Соціальний експеримент: парасольки і незнайомці. ФОТО. ВІДЕО

нд, 03/03/2013 - 21:35

У нас є трохи часу перед черговою презентацією, дрібний дощ і наша подруга з Мукачева – Людмила Бандурчак. Чим не привід провести черговий соціальний експеримент?

І взагалі, як тільки Zaholovok.com.ua почав проводити експерименти, подібні з’явилися і на інших місцевих сайтах. Так само було й з кількома іншими ідеями. Отже, вони – вдалі. З цією думкою вирушаємо на улюблене Корзо в Ужгороді.

А взагалі думка проситися під парасольку до перехожих з’явилася від спогаду про один випадок на Мукачівському вокзалі. Там, як відомо, поїзд Ужгород-Київ зупиняється всього на кілька хвилин, тому варто чекати не у самому вокзалі, а поблизу колії. Одна працівниця нашої редакції так і зробила – разом з іншими десятками своїх потенційних попутників. От тільки у неї, на відміну від 99 % людей не було парасольки, а дощ зарядив немилосердний. Не мокнути ж? Попросилася до молодої жінки – в надії, що не відмовить. І… почула від неї своє ім’я та прізвище!.. Виявилося, це все ж не надприродні здібності, а просто – ще одна журналістка, яка також сідала на поїзд у Мукачеві і була поінформована організаторами поїздки, що на прес-конференцію Юлії Тимошенко їде і колега на ім’я, яке вона одразу і назвала. «Кто еще, если не журналист, может просто подойти и попроситься под зонтик?», - прокоментувала тоді дівчина свою логіку і здогадливість.

Ми ж вирішили переконатися, чи пустять під свою парасольку звичайні ужгородські перехожі - вочевидь, не журналісти.

Кілька сотень закарпатських користувачів соціальної мережі Фейсбук, а також читачів Таблоїду Української правди точно знають Люду Бандурчак, зокрема, у контексті її спілкування із Миколою Азаровим. Утім, для ужгородських перехожих у цей день вона стала просто незнайомою дівчиною, яка не хоче змокнути і проситься… до них під парасолю. Що з цього вийшло – читайте нижче.

Одна з жінок одразу вирішила з’ясувати, що, чому і до чого.

- …нас просто цікавить, чи візьме людина когось іншого під свою парасольку!

- А-а-а! Будь ласка. Не дуже спішу, йду поповнювати рахунок для мобільного телефону.

- Дякую вам гарно!

- Щасливо.

Інша перехожа поставилася до прохання з пересторогою.

- Доброго дня, а можна я з вами трохи пройдуся під парасолькою?

- Нууу, не дуже. А у вас нема своєї?

- Чому ні?

- Нууу, не дуже хочеться.

- Ви не звикли, щоб вас у центрі міста перехожі просили пройтися під вашою парасолькою?

- Просто трохи остерігаюся. Не хочу, щоб приставали (сміється).

Трохи пройшлися, подякувала.

Наступну власницю парасольки змусили замислитись, чи попросилася б вона сама під чужу, а чи краще мокла б:

- Можна з вами пройтися під парасолькою?

- Ну можна, але трошки.

- Трохи – це скільки?

- Ну, до магазину.

- А до вас часто люди підходять з таким проханням?

- Та ні.

- А ви колись просили про таке?

- Ні, не доводилося.

- Чому?

- Ну, не знаю.

- Може, це просто гордість?

- Може й так.

До слова, із парасольками в дрібну мряку у центрі міста можна було зустріти практично тільки жінок. З відкритими парасольками.

Тому, втомившись чекати, вирішуємо просити чоловіка відкрити складену парасолю, яку несе в руках.

- Добрий день! А можете відкрити парасольку і трохи пройтись зі мною? Дощик трохи моросить…

(Відкриває парасолю)

- Вас не дивує таке моє прохання?

- Та не знаю. Зараз не дивуюся нічому.

- А часто до Вас так дівчата під парасольку просяться?

- Ні.

- А Ви самі просилися?

- Не доводилося.

- І навіть якщо йде сильний дощ?! Краще змокнути, так?

- Ну, не думаю, що дуже змокну.

Дехто перш ніж пустити незнайомку під парасольку, з’ясовував деталі:

- Добрий день! А можна до Вас під парасольку попроситися?

- А нам по дорозі?

- Мені прямо.

- Да. Ставайте.

- Вас не дивує таке моє прохання?

- Та ні.

Когось наш експеримент просто розвеселив:

- Доброго дня, Ви візьмете мене під свою парасольку?

- А-ха-ха! Пішли!

- До Вас часто підходять з такими проханнями?

- Та мені не жалко парасольку.

- А ви самі просите?

- Та я не прошу ніколи, в принципі. Парасольку із собою часто ношу.

- Як Ви думаєте, краще змокнути, ніж попроситись до когось під зонтик?

- Я до якоїсь акції потрапила? Чи що?

- Ну, ми просто хочемо дізнатися, чи ужгородці відгукнуться на таке прохання.

- Коли я бачу, що небо темніє, завжди беру із собою парасольку. Тому навряд чи доведеться попросити про таке.

Ось так, якщо коротко. Якщо у Вас є час і бажання дізнатися про усі враження від цього дощового експерименту – заходьте на каву до редакції, бо це тривала розмова. Головний підсумок – не відмовив ніхто! У нашому місті живуть (і ходять під парасольками) добрі люди!