Цей запис буде про книги і кідалтів.
Це таке дивне слово у нас поки не надто вживане, але закордоном ним все частіше характеризують сучасне молоде покоління: дорослих, які хочуть нехай і частково залишатися дітьми. Я не психолог і не беруся коментувати, наскільки цей термін співвідносний з українським суспільством, але, думаю, мені він підходить.
От хоча б учора. Купила нарешті собі (тут я би мала написати “дітям”, але кому би я брехала)) книгу. Страшно її хотіла. Чи то піар у видання був вдалим, чи то ілюстрації справді прекрасні...
Книга називається "Поні Фіалка і чарівний колодязь". Ви, напевно, її бачили вже, якщо зареєстровані у Фейсбуці. Власне, я звідти про видання і дізналася.
Книга дитяча. Справді про поні Фіалку яка на свій другий день народження має шанс загадати одне бажання. І воно збудеться, точно збудеться, це ж казка. Фіалка не може вирішити, чого ж вона хоче: стати моделлю чи щось інше. Друзі їй радять свої варіанти. Особливо вражаючий: морква на деревах. Я б таке посадила)
А потім у історію вступає жаба Квакуша. Вона теж підкупила мене після прочитання рецензії Марти Шокало, випускового редактора ВВС Україна. До речі, саме жаба зіграє ключову роль у книзі. Але яку, дізнаєтеся, якщо почитаєте історію.
Я дуже хотіла цю книгу. Можливо, вона набула для мене певного символізму чи навіть чарівності. Тільки подумайте: авторка Анастасія Альошичева живе і працює у Харкові, далеко на Сході України. А вигадані нею пухнастики набули матеріальної форми тут, у нас, на далекому заході України. Пронеслися понад 1200 кілометрів і ожили під руками нашої ілюстраторки Олени Бугренкової. Згодом повернулися до свого творця і втрапили на друковані барвисті сторінки, аби йти вже до дітей. Ну і, власне, книга помандрувала на захід. Чим не сучасна магія?
Хороші речі все ще єднають гарних людей. А, отже, у нашого світу є шанси. І це чудово.
П.С. А книгу я подарую маленьким племінникам на Миколая.
