Цю історію я почула від австрійської подруги Герміне Кюрнер. Вона-екскурсовод з величезним стажем, відкрила для австрійців німецькі села західної України і була у нас понад 50 разів. З 90-х вона двічі на рік приїздила з великими групами і допомагала школі у Німецькій Мокрій оговтатися від повені. Дороги, як відомо, туди нема, лише напрямок, тому вони замовляли в Ужгородському аеропорту вертоліт М8. (До речі, дуже шкодують, що його вже там нема і приходиться трястися довгі години автобусом.)
Одного з візитів вирішила Герміне дорогою показати своїм туристам Ізу, відоме село лозоплетіння. Пілот погодився, облюбував собі для посадки футбольне поле, чи то стадіон і приземлився. Гості зробили висадку і пішли на пошуки кошиків. Українських грошей у них не було, тому розплатилися доларами. Здавалося б, звичайна собі історія. Але ні. Повертаються вони до свого гвинтокрила, а там на них чекає наряд міліції, ніби то разом з КГБ (вони точно не знають), чиновники, голова села. Одним словом, затримали, вимагали документи, пояснень, що вони тут роблять. А що тут поясниш? Летіли туди, зупинилися в іншому місці, нічого такого не робили, кошиків декілька купили. Таке пояснення не підходило представникам органів, півдня мучили один одного, поки нерви не здали у пілота і керівника групи. Пілот не хотів у темряві летіти, а чоловік Герміне через перекладача поставив «наших» перед фактом: »Ми зараз відлітаємо, і тільки ви відповідальні за те, щоб ми без перешкод долетіли до Ужгорода.»
Думаєте, історії кінець? Ні. Посміялися наступного дня туристи та й поїхали додому. Через декілька місяців сім’я Кюрнер приїздить з новою групою. Того ж дня їх викликає директор Ужгородського аеропорту і показує газету «Правда». Треба сказати, що тираж цієї відомої у радянські часи газети сягав 10 600 000 примірників. На шостій десь сторінці була величезна стаття про нахабних австрійців, які без дозволу, з «ні звідки» приземлилися в простому робітничому селі Ізі, набрали там кошиків, обвішали ним вертоліт як різдвяну ялинку і так само таємничо відлетіли, кидаючи на прощання з вікон долари. А ще там писало, що це не перший випадок свавільних дій австрійців, бо перед тим була історія з приземленням на Червоній площі приватного літака. Але це вже зовсім інша історія зовсім інших журналістів. Ось так роби тляться сенсації.