Під Ужгородом – «церковна» проблема

Прихожани «Петропавлівської» православної церкви, що у с. Кам’яниця Ужгородського району, звернулися до ЗМІ із відкритим листом щодо проблеми, яка склалася у селі. Публікуємо текст листа повністю.

В І Д К Р И Т И Й    Л И С Т

         Ми – православна громада с. Кам’яниця, просимо опублікувати у пресі, інтернет-ресурсах та у всіх можливих ЗМІ наші болі, які після тривалого спокою почала завдавати греко-католицька громада нашого села.

          У 1935 році, всі жителі села, які на той час проживали тут, почали будівництво храму (до тих пір храму в селі не було і бажаючи були змушені ходити до церкви у сусіднє с. Невицьке). Люди, які мали худобу (коні, воли) привозили камінь, пісок, тощо, а ті хто не мали таку тягову силу – працювали підсобниками. Кожна хата здавала гроші, а ще мали відпрацювати певну кількість днів. За роботу взялися Опаленик Микола, Опаленик Степан – жителі с. Кам’яниця, а також Костраба Михайло із с. Невицьке. Архітектором (ставителем) був запрошений пан Салай із Ужгорода. Також було обрано касира – Кузьму Івана Івановича, якому допомагали депутати Кузьма Юрій, Кузьма Михайло, Грамутник Іван, ще один Кузьма Михайло та Совга Іван (бірув села).

         У 1937 році церква була освячена греко-католицьким священиком та названа церквою св. ап. Петра і Павла. Освячення проходило дуже урочисто: було багато квітів, багато білих коней в упряжках, безліч молоді, гарно вбрані дівчата стояли з квітами по обидва боки вулиці.

    Після здобуття Україною незалежності, по всій державі питання релігії і церков, зокрема, знову вийшли на перший план. Не стало винятком у цьому питанні і с. Кам’яниця. Починаючи з 1992 року почалися сварки між греко-католиками і православними (хоча до церкви ходили і ті, й інші). Бажаючих визнати церкву греко-католицькою було на той час близько 10-ти осіб. Однак, після судових розглядів, відділ релігій і суд визнали церкву православною (на даний час церква приватизована православною громадою).

      Та навіть після цих подій люди ходили до однієї церкви і молились разом. Ті хто вважав себе греко-католиками були церковними касирами, допомагали у підтримці порядку в церкві, купували необхідні речі, ікони, тощо.

У 2006-2007рр. греко-католицька громада почала будівництво свого храму (на даний час там вже проходять богослужіння). Греко-католицька громада почала збір коштів на будівництво храму і ніхто із жителів села не відмовляв, всі по можливості допомагали і в результаті зібрали близько 18-ти тисяч гривень. Але замість вдячності почалася заздрість, адже православна церква доглянута, все гарно оброблено, до церкви ходить багато вірян, молодь, діти. Громада католиків почала поширювати таку думку, що до їх церкви ходить «еліта» села: 4-ро директорів, декілька вчителів, бухгалтери та ін., а до православних – одні «жебраки».

Це надзвичайно обурило людей, адже до православної церкви теж ходить чимало поважних людей: вчителі, лікарі, юристи, тощо. Слід відмітити, що всю сільську молодь, свого часу хрестив саме православний священик. Та всі сільські директори (директор щебеневого заводу, директор школи, директор дитячого садочку, директор лісгоспу, сільський голова) та їх підлеглі ходять до греко-католицького храму.

В жовтні 2011 року, з ініціативи голови села було організовано зустріч, основним питанням якої було обговорення та прийняття рішення, щодо встановлення греко-католицького хреста на сільському кладовищі. Від православних на зустрічі було троє осіб, греко-католиків було більше разом зі священиком.

Відразу з’ясувалося, що громада греко-католиків, має на меті встановити хрест на тому місці, де вже був встановлений хрест із православним розп’яттям. Православні заперечили, порадивши встановити хрест в іншому місці (адже сільське кладовище велике), але представники католиків принципово не хотіли поступатися. Прикро, що найбільше виступали не корінні жителі села Кам’яниця, а керувала всім, як голова греко-католицької громади, пані Костів С.М. та колишня мешканка села – пані Яночно Г.Й., (яка вже близько 30-ти років не проживає в селі Кам’яниця, продала батьківську хату, власний будинок та переїхала в с. Оноківці).

Незважаючи на всі аргументи і заперечення православних вірян, через деякий час селяни помітили початок робіт. Символічним є те, що роботи на кладовищі греко-католицька громада розпочала в перший тиждень Великого посту.

Бетон заливали вночі, робили це робітники одного підприємця-приватника пана Кичака. Ці ж робітники зробили дерев’яний хрест, за сприяння керівника лісгоспу п. Костів І.В. Раніше ними ж було встановлено хрест в урочищі «Кремінка», де розташований «Будинок мисливця».

Поки тривали роботи, тривали і численні розмови православного священника о. Василія (Магурського) із сільським головою – Марією Юрієвною Коваль-Мазютою, кілька разів віряни ходили до сільської ради з проханням зупинити процес. Однак намагання були марними. Греко-католицький священик – пан Лавренюк повідомив, що кладовище на балансі сільської ради, все відноситься до сільської ради, а тому, як вони вирішать так і буде. Хрест таки встановили.

Та ще більше обурення викликало те, що освячення хреста на кладовищі відбулося 10-го квітня (2012р.), коли тривав страсний тиждень, на хрест повісили різнокольорові стрічки (а не чорні, як це годиться у страсний тиждень), а після освячення відправилися в ліс (ур. «Сирий потік») де висалили дерева в рамках всеукраїнської акції «Майбутнє лісу – в твоїх руках». Ця назва якнайкраще підходить директору Ужгородського Держлісгоспу п. Костів І.В., який скільки хоче, стільки і рубає лісу, скоро село Кам’яниця залишиться без лісу.

Та чаша терпіння православних християн переповнилася тоді, коли 10-го квітня, без відома голови сільської ради, працівники щебеневого заводу, у кількості 4-х осіб, разом із керівником-майстром, бензопилою, зухвало зрізали (!) хрест, завантажили його на автомобіль «Камаз» і відвезли до кар’єру щебеневого заводу, де, за словами директора щеб.заводу Кеніз Я.М., його спалили!!!

На момент вчинення дій, які інакше ніж вандалізм назвати неможна, на кладовищі була присутня касир православної церкви, яка просила не робити цього, але вони її не слухали.

До світлого свята Христова Воскресіння православною громадою були зняті 4 розп’яття для відновлення та реставрації. Три з них, оновлені, повернулися на свої місця, а один залишився без хреста.

100 підписів мешканців села.

Оригінал листа і з підписами - у редакції.