Я взагалі, коли їжджу у маршрутках, що буває досить часто, стараюся про них не думати. Ніби такий чорний екран, знаєте. Тривалий час я звертала увагу на проблемні ситуації, які там виникали, старалася їх аналізувати, але це все намарне. І тому я прямо-таки силою змусила себе перестати про них думати. Іноді мій мозок пробує ще вчепитися за якусь тему, але я його вчасно зупиняю.
І це не байдужість, ні. Просто маршрутка стає таким собі епіцентром проблем через об’єктивні обставини, які ми змінити не можемо. Перевізники можуть покращити умови, так. Але не пасажири у момент перебування в тому ж таки автобусі. От подумайте: раз у цю маршрутку людина зайшла, то вона кудись їде — на роботу, до школи, у лікарню, на вокзал... Тобто у більшості присутніх є якась чітка мета, яку вони хочуть досягнути. Кожен свою. І тут у нас виникає перетин кола інтересів.
Жіночка у колготках, які до біса дорогі і рвуться, як скажені, їде у банк нехай, на касу. Вона має і хоче виглядати гарно. А поряд ошивається школяр з великим рюкзаком, який заважає навколишнім стояти і займає чимало місця. Якщо він його тримає на плечах, скаржаться люди навколо. Якщо триматиме у руках, має шанс зачепити колготки тієї пані.
А ще подумаємо про самого школяра. Йому все ж легше мати рюкзак на плечах. Час то змінюється, а дитячі підручники не дуже.. Чи хтось уже забув, які важкі, великі і неповороткі були ті рюкзаки у молодшій школі? Я розумію, що зараз ви несете два пакети із супермаркету і нормально але то ж дитина. Які там м’язи?.. І от йому тримати рюкзак у руках 20-30 хвилин якось не дуже легко буде... Тому я тут більше на стороні школярів. Колготки і саму пані мені шкода теж. Я розумію, що роботодавці економлять на людях, як лиш можуть. І держава просто комічні прожиткові мінімуми визначає. І економіка ні к чорту. І от вона не може купити собі машину, а вішати на себе великий кредит або їздити на пересічку не хоче. Або не може. Всякі обставини бувають. От і думайте, як розсудити цих двох.
Також у складних умовах виявляються мами з дрібними дітьми. Я думаю, що у нас без машини дитину заводити не треба. Безумовно, всі ту маму пропустять, і місцем їй поступляться, але які муки... Залазити у переповнений автобус, вилазити з переповненого автобусу. А ще деякі діти хочуть стояти і все тут. А ті, що сидять, бруднять часто ногами інших пасажирів. І пасажири мовчать, але стоять невдоволені, бо тільки зранку чисті штани одягнули. Ще через тисняву дуже легко стати комусь на ногу, або тобі можуть стати на новенькі білі кеди. Ну, підлога самі знаєте яка у тих автобусах, особливо, як іде сніг чи дощ...Їх же вдень не чистять.
Окрім того, у автобусах бувають крейзі-бабки, які зроблять скандал на півмашини, бо хтось їх зачепив. Наче решта пасажирів у кращих умовах... результативності мало, але бабка своїми криками псує і без того не надто хороший настрій навколишнім. Або така не дуже вже і бабка стане над якимось молодшим пасажиром і давай моралі читати. І тут знову конфлікт. Жінка кричить з двох причин: або їй справді важко стояти, або вона таким чином самостверджується. “От я коли була молода, всім місце уступала. Що за діти пішли”. І опля, півмаршрутки схвально киває головами. Успіх. Але ж ті дівчина чи хлопець можуть їхати до лікарні, або вони вчора перегуляли і їм не менш важко. Або просто погано через спеку стає. Або вагітні, але це не дуже видно. А школяр може бережно доставляти якусь художню композицію на урок праці. Або людина має багато сумок. Неможливо вирішити, кому з них більше потрібно сидіти у цей момент...
І таких ситуацій у маршрутці мільйон, можливі найрізноманітніші і найбезглуздіші комбінації пасажирів зі своїми проблемами і цілями. Тому думати про маршрутки я перестала. Це як про релігію чи музику сперечатися: правда у кожного буде своя...
Оцінити масштаб протиріч можна за посиланням на обговорення у ФБ ;)
***
Наостанок хотілося би зауважити, що перевізники все-таки винні у багатьох конфліктних ситуаціях.
По-перше, нагнітнню атмосфери сприяють малі автобуси і тиснява. Коли у 30 людей порушений максимально жорстко особистий простір, ясно, що їх інстинкти кричать про небезпеку. І тут досить лише іскри. Тому навіть ті найбільші автобуси, що у нас є, замалі.
По-друге, автобуси можна б і залишити у спокої. Але для цього потрібен чіткий графік руху, точний. Якщо я знаю, що наступний автобус буде через 5 чи 10 хвилин, я не буду пхатися у переповнений. Але якщо тобі потрібно на роботу, а чекати доведеться, або 5, або 30 хвилин (як то часто бувало на маршруті №1 раніше), вибирати не доводиться.
По-третє, варто повернути шкільний автобус замість роздачі пільг перевізникам. Це справді стає відчутно у період канікул, коли школярів у автобусах немає. Дуже би полегшило життя всім пасажирам.
І для справедливості претензія до пасажирів: у Львові люди стають у живу чергу. Пропустив одну маршрутку, зайдеш першим у іншу. А не як у нас - перегони(
P.S. Ну і нервуйтеся менше. Легше від цього мало кому стає) Дійте!) Із повідомленнями про дотримання вимог якості перевезень на міських автобусних маршрутах можна звертатися за телефонами: 61-55-35 - "гаряча лінія організатора" (цілодобово); 61-62-85 - відділ транспорту, державних закупівель та зв'язку (9.00 – 18.00 у робочі дні) та через ресурс "Відкрите місто" на офіційному сайті Ужгородської міської ради.
P.P.S. Змушувати чоловіків поступатися місцем жінці лише через те, що вона жінка, - це сексизм. І якщо так всі звикли робити роками, це не означає, що то правильно.