Ранкова кава із Віктором Балогою

Його прізвище називають одним із перших, коли йдеться про Закарпаття, де б не заходила розмова – у Львові, Києві, Луганську чи Запоріжжі. Це прізвище до певної міри стало феноменом і продемонструвало всій Україні можливості закарпатських сімейних зв'язків. У політиці сьогодні фігурують щонайменше троє людей із прізвищем Балога, та вирішальне слово щодо їхніх дій все ж – за гостем нинішньої «ранкової кави» на Zaholovok.com.ua, Міністром МНС України Віктором Балогою.

Наскільки закарпатцеві комфортно у столичних владних кабінетах?

Це залежить від того, хто ти є. Ким ти працюєш. Для чого ти пішов туди працювати. Яка твоя мета. Від цього і залежить комфорт тієї чи іншої людини або політика.

Моя мета дуже проста: бути корисним на тій чи іншій посаді не владі, а українській громаді. Скоріше всього, це основне завдання кожного посадовця. Це не стільки мета, скільки завдання. Це речі світоглядні. А від них залежить якість життя простого українця.

Ви цього року знову балотуєтеся. Бути депутатом Верховної Ради України вигідно?

Залежить знову ж таки від того, що вкладає кандидат у депутати в саме слово «депутат». Від депутата сільради, голів сіл, мерів і закінчуючи народним депутатом, якщо люди вибирають тебе, а не призначають наказом президента, то це є дуже відповідальна місія перед громадою. І кожна людина, яка балотується (я підкреслюю, саме балотується і обирається людьми) повинна думати: а що вона зробить для громади.

Тому вигода може бути тільки одна: Бог тобі дав клепку бути корисним громаді. Других вигод не повинно бути.

У ЗМІ, навіть всеукраїнських, обговорюють те, що балотуєтеся разом із двома рідними  братами. Як сприймає це Ваша родина?

Обговорюють? Дехто до цього факту ставиться позитивно, дехто негативно, для декого це взагалі не має значення.

Якщо я скажу, що  від цього дістаю велике задоволення, що три брати балотуються, то буду нещирий. Бо це у першу чергу відповідальність, і вже не тільки моя, а і менших братів. Якщо б хтось із моєї родини балотувався за списком тієї чи іншої політичної сили, то я б (тим більше своїм братам) такої можливості не дав.

Але у зв’язку з тим, що вони пішли на округах, зі своїм баченням розвитку і захисту закарпатської громади, відкрито йдуть до людей, то я їх у цьому підтримую.

То все-таки Ви вирішуєте, як діятимуть брати Балоги?

Однозначно, завжди так було. Поки були малі, останнє слово було за мамою і татом. А з того часу, як я почав працювати, то останнє слово у родині – за мною. Однозначно, що ми радимося, спілкуємося, дискутуємо, іноді не погоджуємося у поглядах на ті чи інші речі. Але у відкритому ресурсі у нас одна позиція. Це говорить про те, що у нас, дякуючи Богу, склалися стосунки. Не тільки в родинному аспекті, більше всього це вказує на те, що ми і друзі, і партнери, і однодумці. Маю на увазі і братів, і батьків.

А де це було, Ваша перша робота?

У Берегові, після армії у 1986 році. Працював товарознавцем. Але те, про що я говорив, це сімейне рішення було прийнято, коли я став міським головою Мукачева у 1998 році. Тоді і бабка, і батьки погодилися, що якщо у родині приймається якесь рішення, то обов’язково у моїй присутності.

А хто для Вас авторитет? З ким звіряєте власні рішення?

З батьками у першу чергу. З дружиною, зі своїми дітьми – маю двоє дорослих хлопців. Насправді, коло людей, з якими раджуся, дуже велике. Вони далеко за межами сім’ї, Закарпаття. І навіть за межами України.

Ніколи не потрібно цуратися спитати, якщо ти чогось не розумієш. Якщо хочеш прийняти правильне рішення, то не бійся порадитися.

Як Вам вдалося обіймати високі державні посади і при Ющенку, і при Януковичі?

Це мабуть треба спитати у Бога, чому так склалося. І ви ще не згадали Кучму. Я і при ньому працював, якщо сказати по правді.

Ще комусь вдавалося так?

Не знаю. Не думаю, чесно кажучи.

То, може, маєте якісь поради щодо цього?

Тут не можна давати пораду. Сам не знаю, як це відбувається. Комусь подобається, комусь ні. Щоб ви чітко зрозуміли, моя сьогоднішня робота на посаді Міністра МНС доходить до завершення. У моральному плані вона була досить обтяжливою. Бо питання, як ви зрозуміли, не у посаді, а у тому, на скільки ти корисний тій громаді, для якої працюєш, де виріс, де більше маєш обов’язків. Щоб не вдаватися у подробиці, скажу: щасливий, що каденція завершується. Хочу скоріше дістати штамп у своїй трудовій книжці, де буде написано «звільнений у зв’язку з переходом на іншу роботу» або «за власним бажанням». Для мене це питання номер один сьогодні.

У соцмережі озвучувалися різні версії щодо того, чи ведете Ви особисто свою сторінку у Фесйбуці.

Зачекайте, зараз покажу (досягає планшет, - ред.) Подивіться, от моя сторінка. От повідомлення, тут якраз переписка із Сергієм Квітом. Він скоро буде на Закарпатті і от я написав: «Зустріну» – повідомлення надіслане 56 хвилин тому.

Чому Вашу увагу привернули соцмережі? Ними ж користується не такий значний відсоток виборців.

Це просто комунікація, не більше. Не більше! Якщо ти у Фейсбуку працюєш або в інших соцмережах, то, ви чудово розумієте, тут нема жодної секретарки – працюю напряму з тими, хто хоче зі мною спілкуватися.

Який цінний життєвий урок можете пригадати просто зараз?

Я стільки у житті навчився за 50 років, що навіть не хотів би згадувати щось конкретне. Життя – це кожен день поради, кожен день іспит, випробовування. Тому на одному епізоді зупинятися – це неправильно.

Яким історичним особам симпатизуєте?       

Сучасним?

На Ваш вибір.

Якщо говоримо про політику, то (от і тістечка Валентина Штефаньо, які тут стоять, нагадують мені колись спільну з нами «чехословацьку» територію) для мене Вацлав Гавел - видатна особистість. І дуже хотілося б, щоб у нас багато таких людей виростало.

За що Вас варто любити?

Це, мабуть, знають тільки ті люди, з яким я працюю, не можу сам відповісти. Якщо є за що мене любити близьким друзям, то кожен із цих людей по-своєму дає цьому оцінку, скоріше не у публічній сфері, а сам для себе. Це питання інтимне більше, ніж публічне.

Чи є щось, чого Ви боїтеся?

Однозначно, люба здорова людина, якщо чогось не боїться, то це вже щось ненормально.

То чого боїтеся?

Тільки одного. Щоб довго не думали. Маю на увазі українську громаду –  відносно того, як покращити життя у державі. Треба щоб кожна людина швидше зрозуміла, що це залежить від неї.

Якою слід бути жінці, щоб Вам сподобатися?

Чесною, розумною, а ці дві категорії дають красу.

Якби Ви мали змогу зустрітися із будь-ким, хто коли-небудь жив на землі, хто б це був?

Зрозуміло, що у першу чергу людина думає про близьких. Я не бачив ніколи свого діда – ні одного, ні другого. Тому хотів би побачити їх, бо дали мені дорогу в життя. Коли Бог приймає таке рішення і людина відходить в інший світ (кажуть, кращий), то насамперед прощається з тими, з ким прожила життя. У мене так було, коли бабка 2 роки тому відходила і чітко все розуміла. Для неї найдорожчою була донька, яку вона народила і у першу чергу вона прощалася з дочкою. Хто б що не крутив, буде сильна родина – буде сильна держава.

Що б Ви сказали Богові при зустрічі?

Давайте не гнівити Бога. Бо ми кожен день зустрічаємося з Богом – до тих пір, поки живемо на землі і будемо у другому світі зустрічатися. Ми постійно з ним і важливо, що у кожної людини, завдячуючи Богу, є душа. І хай кожен це пам’ятає. Без Бога – ні кроку. Це один із найголовніших аспектів, який повинен консолідувати і сім’ю, і націю, і світ для того, щоб ми краще жили.

Ви дивитеся телевізор?

Зараз менше.

Любите шоколад?

Все солодке більшість людей люблять і це правильно. І діти, і дорослі.

То які Ваші улюблені солодощі?

Найулюбленіші – це тісто, яке пече моя мама і моя дружина. Повірте, у Штефаньо це, скоріше всього, спогади про дитинство, бо він використовує натуральні продукти і це близьке до того, як печуть наші дружини, мами.  

Про що мрієте (для себе, а не для, наприклад, виборців)?                 

Людина кожен день повинна думати про одне – щоб в сім’ї все було добре. І це не мрія, це бажання кожної людини: щоб були діти здорові, щоб у близьких людей, з якими працюєш, все було добре. Це велике бажання і, думаю, кожної людини.

Яке із слів чи висловів закарпатського діалекту є Вашим улюбленим?

Йой, як ти йсе добре робиш!

Ви любите каву?

Однозначно. Який закарпатець не любить каву? Як можна її не любити, якщо зранку, коли ми ще були малі і з батьками йшли до школи чи в садок, то центр міста пахнув духмяною кавою. Багато пишуть про львівську каву, але ця традиція сильно вкорінена у закарпатської громади, ці традиції не змінюються і сьогодні. А моя улюблена кава вже років 20 – Омніер. Легка, духмяна, а головний аргумент – це не міцна кава, її можна пити кілька разів на день.

Ганнуся Тарканій, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Володимир Твердохліб

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Партнер рубрики «Ранкова кава» - ужгородське кафе «Какао»