Кажуть, Бог дає людині тільки такі випробування, які вона може витримати. Життя дарує події і зустрічі, які надалі допомагають йти своїм шляхом. А саме свій шлях – і є вірний.
Покликання кожної людини визначається різними мірками у самих же людей. Але безцінним є для тих, хто щиро любить свою справу. І не тільки любить, а здатен реалізовувати її з користю для інших.
Zaholovok.com.ua продовжує серію публікацій «неПРОСТІужгородці», де ми пишемо про звичайних людей, які своєю незвичайністю роблять наш світ кращим.
Ужгородка Оксана Цімбота має одну з найважливіших професій. Вона – лікар. За спеціальністю – пульмонолог. За покликанням – людина, яка прагне допомагати. У розмові каже, що хотіла би змінити ставлення пацієнтів до лікарів і лікарів до пацієнтів, бо часто ці відносини визначаються стереотипами. І зізнається: найважливіше – не боятися допомогти і не сумніватися, що ця допомога потрібна.
Про значимість цього Оксана знає не зі слів: лікарка двічі була на Майдані, який залишив у душі слід на все життя. І не так від самих подій, як від людей, яких довелося там зустріти.
«Коли все тільки починалося, я досить скептично це сприймала, оскільки було сильне розчарування після Помаранчевої революції, в якій брала активну участь. Намагалася абстрагуватися, переконувала себе, що це все ми вже проходили, ніяких змін не послідувало, тому зараз і не варто так сильно переживати. Постійно це собі казала, однак в душі було дуже тривожно», – розповідає Оксана.
«Коли вийшли мільйони, зрозуміла, що не можу бути осторонь. Перейнялася тими подіями, постійно обдумовувала, не могла ні на чому сконцентруватись, була розсіяна. Колеги переконували, що не можна так близько до серця все сприймати, але я не могла зосереджуватися на роботі. Постійно думала над тим, що хочу і маю бути там, у Києві, з усіма», – каже лікар.
Над поїздкою на Майдан Оксана думала чи не щодня. Своєрідним переломний момент настав тоді, коли лікар зрозуміла: треба допомогти. «Коли думала над тим, що зараз на вулиці зима, грудень місяць – пік простудних захворювань, люди там у таких умовах, що розвитку хвороб усе тільки сприяє, просто заспокоїтись не могла. Постійно докучала думка, що треба їхати. Тим більше, що у мене у Києві живе сестра і проблем з житлом точно ніяких не виникало б», – каже Оксана.
На роботі до рішення лікарки їхати на Майдан поставилися спокійно. Однак, довелося брати відпустку: «Колеги з розумінням поставилися до мого рішення, але нічого радити не могли. Колектив у мене хороший, якихось конкретних проблем не виникало. Взяла відпуску і поїхала», – розповідає лікарка і уточнює: «Не політика на першому місці для мене була, далеко не так. Навіть не якісь ідеї, не лозунги і не заклики. Люди – ось заради них і наважилась. Тільки так».
До Києва Оксана взяла із собою і свій лікарський «інвентар». Каже, одразу подумалось, що згодиться. Ужгородка приїхала на Майдан, швидко зорієнтувалася і знайшла людей, які відповідали за своєрідну «медичну» частину, що була розташована в Будинку профспілок і дізналася, що в той час там працюваливолонтери, більшість яких не малипрофільної освіти, а просто хотілидопомагати.
«Коли мені сказали, що ліки роздають просто добрі дівчата, які зголосилися допомогти, я раділа, що є такі люди, але, ну не можна так, коли йдеться про здоров’я людини. Це пік простудних захворювань і ліки видають майже «всліпу», не враховуючи ні протипоказань ні, можливо, хвороб, які є в людини. Від цього тільки гірше. Це помилки, які систематично роблять більшість людей, приймаючи ліки самостійно, які не підходять. Тому і зголосилася допомагати», – розповідає Оксана.
Робочий день в ужгородської лікарки на Майдані розпочинався десь близько 8-9 ї ранку і завершувався близько7-8-ї вечора. Працювали там 2-3 лікарі. За допомогою в медичний штаб в Будинку профспілок за день зверталося до 250-320 людей. Оксана розповідає, що пізніше, коли робота медпункту вже добре налагодилася, звертатися почали навіть кияни, які просто десь дізналися, що тут безкоштовно приймає лікар: «Таких випадків було достатньо. Але приймали усіх. Як можна було відмовити бабці, яка приїхала з іншого району, бо десь хтось сказав, що тут можна безкоштовно до лікаря прийти? Ну як? Людей за день приходило дуже багато. Бувало навіть так, що ми не встигали вже зварену для нас каву випити. Постійний потік людей», – згадує лікарка.
Щодо медперсоналу, Оксана розповідає, що коли вже налагодилася своєрідна схема роботи медпунктів, лікарі працювали за спеціальностями, але все одно довелося робити все: і перев’язки, і рани, і різні травми лікувати. «Була проблема з роботою вдень. Справа у тому, що більшість присутніх на Майдані лікарів – на державній роботі. Тому приходили вже після робочого дня. Відпрацювали в лікарні – і на Майдан. Молоді дівчата, жінки боялися трохи, але все одно приходили. У кого неповний робочий день – одразу бігли сюди. Так що я зі своєю відпусткою там пригодилася. На нічну зміну заступали ті лікарі, які мали можливість поспати вдень. Приходили і ті, хто на наступний день мав вихідний – просто почергувати вночі», – розповідає Оксана.
Перед подіями 20 лютого ужгородці Оксані якраз потрібно було повернутися на Закарпаття. «Не знаю, мабуть, якраз так мало бути, щоб на ці страшні дні мене там не було, хоча дуже жалкую… Так сталося, що треба було приїхати в Ужгород. І, напевно, не випадково. Так мало бути. Можливо, Господь мене уберіг», – з тривогою каже Оксана. Лікарка розповідає, що після повернення з Майдану дуже переживала, слідкуючи за подіями: «Не могла заспокоїтися. Там і рідні, і вже нові знайомі, і все те…
Тому через деякий час, на початку березня, вона знову вирішила їхати до революційного Києва. «Було важче. Ми працювали вже не в Будинку профспілок.І людей було щоразу більше. Дуже багатьом була потрібна саме психологічна допомога. Деяких доводилося довго заспокоювати. Різні випадки були…страшні історії з вуст самих очевидців.. Важко було стримувати сльози. Особливо, як вийшли зі своїх робочих приміщень і пройшлися по тих місцях. Коли йдеш і розумієш, що тут було… На це не можна спокійно дивитися», – каже Оксана.
На запитання, чи не боялася, лікарка відповідає: «Звичайно, страх був. Тоді це не зовсім усвідомлювалося. Коли поринали в роботу, воно якось забувалося. Якраз на Майдані я вперше побачила і зрозуміла, що таке контузія. Це страшно. Бачила, як плачуть здорові, широкоплечі, сильні чоловіки. Звинувачують себе, що не врятували братів своїх… Багато людей поїхали з Майдану з таким, чого ніколи не забудуть».
Загалом на Майдані ужгородка Оксана Цімбота пропрацювала майже місяць. Каже, що дуже допомагали рідні і дуже вразило ставлення один до одного зовсім незнайомих людей. Лікарка зізнається, що оце єднання і є, напевно найціннішим: «Дуже доброзичлива атмосфера. Такого раніше серед українців нечасто можна було зустріти. Я не можу передати, з якою радістю кожен допомагав, як відгукувалися на будь-яке прохання. Це таке єднання людей, що словами передати важко. Отой дух Майдану, дух людей, які там зібралися, це неможливо передати. Це настільки цінно і настільки важливо…», – каже Оксана.
Щодо запитання, що найбільше запам’яталося, лікарка задумується і через деякий час відповідає: «Люди. Самі люди. І їхні очі. Там, у тих очах, стільки всього! І біль, і радість, і страх… Це неможливо передати. Просто неможливо».
Оксана каже, що тепер має і «майданівських» друзів: «Дуже хороших людей зустріла там. Така підтримка сильна була. Здавалося б, люди зовсім незнайомі, а настільки готові чимось пожертвувати, чимось допомогти, просто словом когось втішити».
Про розчарування від Майдану Оксана і не думає: «Його нема. Я не буду розчаровуватися. Ці події мали відбутися і вони настільки згуртували людей, що з упевненістю можу казати: все було недарма. Так, це і трагічна сторінка, бо занадто багато людей віддали найцінніше – своє життя там залишили. Але як ці події підняли дух народу! Там вже не стільки важливі були якісь ідеї, скільки розуміння що ми, українці, єдині, що ми всі хочемо жити інакше і що наша країна заслуговує на краще. У мене не буде розчарування. Як би далі історія не склалася. Це велика подія і велика зміна для самих людей. Для усіх, хто там був».
Щодо висновків для себе особисто лікарка каже, що стала сильнішою: «Майдан мене у якійсь мірі зміцнив. Але я після цих подій стала ще більш сентиментальною, ще більш чутливою до болю, до горя інших людей. Крім того, до мене прийшло розуміння, що не треба боятися допомагати просто так. Не треба думати, як ти при цьому будеш виглядати, скільки часу це забере, які клопоти принесе, що скажуть збоку. Якщо є в душі бажання – треба йти і допомагати. Ким би ця людина не була. Соціальне становище не має впливати, коли йдеться про життя людини. Основне – не боятися допомогти. І не сумніватися, що це важливо і потрібно».
Оксана зізнається, що саме у такій медицині, яка була на Майдані, хотіла би працювати: «Оце справжня медицина, така, якою вона має бути. Безкорислива, щира, ввічлива. Так має бути. Ми просто звикли до якихось стереотипів і сприймаємо лікарів і лікувальні заклади, у більшості випадків, з негативом. Це треба змінювати. Комусь, може, варто і себе змінити. У такій медицині хотіла би працювати. Це справжня суть професії лікаря. Тут дуже важлива довіра пацієнта до лікаря і підхід лікаря до пацієнта. Кожен хворий – він унікальний, немає двох однакових хворих, у кожного організму свої особливості, все треба розглядати у комплексі. Важлива психологічна підтримка, сама розмова з пацієнтом, довіра. Спілкування – це вже половина роботи і успіх для лікування», – каже ужгородка.
Лікарка каже, що події, у яких брала безпосередню участь, залишаться з нею на все життя: «Не забуду ніколи. Ні події, ні людей. Заради них я на Майдан і їхала. Це неможливо передати словами. І радісно, і страшно від цього. Кожен, хто приходив, для нас був дорогий, кожному старалися приділити потрібну увагу, допомогти, чим можна. Усі, хто там був, пронесуть це із собою все життя. І, певно, часто згадуватимуть», – розчулюється Оксана.
Ужгородська лікарка, яка двічі пройшла Майдан, говорить про ті події і з сумом, і з тихою радістю: сумує за тими, кого не стало, і радіє за тих, кого він змінив. «Сльози тут на кожному кроці», – каже Оксана.
Аня Семенюк, спеціально для Zaholovok.com.ua
Фото - з архіву О. Цімботи
Оксана - Молодець!!!!!
Оксана - Молодець!!!!!