Скільки ще жити українській мові?

Сьогодні, 9 листопада, в Україні відзначають День української писемності та мови. Ця дата змусила згадати прогнози експертів щодо перспектив русифікації країни про те, що українська мова, мовляв, помре 2060 року. Відтак Zaholovok.com.ua вирішив поцікавитися у відомих закарпатців, а що ж вони думають із цього приводу.

Маріанна Кляп – проректор Закарпатського державнолго університету

Думаю, на Закарпатті цей прогноз однозначно не справдиться. Тут українська мова була, є і буде. Що ж до решти України, то все залжеатиме від державної політики в цій галузі.

Михайло Рошко – письменник, депутат Ужгородської міської ради

Прогнози – це річ невдячна. Прогнози-прогнозами, а час своє показує. Але перше, що впливає, так це економічний стан країни. Буде добре налагоджена економіка – ніяка русифікація нам не загрожуватиме. Разом із тим у світі і справді є народи, які втратили мову. Шотландці, наприклад, які розмовляють англійською попри свої не дуже прості стосунки з англійцями. Є народи, які вже від зароджувалися з чужою мовою і при цьому прекрасно розвивалися – це країни Латинської Америки, Канада тощо. Але те, що саме своя, рідна мова є дуже важливим фактором усвідомлення своєї самобутності, це факт. Наша мова має таку величезну історію, вона так дивовижно звучить, що якщо припиниться демографічний спад, українська нікуди не зникне. При цьому є досвід Закарпаття – маленького краю, який зміг відстояти і зберегти русинську мову незважаючи ні на які гніти. Тож Україна, думаю, зможе зробити те саме. Відтак у смерть української мови я не вірю. Я просто переконаний у тому, що цей прогноз не здійсниться.

Галина Шумицька – доцент кафедри журналістики УжНУ

Саму думку про смерть української мови вважаю абсурдною... Тому вона не потребує ані спростування, ані доведення. Вважаю себе прихильником теоантропокосмічної теорії мови, розглядаючи її (мову) як елемент Бого-людсько-космічної реальності. Слово рідної мови є концентратом духу окремої людини і всього етносу. Історичний український досвід доводить, що мова, не маючи належних умов для функціонування й розвитку, не зникла, а говорити про це тепер, коли нація здобуває досвід незалежності, немає жодних підстав. Все у наших руках. У зв’язку з цим нагадую слова відомого німецького філософа й лінгвіста Вільгельма фон Гумбольдта: "Якщо в душі народжується безпомилкове відчуття, що мова - не просто засіб обміну, який слугує взаєморозумінню, а воістину - світ, який внутрішня діяльність духовної сили покликана поставити поміж собою і предметами, то людина на правильному шляху до того,щоб усе більше пізнавати в мові й усе щедріше вкладати в неї".

Ярослав Кирлик – директор Ужгородської ЗОШ I-III ступенів №2

А про кінець світу нічого не казали? Це цілковитий абсурд, оскільки, по-перше, поки існує бодай один носій української мови, до тих пір вона житиме. По-друге, носієм мови, як правило, є жителі сільської місцевості. І їхня пропорція порівняно до міських теж вселяє оптимізм. По-третє, вся Україна говорить на різних діалектах. А чим їх більше, тим сильнішою є українська мова, адже вона – це корона, а діалекти – діаманти в ній. Й останнє, ми самі просто не дамо пропасти українській мові.

Людмила Олійник, спеціально для Zaholovok.com.ua