Ранкова кава із Сергієм Слободянюком

З виборчих білбордів в Ужгороді Сергій Слободянюк чи не єдиним усміхнено звертається до людей, на противагу іншим – серйозним чи настороженим. Про оптимізм і віру у кращі часи, про плани і спогади – у черговій «Ранковій каві» на Zaholovok.com.ua.

Сьогодні недільний ранок - за «кавовим інтерв’ю», а як зазвичай виглядають Ваші вихідні?  

Як правило, це робота.

Навіть у неділю?

Не виключено. Через мою посаду це постійні виїзди на ДТП за участі ліцензованого пасажирського транспорту, міжнародних перевізників. А тут нема ні суботи, ні неділі. Плюс у вихідні постійно працюють два пункти видачі дозволів на міжнародні перевезення. Тому для мене поняття суботи і неділі як вихідних - умовне.

ДТП – це завжди неприємне видовище. Як справляєтеся морально з такими «особливостями» роботи?

Мені до крові, до неприємних моментів не звикати… Це почалося ще з армійської служби, у Афганістані достатньо надивився також, тому психіку це мені вже не травмує.

Як Ви потрапили до Афганістану?

Як доброволець.

Чому так вирішили?

Так відчував, знав, що маю бути в армії, у Афганістані. Дочці було півроку, коли пішов. З дітьми солдат строкової служби не брали, тому довелося «хитрувати». У 84-му мене призвали, а вже у січні 85-го був у Афганістані. Там відслужив рік і 11 місяців.

Найнебезпечніший момент Вашого життя також пов'язаний з Афганістаном?

Здебільшого саме там були такі моменти. Хоча і під час мирного життя тут, у 2000 році, на мене був скоєний напад. Та це відомо, було у пресі, не хочу згадувати деталі.

Що для Вас є відпочинком?

Гори, ліс.

Українські чи за кордоном?

До окупації Криму – переважно у Криму.

Більше не поїдете?

Поки там Росія, то не поїду. Замінник Криму наразі – Карпати і Хорватія. Звичайно, де ж закарпатці можуть відпочивати? Так, найбільше на Крим для мене схожа Хорватія.

Це активний відпочинок чи більше споглядаєте природу?

Активний, пішохідний туризм - обов’язково. Це моє захоплення з дитинства.

Походи з друзями?

Любов до гір прищепив ще покійний батько.

Як згадуєте батька? Що він Вам передав найцінніше? Чому навчив?

Він був військовим. Тому головне - патріотизм. Це в нашій сім’ї ніколи не був термін «широкого вживання» чи пустий звук. Захист Вітчизни. І при необхідності – готовність власними силами рятувати свою Батьківщину. Тому, мабуть, на свою голову так і навчив, що потім у сім’ї була ціла трагедія, коли мене відправляли у Польщу, спецназ, а потрапив я у Афганістан.

Батько підтримав таке Ваше рішення?

Мовчав. Бо що він міг сказати при мамі?

А як маму переконали, що таки хочете йти добровольцем на війну?

Вона не знала. Взнала тільки коли з Афганістану отримала перший лист.

Що відписала?

Що мати напише? «Тримайся!» Вболівала, звісно.

Який висновок для себе Ви винесли з Афгану? Чи не займались подібною «філософію»?

Головний урок – колектив, підтримка колективу, лікоть товариша. Оце головне.

Товаришуєте і досі із тими, хто воював тоді поруч?

Звичайно, друзі є по всьому колишньому СРСР. Росія – не виключення.

Як сьогодні виглядає спілкування з ними на фоні останніх подій?

Ми оминаємо ці питання.

З огляду на Ваш бойовий досвід у Афганістані, як оцінюєте нинішню ситуацію на Сході України? Чи підтримуєте Мирний план Порошенка?

Однозначно. Знову ж таки, маючи досвід (14 років керував закарпатською спілкою афганців, опікувався сім’ями загиблих, інвалідами), моє ставлення щодо будь-якої війни – різко негативне. Війна завжди наносить невиліковні рани. Абсолютно невиліковні. Виходячи з простої сумної статистики щодо закарпатців – 63 загиблих і 4 зниклих безвісти в Афганістані і вже понад 30 в Закарпатті з травня місяця… Але ж в Афганістані – це за 10 років!) Я - за мирне врегулювання конфлікту. За мирне і, можете написати, будь-якою ціною. Нема високої ціни за життя українців. Ті політики і громадські діячі, хто зі мною не згоден, можуть негайно, вже завтра записатися у добровольчий батальйоні і зі зброєю в руках доводити свою позицію. А не на шпальтах газет.

Ще що додає мені впевненості у цьому моєму переконанні – це поводження або відношення до цієї війни бізнесменів зі Сходу.

Що маєте на увазі?

Власне, якщо вони не хочуть захищати свій бізнес і свої заводи, то чому це мають робити закарпатці?

За підсумками зустрічей з виборцями Ви пишете на своїй сторінці у Фейсбуці, що відчувається апатія до виборів. Чому у Вас до цієї справи зберігається ентузіазм?

У людей, можливо, синонімом до апатії буде зневіра. Я ж зараз просто відчуваю, що мій досвід, мій характер потрібні у Верховній Раді. Тому що країна на краю, на грані існування. Тому потрібно йти її рятувати. Але рятувати розумно. У тому числі не забуваючи про простих людей.

У нас всі політики кидають будь-які лозунги, ставлять перед собою «надцілі», «надзавдання», але всі забули про головне – про пенсіонера, робітника, працівника, службовця, селянина, про тих простих людей, які і є Україною.

Пенсія розміром 140 доларів а після інфляції – взагалі 80. От про що треба думати!

Ви маєте досвід в соціальному захисті пенсіонерів, інвалідів, ветеранів, чорнобильців та дітей війни. Що повинні змінити майбутні депутати, щоб усім цим категоріям людей жилося краще?

Перше, що для цього треба зробити – це ставити перед західними країнами, які на словах підтримують Україну, питання про списання зовнішніх боргів держави. Це перше, основне і найбільш важливе питання. Дорогі любі друзі із Заходу, якщо Ви дійсно бажаєте допомогти нам, українцям, які стали певним форпостом на захисті демократичних цінностей, свого прозахідного вибору, дали відсіч агресору на Сході ціною багатьох життів, то не думайте про свою вигоду, а подумайте про цю багатостраждальну Україну, українців, про списання боргів. А також - про розширення кола осіб, як можуть офіційно працювати у країнах ЄС і повне скасування візового режиму. Інакше – пройде рік-два і люди розчаруються, дуже сильно розчаруються.

Чому Ви, безпартійний, балотуєтесь від партії «Справедливість»?

У ній - поважні, шановані мною люди. Екс-міністр освіти Станіслав Ніколаєнко та інші друзі й колеги, з якими я ще працював у парламенті другого скликання. Нас багато що пов’язує в житті і тому, коли надійшла пропозиція іти від цієї партії, я не вагався. Спочатку пропозиція полягала у тому, щоб балотуватися за партійним списком. Ми брали участь і у місцевих виборах раніше. Але зараз не змогли назбирати мільйон двісті тисяч гривень, щоб заплатити заставу у ЦВК (чесна партія!). І знайомі та друзі, колеги переконали мене, що треба йти по мажоритарному округу.

З якою політичною силою Ви готові працювати у парламенті?

Не можу наразі сказати, тому що не переконаний, що передвиборчі декларації партій у парламенті будуть підтверджені практичними діями. Безумовно, буду співпрацювати з тими, з ким можна буде втілювати у життя мою власну програму для 68 округу, і для країни. 

На рівні держави сьогодні надважливими є питання миру, збереження територіальної цілісності, порятунку економіки. А які проблеми Закарпаття, на Вашу думку, повинні бути вирішені першочергово?

Пошук інвесторів. Створення для них більш сприятливих умов, ніж у Галичині, Прикарпатті чи на іншій території України. А відтак – відновлення виробництва, насамперед переробного, щоб ми могли в кінцевий продукт переробити всю ту сировину, яку зараз маємо на Закарпатті. Від лісу до сільгосппродукції.

Ваші конкуренти на виборах здебільшого дуже серйозні на білбордах. Ви ж - з усмішкою. Чому обрали саме такий образ?

Я щиро вірю у те, що у нас буде все нормально.

Звідки оптимізм? Це риса характеру чи усвідомлена «установка»?

Я оптиміст по життю, ніколи не складав руки, не дивлячись на жодні труднощі. Я така людина, що завжди готовий прийти на допомогу – депутат я чи не депутат. Зрештою я цю життєву позицію не вигадав сьогодні під час інтерв’ю, а продемонстрував усім своїм професійним і політичним життям. Не знаю, в кого яка історія у політиці чи на професійному «поприщі», але у мене ніколи не було проблем ні з криміналом, ні з сумлінням, ніколи!

Чим відзначилася Ваша робота у Верховній Раді України другого скликання? Якими були Ваші досягнення?

Тоді ми відстояли безоплатну освіту - закладали відповідну норму у Конституцію. Та й взагалі долучився до процесу розробки Конституції України, з колегами готував свої поправки, а головне - відстоювали їх під час виступів і голосування за ті чи інші пункти. Бо вже тоді були ліберали і так звані демократи, бізнесмени, які пропагували віяння, що за все треба платити, нічого даремно не дається і так далі. Тоді ми, я вважаю, відстояли права українців, цілого українського народу. В доробку і участь у розробці закону про місцеве самоврядування.

У тому числі, я був серед тих, хто лобіював прийняття Указу Президента про вільну економічну зону Закарпаття. 

Нещодавно Ви оприлюднили намір звернутися до влади з пропозицією на перевалах в географічних межах Закарпатської області негайно встановити сучасні залізобетонні блокпости, щоб дати відсіч провокаціям. Небезпека настільки реальна?

Ніхто з нас не міг собі уявити, що буде агресія. І зараз ми, мені здається, не уявляємо можливі наслідки. Що далі буде – ніхто не знає. Принаймні такі фортифікаційні споруди на межах області і посилені наряди правоохоронців і військових, як мінімум, дадуть нам те, що не пропустимо з України до Закарпаття людей із зброєю. Як мінімум. 

Що потрібно, на Вашу думку, Україні, щоб убезпечитися? 

Професійна армія на зразок турецької. Турецька армія і жандармерія мають значний бойовий досвід. Туреччина, до речі, має постійні проблеми з сепаратизмом - усі роки існування. Армія у них - одна із складових держави взагалі. На перехідний період, який переживає Україна, нам далеко ходити не треба, варто придивитися до турків, перейняти їхній досвід. Стежу за розвитком армії, Збройних Сил окремих країн, це мене цікавить, тому кажу саме так. У Туреччині все чітко з резервістами, з підготовкою. У школах запроваджено військово-патріотичне виховання. Це завжди потрібно. Я особисто у нас на Закарпатті до 2005 року, як голова Товариства афганців, постійно щороку займався військово-патріотичним вихованням молоді - проводили збори, виїжджали на полігон в Оріховицю, викладали озброєння в піхотному полку на Другетів, ходили по школах і так далі. 

Як начальник управління Укртрансінспекції у Закарпатській області поясніть, чому пасажирські перевезення у нас виглядають настільки убого і неорганізовано у порівнянні із сусідніми країнами?

Черезпозицію ОДА, районних державних адміністрацій, у тому числі Ужгородської міськради. Щодо проблем пасажирських перевезень - маю на увазі, до останнього часу - то вся провина за неякісні, нелюдські умови - саме на них. Лобі перевізників було і є настільки сильним, що корумповані чиновники жодного договору з перевізником, навіть за фантастичні порушення, не розірвали. Про що тоді говорити? Були й такі випадки, коли навіть після того, як ми анулювали ліцензії, вони так і не розірвали договір…

Коли умови у громадському транспорті зміняться на більш «людські»?

Моє завдання у разі проходження до Верховної Ради – це посилення відповідальності перевізників. Грубо це виглядає так: перше порушення – попередження, друге – штраф, третє – великий штраф, четверте – анулювання ліцензії, розрив договору. Крапка. Інакше не впоратися. Це просто бізнес, який хоче заробляти все більше. Йому, грубо кажучи, плювати на правила. Тим більше, що їх чітких і не існує. 

Європейський досвід – це жорсткі санкції. Після того, як забрали ліцензію, перевізник не зможе мінімум рік працювати. Порядок – це відповідальність. Плюс надіюся, що новий голова ОДА, нова команда здолають тотальну корупцію у сфері пасажирських перевезень, будуть проведені прозорі тендери і всі реально спроможні підприємці просто поставлять і нові автобуси, і піднімуть якість перевезень.

На чому їздите Ви особисто? Чи любите авто?

Для мене справді автомобіль - не розкіш, а засіб для пересування. Маю Nissan Teana, 2011 року. Купував її з рук, не в салоні, у знайомого, в якого виникли певні обставини, що змусили продати авто. До того мав Toyota Camry. Але найбільше полюбляю їздити на квадроциклі.   

Які подарунки пам’ятаєте зі свого дитинства?

Коли я з батьками жив у Німеччині (де батько проходив військову службу), то мені подарували на день народження великий комплект з фігурками індіанців. І у мене потім улюбленими іграшками були і ті фігурки, і олов’яні солдатики. Пізніше навіть глибоко вивчав історію індіанського народу. Тато жив історичною та військовою тематикою, і я також.

З ким Ви хотіли б зустрітися із тих, коли-небудь жив на землі?

У своїх роздумах настільки далеко не заходив. Мабуть, з першим президентом США, а також із Робесп’єром.

Чому? Про що говорили б?

Як на мене, і Велика французька революція, і становлення тих же США - це такі епохальні речі, які змінили світ. Саме тоді люди жили в умовах дещо, по духу, наближених до наших.  Слава Богу, що не зовсім за змістом, але є і на те натяки: революція, становлення нації, започаткування демократії. Там і терор був, й інші актуальні сьогодні проблеми. Я би дійсно з ними хотів спілкуватися.

Крім військової тематики якими ще захоплюєтеся?

Люблю загалом історію. Це не проходить, історія викликає інтерес постійно. Особливо цікаві мені ранні цивілізації.

У Вас є вороги?

У мене є і друзі яскраві, і запеклі вороги. Всім не догодиш, а я цього і не збираються робити. Дуже часто за свої принципи, свою життєву позицію я страждав. Коли треба було лягати під когось, я цього не робив. Тому, можливо, і не досяг ще більших якихось висот у житті.

Як оцінюєте пропозиції щодо люстрації?

Вони повинна бути. З ‘91 року. А цей закон – це нісенітниця абсолютна. З дуже вибірковою дією. На мою думку, період президента Ющенка був нічим не кращим, ніж президента Януковича. Чи означає цей закон, що всі службовці–злодії, крадії, корупціонери періоду Ющенка можуть сьогодні йти на посаду? Це і підкреслює вибірковість дії закону.

Ви можете підпасти під нього?

Якщо я підпадаю під вимоги люстрації, то – йду з посади. Але, по-перше, не вірю, що цей закон запрацює. По-друге, якщо треба буде пройти люстрацію – я її пройду. Перевірки проходити не вперше. Не секрет, що мене неодноразово «люстрували» з ОДА і при Януковичу, і під керівництвом Лунченка. Але після численних перевірок (зрозуміло, з штучним політичним підтекстом) кожен раз висновок був один – що менгі треба давати якусь нагороду – управління Укртрансінспекції у Закарпатській області найкраще в Україні. Жодного корупційного скандалу або факту хабаря за два рокі.

Що Вам потрібно, щоб відчувати себе щасливим?

Сім’я (у мене двоє дітей, троє онуків), улюблена робота.

Останнє речення Вашої програми – «Нехай допоможе нам Господь Бог!» Що б Ви сказали Богу при зустрічі, якби була така можливість?

Я вірю в Бога. Повірив в Афганістані. І вважаю, що Господь не раз в житті рятував мені життя. Я б сказав Йому дякую – за все, що Він для мене зробив.

Ви любите каву?

Так. Зловживаю. І взагалі «ничто человеческое мне не чуждо» (усміхається,- авт.).

Ганнуся Твердохліб, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Володимир Твердохліб

 P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

 Партнер рубрики «Ранкова кава» - Бутік- готель "Прімавера" (Вілла П)