«Ла Буші», що на Корзо в Ужгороді, незабаром стане мережевим закладом, а розвиватиме мережу… українська модель, яка живе у Парижі і є володаркою ексклюзивного контракту від легендарного Дому модиChanel. Поясненням такого, здавалося б, фантастичного факту є те, що ця модель – ужгородка Евеліна Самсончик, племінниця засновника «Ла Буші» Роберта Левицького.
Про це ми дізналися у розмові з самою Евеліною, яка у перерві між показами та іншими «модельними справами» завітала до Ужгорода. Крім того, про ряд планів з розвитку мережі «родом з Ужгорода» розповів і сам підприємець та громадський діяч Роберт Левицький.
- Евеліно, яка мета твого нинішнього візиту на Закарпаття?
- Ужгород для мене рідне місто. Я тут народилася і тут живе вся моя родина, мої друзі. Тому, я вважаю, що приїхала додому. Але є два найважливіші моменти. По-перше, ювілей у моєї сестри Маруськи- їй виповнилось 10 років. Я пообіцяла їй, що обов'язково приїду. По-друге, я прийняла рішення спробувати себе у бізнесі.
- Можеш розповісти більш детально, в якому саме і в якій країні?
- Для себе я вирішила взяти участь у розвитку нашого сімейного бізнесу.
- Якого саме, якщо не секрет?
- Секретів немає. Я працюватиму над розвитком мережі закладів громадського харчування «Ла Буші». Це напрямок буланжерії та джелатерії. Приємно відзначити, що проект «Ла Буші» започаткувався в Ужгороді, в моєму рідному місті.
Скажу більше, мої друзі з Франції, а також офіс Шанель у захваті від продукції «Ла Буші», а також від самого концепту закладу.
- Плануєте розвиток мережі в Ужгороді чи розширюватимете географію?
- Хотілося б розвивати і в Ужгороді, але, на жаль, у нашому місті досить високий рівень корупції і відсутнє сприяння підприємництву. Розгляд питань затягується на місяці. Якщо говорити об’єктивно, не хочеться вірити в те, що Майдан, активним учасником якого я була, не дав ніякого прориву в контексті європейських цінностей. Головним залишається не людина, а власний інтерес чиновника…
Роберт Левицький, коментуючи інформацію, озвучену Евеліною, розповів: «Ми розглядаємо пропозиції про вхід нашої мережі у Львів, Харків, Київ. Також маємо потенціальних партнерів в Парижі, Будапешті, Мюнхені.
- В Ужгороді задовільнитесь тим, що маєте, чи все-таки плануєте іще відкриття нових закладів «Ла Буші»?
- Якщо говорити про головну складову бізнесу, то він йде туди, де має найкращі умови для розвитку. Ужгород є найменшим обласним центром України з населенням 117 тисяч городян. Тому, апріорі, з позиції споживчої складової, він є найменш цікавим з усіх обласних центрів України. Серед іншого тому ми сьогодні і не бачимо у нас в місті потужних транснаціональних брендів. Вони математичними формулами розраховують потенціал ринку, як, наприклад, кількість населення, середній рівень заробітної плати, наявність «сірого» товару на нашому ринку і т.д. За цими показниками Ужгород і Закарпаття в цілому, на жаль, пасуть задніх. Якщо привести конкретний приклад, то якщо в Ужгороді підприємець в галузі громадського харчування розраховує на чотири-шестирічний цикл повернення інвестицій (у кращому випадку), то у Львові цей період складає від 2,5- 3,5 років, у Харкові- від 1,5 до 2,5 років, а у Києві - від півроку до 1,5 років. При цьому інвестиції у відкриття закладів в середньому одинакові по всій Україні з незначним коригуванням.
Тому, ми сьогодні бачимо, як тільки хтось із закарпатців, ужгородців створив цікавий чи вдалий концепт, то розвиває його вже не в Ужгороді, а за межами нашої області та інвестує вже в економіку іншого краю, а ми так і залишаємося дотаційними.
- Що, на Вашу думку, може вплинути на цю ситуацію?
- Вважаю, що кожне місто в нашій державі має шанс стати привабливим для інвестицій лише тоді, коли всі гілки влади повернуться обличчям до бізнесменів та підприємців. Приведу приклади: якщо в Києві на запуск проекту витрачається 3-4 місяці, то в Ужгороді на це підприємець має витрачати не більше 1-2 місяців. А у нас сьогодні витрачається 7-12. Дозвільні документи на початок будівництва (декларація) в найбільш інвестпривабливому місті України, в Києві, видається за 2-3 місяці, отже, у нас він має видаватися за 1-2 місяці. Погодження та дозвіл на терасу в Києві видають за 30 днів, у нас в Ужгороді мають видавати або відмовляти за 10 днів, а сьогодні погоджують за 60-90 днів, що сприяє розвитку корупції, а не підприємництва. Оце якраз і є те, про що говорила Евеліна,- поставити інтерес громадянина чи підприємця вище інтереса чиновника. А в нас, на жаль, на сьогодні, незалежно від того, що прийшли у владу, в т.ч. і в ужгородську, майданівці, то за невелику власну винагороду вони готові завалити бізнес чи справ будь-якого підприємця.
- Які ще цікаві проекти плануєте запропонувати громадськості?
- Виношую ідею і працюю над одним із соціальних проектів, а саме хочу організувати всіх ужгородців, які є небайдужими до здорового способу життя (в першу чергу це велофани і просто велосипедисти), та прокласти за наші власні кошти велодоріжку від Корятовича до Оноківців протяжністю близько 4-х кілометрів. Це один з найбільш популярних велонапрямків серед ужгородців. Зараз проводжу консультації з дорожниками, ДАІ-шниками та іншими службами. Можливо, є охочі долучитися з пропозиціями чи допомогти в організаційних питаннях - звертайтесь до мене через Фейсбук. Буду вдячний за будь-яку конструктивну пораду.
- Як щодо політики? Чи берете участь у виборах президента?
- Ні, я повністю відійшов від політики як місцевої, так і в інших масштабах. Якщо відверто, то не маю на неї ні часу, ні бажання, хоча практично всі штаби «тероризують» з питаннями співпраці. Я вважаю, що кожен має займатися своєю роботою. Тоді можна досягти результату. А сьогодні у нас 90% населення переймаються політикою, а не роботою…
