Щойно на вулиці підійшов до мене чоловік похилого віку. Трошки неохайний, трошки брудний і бородатий. Але не страшний. Десь такий, як змальовують бомжів в американських фільмах. У руках у чоловіка були якийсь ящичок, дошки, традиційна для нас “полосата сітка”. Він вже майже пройшов мене, але зупинився і попросив на хліб. Моя рука у кишені нащупала якісь схожі на гроші папірці, витягнувши їх побачила, що там у мене 6 грн. Спочатку подумалося дати ту гривню, яка поряд п’ятьма завалялася. А коли відтворилася всередині фраза “дайте на хліб” промайнула власне і ціна того хліба. А хліб сьогодні вже за гривню не купиш... і навіть пів буханки... Вартість хліба 5 грн... (!!!) Дядечко пішов. Щоправда не знаю, чи за хлібом, чи ні. Але принаймні я знаю, що на хліб йому вистачить. Зачепило інше — хліб коштує 5 грн. І тут вже при такому проханні гривнею “не відмажешся”...
Нещодавно мій чоловік купляв
Нещодавно мій чоловік купляв на вході в ринок хліб. Перед ним в черзі стояла бабця - чистенька, охайна. Повернувшись до нього, попросила купити їй еклер - мовляв, вона їх дуже любить, але пенсії не вистачає на такі ось маленькі радості життя. Чоловік купив для неї тістечко, і вона, щиро радіючи тому, як вдома питиме чай з еклером, пішла.
До чого веду: мені не шкода купити людині каву-хліб-тістечко. Мені шкода давати гроші людям, котрі їх витратять на горілку-пиво-цигарки.
А ще мені шкода, що наші пенсіонери не можуть дозволити собі майже нічого зайвого, окрім хліба та макарон.