловіком за день буваємо у різних точках, навіть із дитиною. Тепер лише раз на тиждень виходимо по продукти, чоловік більше часу проводить із сином, а також дідусь та бабуся. У мене збільшилася кількість часу, який я могла витрачати на готування. Взагалі не пригадую, коли пекла, мабуть, років 5-6 тому. Проте за останні 1,5 місяці -- разів 15. Також взялася за вишивку сорочки з фондів музею архітектури і побуту. Це також не було б можливим, якби не карантин і невеличка надбавка вільного часу».

Активно випробувати тягар домашнього побуту під час карантину довелося журналісту Ярославу Світлику. Але він не вважає додаткові сімейні функції тягарем. Навпаки, активно ділиться своїм здобутками у соцмережах та надихає інших чоловіків, які вважають готування суто «жіночим» обов’язком. 

«У мене так збіглося, що народилася донечка і розпочався карантин. Я взяв відпустку,  щоб помагати дружині, бо розумів: їй буде важко у перший період. Відпустка давно закінчилася, а карантин затягнувся. Якщо спочатку було в кайф готувати і вигадувати нові страви, то зараз я трохи змучився. Вже подумую над тим, щоб купити посудомийну машину, бо це важко. Насправді я допомагав дружині, готував раніше, але нечасто. А зараз за мною сніданок, обід і вечеря, – пояснює Ярослав і розповідає про реакцію на свої кулінарні здібності у соцмережах: «Якби були «дислайки», то я б отримав їх теж багато. Але від чоловіків :). Бо жінки розказували чоловікам: «Дивися, Світлик там щось таке наготував!» А багато друзів мені казали, що дружини їх спонукають перейняти мій досвід. Насправді я дуже радий, якщо такі випадки є. Давно дотримуюся тієї позиції, що наші чоловіки не цінують ту роботу, яку роблять жінки у домашньому господарстві і побуті. Якщо хтось спробує поготувати і побачить, як це важко 3-4 год покрутитися на кухні, і переосмислить ту роботу, яку виконує дружина, то я буду радий.

Я всю хатню роботу взяв на себе: готувати, прати, прибирати. Із прибиранням у нас 50х50, але покупки теж на мені. Дружина з малою, дитина весь час біля мами. Я постарався створити їм класні комфортні умови. Але це важко витримувати. Я працюю в університеті, поки у нас дистанційна робота. Якби відновилося зараз повноцінна робота і виникла потреба їздити, знімати, писати, то треба було б щось змінювати».

Ярослав каже, що таки позитивно вплинув на оточення в контексті подолання ґендерних стереотипів. Спочатку думав, що будуть критикувати, а потім побачив:  чимало знайомих почали хвалитися своїми гастрономічними досягненнями. «Думаю, що це класний меседж, який показує, що ми – цивілізовані люди, а не якісь відсталі. Взагалі займатися традиційно «жіночими» обов’язками, навпаки, класно. Взагалі це класно: розумні люди використали карантин на сім’ю, переосмислили те, як ми жили, як би треба жити», – каже чоловік. Щоправда, додає: втомився і частіше почав переходити на швидке приготування, ніж експериментувати зі складними рецептами. Проте серед планів – конфітюр із пелюсток шипшини та сироп з бузини.

Ірина Бреза

Фото: власні фото героїнь та героїв публікації

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми,  що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання