Ранкова кава із Маріанною Колодій

Чому люди поводяться так, а не інакше? Що криється за їхніми вчинками? Як виглядає соціологічний портрет Закарпаття? По відповіді на ці й багато інших запитань журналісти звикли звертатися саме до директора Закарпатського обласного центру ґендерної освіти Маріанни Колодій. 

Її експертні знання підкріплені професійною освітою із 5 (!) спеціальностей: політолог, соціолог, практичний психолог, соціальний працівник, п’ятий диплом стосується мистецтва. Географія університетів – від УжНУ до Сорбони, Тулузького університету у Франції і університету Берклі у США.

Усе ж найцінніше – її практичний досвід. Прикладів і життєвих ситуацій вистачить на кільканадцять інтерв’ю. Сьогодні ж – лише «Ранкова кава» за «методом» Марселя Пруста. 

Який момент в історії цінуєш найбільше?

Ніколи про це не думала. В принципі, будь-яку мить життя. Коли приходить думка «як було б добре, якби цей момент тривав довше». Якщо вона приходить, то це і є найбільш цінним. Хоча, звичайно, є речі, які ціную з точки зору своєї роботи, громадянської позиції.

Яку найбільш цінну пораду ти отримувала?

Це порада, яку мені дав мій чоловік, коли ми ще були неодружені. Він радив ставитися до всього простіше, сприймати усе легше. Мені і раніше в житті давали поради, мої батьки, наприклад. Вони усі важливі. Але вперше я зустріла людину, яка «показала» мені цю пораду, а не просто озвучила.

Він допоміг зрозуміти, що усе проходить, життя іде далі, що не варто загострювати якихось ситуацій, іноді варто просто… відпустити. Тому і цінна ця порада. Намагаюся вчитися цьому у нього. Хоча вдається з перемінним успіхом. Бо я людина, яка якраз «не відпускає ситуацію». Люблю сама все проконтролювати, до кінця. Іноді для мене неприйнятно, що вирішення питання може затягтися на кілька років. Мені здається, що все треба вирішувати тут, зараз і тепер.

А чим більше живу, тим більше переконуюся, що це не завжди так може завершитися, лише з плином часу.

Яка із відвіданих країн сподобалася тобі найбільше?

Мені сподобалися Сполучені Штати Америки, Каліфорнія. Було відчуття, наче я на краю світу. Місцевість, скали, провалля і океан. І відчуваєш, наче тут все починається і закінчується.

Відчуття краю світу у мене було тільки там, на березі Тихого океану у Сан-Франциско.

Що може розізлити тебе?

Несправедливість. Мені здається, у мене справді дуже загострене відчуття справедливості. Тому не переношу спілкування з людьми… якимись двоярусними, я б сказала. Ті, які здатні проявити підлість, обманути. Хоча обманюють, зрештою, всі люди, але маю на увазі, що людина, яка здатна на підлість, може мене вивести з себе. Чи стосовно мене, чи і будь-кого на вулиці, загалом суспільна несправедливість.

А що тебе може порадувати?

Будь-що, навіть елементарні речі. Те, що зараз дує вітер і несе на нас листя. Що п’ємо смачний коктейль. Смс-ка коханої людини. Приємна подія у житті – як моєму, так і інших.

Якби ти мали змогу зустрітися із будь-ким, хто коли-небудь жив на землі, хто б це був?

Мої дід і баба, яких уже нема з нами. Сказала б їм те, що не встигла сказати за життя. Що я їх люблю, що вони прекрасні люди, що дали мені дуже багато.

Тобто це були б ті люди, яких уже, на жаль, немає, але яким не вийшло сказати те все, чого вони варті були почути за життя.

Може, ще Сократ. Я б його запитала, чому він так вірив у силу закону, що пішов на смерть. Був переконаний, що навіть поганий закон вартий того, щоб його дотримуватися. Мені здається, що я на це не здатна.

Яке твоє улюблене заняття?

Напевно, я зараз на стадії, коли воно змінюється. Раніше я б сказала, що люблю читати. Тепер люблю побути на самоті, наодинці зі своїми думками. Це не означає, що поряд не повинно бути інших людей.

Люблю подумати. Тому люблю гуляти по Ужгороду. Бо чим далі, тим менше у житті є часу і можливості просто подумати. Завжди маєш приймати рішення, діяти, комусь дзвонити, щось вирішувати. А іноді нема часу на те, щоб сформувати свою мрію. А коли її чітко не усвідомлюєш, то й не дійдеш до неї. Тому, до речі, люблю ліс. Напевно, тато мені привив цю любов. І – бути біля води. Це два місця, де можна побути наодинці з собою.

Гості «ранкової кави» вже піднімали питання стосовно особливого призначення жінки і чоловіка. Як дивишся на це ти?

Думаю, такого «особливого» призначення не існує. Гадаю, що кожна людина (жінка чи чоловік) повинна самостійно визначитися із пріоритетами, мріями, інтересами та потребами у своєму житті. І коли вони визначені, тоді живеш легко, бо знаєш, про що мрієш, чого прагнеш і як до цього хочеш йти. Якщо ці мрії і інтереси не співпадають із загально визначеними ролями для жінок чи чоловіків, думаю, перейматися не варто, адже краще знати, чого хочеш ти, аніж знати, чого чекають від тебе.

Ґендерному експерту у суспільстві, очевидно, буває нелегко. Наскільки готові закарпатці до ґендерної рівності і чи важко спілкуватися на цю тему із «скептиками»?

Не впевнена стосовно «важкої» долі ґендерної експертки. Для мене у цьому питанні все набагато простіше, я просто працюю, намагаюся фахово займатися тим, що мені подобається і, сподіваюся, вдається.

Стосовно готовності закарпатців до ґендерної рівності, то у питанні просування ґендерної рівності однаковою мірою важливі й процес, і результат. Я не мрію, що завтра чи післязавтра, а може років через десять, двадцять чи сто настануть часи ґендерної рівності. Думаю, такого суспільства на Землі ще не існувало і не існуватиме.

Для мене важливо, аби думка і голос якомога ширшого кола осіб, не залежно від їх соціальних, ґендерних чи інших ознак, були почутим, коли йдеться про розвиток суспільства. Я щиро вірю, що всі люди мають право на гідне життя, «не завдяки чомусь/комусь» і «не через щось», а лише тому, бо вони ЛЮДИ.

Мої батьки вчили мене (ще й тепер часом нагадують), що всі люди однаковою мірою цінні і всі вони особливі, у всіх свої особливі бажання, інтереси й потреби, поважати і гідно ставитися слід до кожної людини. Пізніше, вже в університеті я дізналася, що для ефективного розвитку суспільства, й справді, важливий ресурс кожної людини (т.зв. концепція екології суспільства).

Сьогодні у своїй професійній діяльності мені доводиться нагадувати деяким особам, що суспільство - це «система взаємних відносин людей», а отже, всі вони мають мати можливість бути почутими, а їх думка бути врахованою. Особливо, коли йдеться не про конкретні особистості, а про цілі соціальні групи, про інтереси і потреби яких у нас в Україні часом вміло забувають.

Можеш пригадати вислів, який міг би стати твоїм девізом?

Треба залишатися самою собою, щоб зустріти якомога більшу кількість щирих і приємних людей.

Герої кіно чи літератури, які тобі найбільш близькі?

Їх так багато, чесно кажучи…

У різні періоди свого життя захоплювалася різними героями: від Капітошки до Доктора Живаго у Пастернака. У мене немає такого, щоб подобався конкретний герой чи героїня. Натомість у життєвих ситуаціях досвід тих історій, які прочитала у книжках, згадується мені і допомагає зрозуміти ситуацію. Крізь призму думки якогось письменника сприймаєш власну ситуацію і розмірковуєш: це все вже було в історії.

Ти любиш мріяти?

Так, люблю, навіть про найбезглуздіше.

Пригадай, будь ласка, котрусь із останніх мрій.

Мрію поїхати з чоловіком у скандинавські країни. Подивитися на фьорди.

Ти досліджуєш суспільство, що б хотіла змінити, якби могла?

Ставлення людини до людини, напевно. Сприйняття людини людиною. Як і природи. Тобто основу людської комунікації у суспільстві. Бо наразі вона більше негативна, аніж позитивна. Люди втратили здатність толерантного сприйняття один одного. Із свого способу життя роблять культ. Людина не повинна зазіхати на інтерес іншої, поважати потреби один одного. Як би формально не звучало, слід з повагою ставитися до іншої людини, бо вона так само має право на життя і свої погляди, як і ти. Натомість люди самі створюють собі бар’єри, рівні престижу, влади, успішності, обмежують можливості. Але все це ми самі собі обмежуємо штучно.  

Ти любиш каву?

Люблю готувати її своєму чоловікові. Хоч сама кави і не п’ю.

Ганнуся Тарканій, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Володимир Твердохліб

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щовівторка і четверга читайте нові розмови. Усього з кількох запитань, тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Партнер рубрики «Ранкова кава» - ужгородське кафе «Какао»