Новини

Брати наші менші або кого тримають вдома цікаві закарпатці.ФОТО

Перед новорічними святами Zaholovok.com.ua вирішив написати щось хороше і приємне. Щоб і не про політику, і читати було цікаво. Зупинилися на статті про домашніх улюбленців цікавих закарпатців.


Та питання виявилося, на диво, складним. Цікаві і активні закарпатці часто просто не мають домашніх тварин...

Хтось через відсутність вільного часу.

У мене нема тварин, я багато подорожую, тому улюбленець здох би з голоду й суму”, - жартує поет Андрій Любка.

Інший закарпатський поет Валентин Кузан зізнався, що віддав чорну кішку батькам ще до народження дітей, тож зараз виховує лише останніх. Подібну позицію висловив і ромський активіст Мирослав Горват. Художник Олександр Войтович тварин любить, але домашніх не має.

Цікаво пояснив відсутність домашнього улюбленця і проректор УжНУ Федір ШандорНе маю домашніх тваринок, бо фанат Екзюпері - відповідальність за приручених”.

У відомого професора та історика Сергія Федаки живуть хіба... таргани.

У мене були тварини. Це кіт Пушок, наприклад. Ну але тварини живуть значно менше за людей, тож він давно уже відійшов у кращі часи. Пушок був у моєму дитинстві. У мене був акваріум із рибками, але врешті-решт я трохи охолодів і подарував його своєму товаришу. На сьогодні крім тарганів нема нікого”, - розповів чоловік.

Не виявилося домашніх улюбленців у жартівників Сергія Денисенка і Мирослава Качура, молодого блогера Сергія Пішковція, родини музиканта Віктора Янцо, прес-секретаря УМВС Олега Подебрія, файного тамади Михайла Карпенка... Певно, через ту ж таки зайнятість.

Тим не менше, частина опитаних таки поділилася цікавими історіями та фотографіями улюбленців.

Ужгородська волонтерка та журналістка Галина Ярцева розповіла чудову історію порятунку кота Білого.

Випадковий кіт у моєму житті. Люблю собак і лише цього випадкового кота. Офіційна кличка "Білий", хоча відсоток білого у нього такий, як і сірого. Просто на фоні трьох своїх сестер він виглядав білим. Усі четверо були підібрані у серпні 2011року під балконом. Їх сліпих і немічних не донесли на смітник. Забрала усіх додому. В результаті двоє поселилися надовго. Шустра - ряба кішечка несподівано померла майже два роки тому, я впевнена, вона відвела від нашої родини біду. А панувати залишився один Білий. Дуже швидко його новою і більш вживаною кличкою стала кличка Товстий! Зрозуміло чому. За характером спокійний і врівноважений, дружелюбний. Першим зустрічає сонце і будить усіх домашніх. Після невдалої спроби вигуляти його на вулиці, зрозуміли, що він кіт диванний. Найбільші його спроби прогулятися - це посидіти за балконом на перилах. Ялинку не любить, усе намагається долізти до її вершка і звалити. Любить гратися з лазерною ручкою. Коли щозими первіряємо гірлянди - втрачає розум від кількості вогнів!”, - розповідає пані Галина.

До слова, Білий ще був одноокий в дитинстві. Люблячі господарі довго його лікували. Зараз лишилась на згадку про те хіба косоокість смішна.

Дуже поетично розповіла про свою Люсю власкор телеканалу 1+1 Наталя Зотова:

Вона не питалася у мене, чи хочу я її. Вона просто прийшла у моє життя. Раптово і несподівано. Вже величеньким цуценям, худющим і з надірваним вушком. Вона хотіла мені вірити, але боялась мене. Коли я піднімала руку, щоб пригладити своє неслухняне волосся, вона починала тремтіти й присідала, притискаючи голову до землі. Коли я брала до рук віника, вона дивилася на мене такими очима, що мені вже було байдуже, що на кухні під ногами хрустить сміття. Ну і що, думала я, хай хрутисть. Скільки того життя? Минуло півтора роки. Вона вже не боїться віника, і в кожному порусі моєї руки їй вбачаються смаколики. Я її вожак. Вона так вирішила. І ходить за мною хвостиком. Коли мені треба кудись іти, вона це знає ще до того, як дізнаюся я. Лягає і починає сумно на мене дивитися. Вона все розуміє й уміє ображатися. Учора я їй сказала:"Люся, фу, у тебе блошки!" Вона розвернулася і пішла геть. Лягла під лавку і не відгукувалась десь півгодини. А я також добра! При чужих людях таке сказати! А ще вона знає, коли я маю прийти додому й чекає мене біля воріт. І коли я, нарешті, приходжу, то радіє так, що мені здається, ніби в неї ось-ось відпаде хвостик. Вона подружилася з кішками, спить з ними, їсть з однієї тарілочки. Але мені тепер не можна гладити котів і говорити до них без узгодження своїх намірів з Люською. Ну і що? Мені ж не важко запитати в неї дозволу? І не важко зовсім тихенько ходити по кімнаті, коли вона спить. "Ох вже ці люди!"-, думає Люся, роздивляючись сни про своє життя "Ох, вже ця Люся!"- думаю я ))))”

Лише Люся живе у журналістки вже цілих три роки. Але погляньте, як вона полюбилсая з котами. Взагалі ж братам меншим у пані Наталі присвячено цілий альбом у Фейсбуці. 

Художник Віктор Мигович отримав Малишку цілком випадково.

Знайомий продавав квартиру, а п'ятирічну дворову собаку з кличкою "Малишка" не мав куди подіти. От і попросив мене прихистити її. Малишка надзвичайно цікава собака зі своєю харизмою і зовнішнім виглядом. Швидко звикла до мене. Хороший сторож, який ні секунди не може всидіти на місці. Любить смакувати грецькими горіхами. І на зиму припасла, закопавши горіхи у різні “нички”. Також крім основної їжі, полюбляє свіжі фрукти і овочі. Особливо яблука. Коли хоче їсти то стукає наче людина по вхідних дверях хвостиком. Але найбільше не любить велосипедистів. Кожного разу, як хтось проїздить на велосипеді, то вона просто зривається та з швидкістю вітру бігає і гавкає навздогін, підстрибуючи на паркан”, - пише митець.

Згадав художник і про своїх колишніх собак: "Це моя улюблена собака"Ельза" яка завди любила сидіти біля мене за роботою". 

Голова Ферерації футболу міста Ужгород Віктор Качур розповів, що тримає рибок.

Ніколи не намагався завести собі домашнього улюбленця, бо вважаю, що Бог створивши природу і кожен в цьому ланцюгу має своє місце і право на свободу вибору середовища в якому має жити. На мою думку тваринка в умовах чотирьох стін не живе повноцінним життям. Я віддав пріоритет рибам) Вони заспокоюють) приходиш втомлений з роботи, плануєш уже завтрашній день, роздумовуєш, як вирішити те чи інше питання, а от розвантажитись вдається спостерігаючи за рибками) Вони також відчувають, що ти прийшов. По рибках можна звіряти годинник у 8.00 сніданок і вони всі вже в очікуванні”, - розповів чловік.

Політолог Віктор Пащенко у аспекті домашніх улюбленців виявися небагатослівним.

Кіт Марсік, 5 місяців. Собачка Есміка, 3 роки. Кожний проектує на своїх улюблених щось своє, інтимне. Тому багатослів'я тут зайве”, - написав він але додав фото своїх вихованців. 

Багато пише про свого улюбленця і закарпатський журналіст Олександр Попович.

Наша Аліса – справжня закарпатська мачка. Ну от скажіть, де ще кішку черепахової масті (триколірну) називають «серенчлива»? Тобто така, що приносить удачу, щастя?

Але закарпатськість її не у цьому. Ми купили її просто з кошика бабусі, яка йшла з базару, де попродавали усіх кошенят від шлюбу своєї пухнастої кішки з сусідським сибіряком. У кошику зоставалася тільки одна наша Аліса – ще зовсім дрібна. Ми її взяли на руки погладити і в кошик вже не вернули. Тридцять гривень і десять гривень за пачку «пісочку, до якого вона вже привчена». Пеленка з її домівки – безкоштовно. Запах мами, щоб звикла до нового дому швидше.

У новому домі вона сховалася у «хатинку», згорнуту їй з ковдри і сиділа там цілий день, нічого не хотіла їсти. І тільки блюдечко поприґашу, справжнього закарпатського курячого соусу з паприкою її звідти виманило.

Відтоді, якщо ми їмо щось із поприґашем, Аліса несамовитіє і мало не лізе на стіл. Звісно, вилизує всі тарілки. До інших страв байдужа і поводиться чемно. Щось зі столу дадуть – добре, а ні – то їстиме свою їжу.

Якщо у нас в домі «збираються більше двох разом» – Аліса тут як тут. Сідає посередині і слухає розмову, крутячи головою, аж поки не втомиться. А потім лягає, скручується і починає муркотіти. Ну а якщо ми зібралися всі утрьох… А якщо у нас ще гості – вона буде тут, допоки всі не розійдуться. Тому посада у неї «соціальний працівник».

Алісі навесні буде сім років і вона найспокійніша і найласкавіша кішка, яку ми знаємо”.

Керівник Турінформу Закарпаття Олександр Коваль до запитання підійшов творчо і поросив написати про тварин свою дочку.

У мене є багато улюблених домашніх тварин. Але найбільше я люблю папуг. Три роки тому у нас з’явився перший папуга Діксі, а потім мені подарували Нюшу та Ская.

Зранку, як тільки вони чують, що хтось вже йде, то потихеньку починають співати. Щодня за ними треба доглядати: міняти воду, корм, чистити клітку. Вони люблять поласувати фруктами, горішками, зеленню, насінням соняшника. Мені подобається спостерігати за їхніми трюками-викрутасами, коли відчиняємо клітку, щоб папужки розім’яли крильця”, - пише 9-річна Софія Коваль, вихованка ЗОШ №6.

У творчій родині Гаврошів теж не без тварин. І вони навіть стали героями книг!

Нашу кішку звуть Чорі. Вона дуже гарненька - гладкошерстна, уся чорна (тому - Чорі), а на грудях біла латка - як метелик. Знайшла її теща в нашому гастрономі зовсім малим кошеням і принесла нам. (А в нас якраз котик загубився). Уже дванадцять років живе з нами. Попри вік, виглядає дуже гарно. Дуже любить вилизуватися (справжня мадам!), через що будить нас навіть серед ночі. Стала навіть героїнею деяких моїх творів. Так що їй пощастило в житті -- увійшла в літературу. Дуже спокійна, домашня, благородна киця. Спимо в ліжку втрьох Кілька разів Чорі падала з балкона (третій поверх), після чого зовнішній світ перестав її цікавити. Радощів кохання вона так і не спізнала, через що час від часу чуємо її закличні позивні. Давно стала четвертим членом нашої сім'ї. У чому сенс її життя - я не знаю. Завжди мучуся питання, чи вона щось думає. А якщо -- так, то про що? Але Чорі мовчить, як партизан...”, - пише закарпатський письменник Олександр Гаврош.

Розповідав Заголовку про своїх тварин і Владика Феодор.

"Я дуже люблю тварин, відколи почав ходити, то завжди з вулиці приносив їх додому. Мама теж любить, напевно, це від неї передалося. Зараз маємо дві папуги, що вміють розмовляти. Вимовляють, наприклад, «Слава Богу», «Владика», «Добрий день», «Хочу яблуко». Один з них говорить «Владико» практично маминим голосом. Ви б не відрізнили. Маємо 150 голубів різних порід, курей раніше мали 200 штук, зараз – менше. Є ще кролики, декоративні пташки – десь біля 15 порід, 3 акваріуми, один з них - на тонну води. І рослини люблю, землю. О шостій встаю, йду годувати тварин, працюю в саду, на городі, взагалі люблю сільське господарство".

Ярина Денисюк для Zaholovok.com.ua

P.S. Що ж до автора сттаті, то він не міг упустити свій шанс і показати свого улюбленого Марселя. Десь півтора року тому його викинули на вулицю “добрі люди” і підібрали барбосівці. На фото він ще був таким худеньким і шерсть дибки. І писали, що то дівчинка.

Аби не потурати стереотипам, вирішила назвати її гордим і сильним іменем Марсельєза! А за пару місяців виявила, що то таки кіт. Так білий і пухнастий все-таки залишився з няшним іменем Марсель. Але насправді він просто гроза пакетів, пакуночків і загалом всього, що шуршить і що можна розірвати. От порве черговий пакетик і з відчуттям виконаного обов'язку йде спати. Такий мій Марсель. Саме його фото ви бачите на початку статті).

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.