Малі ГЕС: енергонезалежність чи надумана небезпека?

Майже одразу після прийняття закарпатською облрадою у листопаді 2011 року досить утопічного рішення про будівництво у краї 330 гідроелектростанцій, ця тема тут набула певної «моди». Вже навіть вигравши суд, і, фактично, скасувавши названий у народі «Проект-330», місцеві громадські активісти від екології продовжують нищівну критику малої гідроенергетики, забувши про те, що ГЕС на Закарпатті з’явилися ще 70 років тому. Про те, чи справді малі ГЕС такі небезпечні, як їх «малюють», і яку користь вони здатні принести закарпатцям, дізнавався наш кореспондент.

Закарпатській гідроенергетиці вже 70 років!

Піднявши деякі архівні документи, з’ясовуємо, що малі гідроелектростанції дериваційного типу — Оноківська та Ужгородська — з’явилися на річці Уж ще в далекому 1943-му році. Основне обладнання для них у 1941-му випустила празька фірма ЧКД «Каплан». Станції запустили в дію угорські фахівці, а от гідростанцію середньої потужності — Теребля-Ріцьку — збудували вже невдовзі після війни. Усі три станції вже десятки разів окупилися і тепер фактично дарують Закарпаттю електроенергію…

Згідно статистичних даних, основний обсяг електричної енергії на енергоринок у Закарпатті відпускають гідроелектростанції — 98,8%; на загальнодержавному ринку їхня частка становить 5,2%. В загальноукраїнському балансі на область припадає менш ніж 1,0% виробленої електроенергії.

Водночас Закарпаття використовує майже 1,8 млрд. кіловат-годин електроенергії, виробляючи її близько 150 млн. кВт/год. Проте, провідні науковці України від біології й екології в один голос підтверджують, що Закарпаття має найбагатший енергопотенціал у країні (6,45 млрд кВт/год. на рік), наділений розгалуженою річковою системою (понад 9 тис. річок і потічків), особливо потужною в передгірських та гірських районах. Ці водні артерії є основним ресурсом для побудови ГЕС, які за умови застосування досконалих технологій, можуть стати альтернативним екологічно безпечним джерелом енергії.

         Аби не сварити між собою закарпатських фахівців від громадської екології та науковців-екологів, за роз’ясненнями теми малих ГЕС звертаємося до спеціаліста всеукраїнського рівня, доктора технічних наук, завідувача кафедри туризму Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Людмили Архипової.

Дериваційні ГЕС — найбільш безпечніші для довкілля

— В Україні, за винятком окремих станцій, розвиток малої енергетики розпочався лише у 2008 році, і тут щось треба робити, щоб це було екологічно безпечно і щоб ми найменше порушували навколишнє середовище, — каже Людмила Миколаївна. А загалом у питанні гідроенергетики потрібно, перш за все, розуміти різницю між -мікро, -міні і малими ГЕС, — розповідає пані Людмила. — Їх розрізняються за встановленою потужніствію. Відповідно до 100 кВт, 100-1000 та 1000-10000 кВт. Максимальна потужність ГЕС, які вважаються малими встановлена нормативними документами кожної країни. Наприклад, в деяких Європейських країнах малими вважаються ГЕС до 30000 кВт (або 30 МВт). Реально в межах Карпатського регіону 10МВт можна отримати на основній (середній) течії р.Дністер, можливо й на р.Тиса в залежності від типу станції. За типом поділяють на греблеві (з улаштуванням водосховища сезонного або річного регулювання стоку) та дериваційні (перекидання частини стоку за межами основного русла (труба або дериваційний канал). Тоді улаштовується підпір 2-3 м(та ж гребля з невеличким водосховищем без можливості регульованої акумуляції води).

Апріорно за впливом на довкілля більш безпечними вважаються дериваційні станції. Всі ті, що будуються останнім часом, саме такі. Взагалі малі ГЕС у всьому світі належать до екологічно чистих (зелених, відновлюваних, нетрадиційних) джерел енергії. В Україні прийнята Енергетична стратегія до 2030 року, де про це йдеться мова (можна знайти  в повному вигляді в Інтернеті).

Екологічний вплив малих ГЕС є локальним…

Що ж до шкоди від ГЕС, то, за словами Людмили Миколаївни, по великому рахунку будь-яка антропогенна діяльність наносить шкоду довкіллю в більшій чи меншій мірі. Навіть туристичні стежки сприяють знищенню і переселенню деяких видів флори і фауни. Тому і улаштування ГЕС в межах будівельного майданчику порушує грунтовий покрив, збільшує викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря від будівельної техніки, підвищує рівень електромагнітного випромінювання, шумовий вплив (все в межах санітарної зони близько50 м), дещо змінює гідрологічний режим (в межах довжини деривації). Відсутність рибопропускних та рибозахисних пристроїв найбільше впливатиме на гідробіонтів.

— На мою думку, якщо в руслі по-за межами дериваційного каналу залишати меженний стік (протягом цілого року на рівні мінімальної середньомісячної витрати маловодного року 75% забезпеченості), висихання русла не спостерігатиметься, — переконана фахівець. — А вцілому увесь екологічний вплив малих ГЕС є локальним. За межами санітарної зони вимірювані параметри навколишнього середовища будуть на рівні фонових. Але проведення оцінки впливу на навколишнє середовище та екологічного моніторингу експертами рекомендується. 

Що ж до органів, котрі повинні займатися дозволами і контролем за будівництвом малих ГЕС, Людмила Архипова каже: «Порядок надання дозволу на будівництво встановлюється законодавчими актами, якими передбачено проведення оцінки впливу на навколишнє середовище та екологічна експертиза проектів. Контроль за будівництвом знаходиться в межах компетенції відповідних державних органів. Але на мою думку робота з громадськістю за зарубіжним досвідом повинна проводитись інвестором. В його інтересах зацікавити, переконати сільську громаду в перевагах своїх інвестицій, яка надає в оренду землю під будівництво. Нажаль, в Україні немає Закону про стратегічну екологічну оцінку, згідно якого закордоном фахівцями визначаються території, місця для перспективних інвестицій.

Потужність ГЕС не повинна перевищувати 5 МВт

Сьогодні місця улаштування малих ГЕС в Україні визначаються інвесторами, що не завжди обгрунтовано і з екологічної точки зору в тому числі. Проблемність ситуації на сьогодні в Закарпатті повязана з практичною відсутністю роботи з населенням, громадськістю з боку інвесторів. Потрібно з шляху протистояння перейти на шлях компромісів, домовленностей та соціальних угод.

Ще раніше на засіданні Координаційної ради з питань будівництва об'єктів малої гідроенергетики в Івано-Франківській області Людмила Архіпова висловила думку, що потужність малих ГЕС у регіоні має бути обмежена 5 МВт і то на більших річках – Дністрі, Пруту, а на всіх менших річках – 1-1,5-2 МВт. Експерт також зауважила, що Карпатський регіон, куди входять Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська і Чернівецька області, є найпотужнішим гідроенергетичним регіоном України.

Причому, уточнила вона, найбільший гідроенергетичний потенціал має Закарпаття.

За словами науковця, екологічно безпечний потенціал річок Карпатського регіону становить 15% від їх валових гідроенергетичних потужностей.

Павло Білецький