Про сорти хабарників

Я довго думала, чи писати цей матеріал. Тема то їсть мене давно. Але, напевно, таки варто. Нові думки з’явилися у світлі останніх подій навколо Закарпатського облмуздрамтеатру. Чимось мене ця тема зачепила. Єдине, що не називатиму особливо деталі, бо доказів, окрім моїх слів нема, а справи вже минулих днів. 

Отож, я навчалася на економічному факультеті УжНУ. Це перевірити нескладно) Бачила там різне. Взагалі корупція була двосторонньою. Існував і попит, і пропозиція. З одного боку, діяла добре налагоджена і безвідмовна схема здачі екзаменів чи захисту наукових робіт. За гроші, звісно. З іншого боку, були ті ж таки угорські студенти, які за роки проживання у гуртожитку так і не освоїли української. Шансів здати екзамен в україномовного викладача у них, як ви розумієте, практично не було. Що ж до автоматів, то і вчилися вони погано, зважаючи на мову викладання) А ще були ліниві студенти, як бідні, так і багаті. Або такі, яких батьки пригнали за дипломом і вони плювати на то все хотіли. І дурні, чесно кажучи, були. Бо треба чесно визнати, що вища освіта не всім потрібна і не всім доступна.

Так от на цей контингент існувало декілька варіантів здачі потрібного екзамену. Цікаво ще, чи платив хтось за контрольні модулі, бо я про таке не чула, але допускаю, що це могло мати місце.

Згадаю публічно лише справу тоді ще декана економічного факультету Василя Мікловди. У 2012 році він був викритий працівниками УБОЗ УМВС України в Закарпатській області на реально великому хабарі - 2400 доларів. Це, чесно кажучи, якийсь нонсенс, бо я не чула, щоб у нас хтось платив подібні суми за час мого навчання. Наприклад, якби вони заплатили 500 доларів за держіспит двох студентів, це би було ясно (ще з із запасом). Нехай 1000 разом із захистом дипломних. Але не 2,4 тисячі.. Натомість ходили чутки, що хтось просто розчистив під себе крісло декана. Звісно, після такого скандалу кадрові перестановки були, тож складно говорити, кому це все-таки могло бути вигідно.

Тут ми підійшли до головної теми цього опусу — сортів хабарників. Строгого і чіткого розуміння “Хабарництво — зло” у закарпатців нема. Так, після численних публікацій ми побачили коментарі, на кшталт, “Краще б суддів перевірили, вони більше крадуть”, “Хіба 2 тисячі то взятка?”, “Знайшли мені хабарника великого” і т.д.. Персонал театру доводив, що гроші справді призначалися для техперсоналу. А те, що йшли неофіційно, - то це вже проблема геть інша. Злого умислі то не було (за їх твердженнями).

Мушу сказати, що я така сама, як ці люди і частково їх розумію. Повертаючись до мого прикладу. Декан економічного був і, думає, є чудовою людиною. Завжди веселий, усміхнений, чоловік у поважному віці. І не скажеш по ньому, що а такий хапуга... Я не знаю, як там складалося у двієчників, але, з моєї точки зору відмінниці, він точно хапугою не був. За п’ять років навчання ні він, ні будь-хто інший грошей у мене особисто не вимагали. Я знала, хто брав, скільки приблизно, але ці люди жодного разу нічого не вимагали. Жодного. 

Навіть міфічна "гроза" економічного Пітюлич-старший, про хабарництво якого навіть у КВН жартували, спокійно ставив п’ятірки тим, хто міг і хотів учитися. Пам’ятаю на практичні заняття нам поставили дещо неадекватного викладача, який балів за півроку практично не наставив. То Михайло Пітюлич тоді виставив нам оцінки автоматом на основі одних лише модулів. Я не знаю, чи справді брав він хабарі, але ходили чутки, що як будувався то брав туями) Хвойними деревцятами тобто)) Але викладач з нього був гарний.

Що ж до Василя Мікловди, то його рівень викладання теж не пасував задніх. Все було чітко, коротко, зрозуміло. Якщо чесно вчитися і відповідати на практичних, можна було легко заробити свій автомат.

Ще була історія (чесно, не про мене))), коли одна дівчинка-відмінниця переживала, що не здасть екзамен через невідповідну поведінку викладача щодо неї. Пішла пропонувати гроші декану. Він їх не взяв і запевнив, що все буде добре, бо вона розумна. Так і вийшло. Здала автоатом. 

Було ще декілька гарних викладачів, за яких я чула, що вони хабарники...

Я веду до того, що директор драмтеатру теж не виглядає на великого хабарника. І потім ця щира підтримка колективу... Ясно, що на лобі то ні в кого не написано, що він брав гроші. Але загалом по людині видно, якщо вона паскудна. А директор ніби нормальний. Навіть шкода було його на суді. Особливо, коли зачитували його грамоти, а потім він намагався захиститися він звинувачень, перебираючи свої нагороди. У тому, як тряслися його руки, як дзеленчали через це ті кляті безвартісні медалі місцевих політиканів, як втомлено похилилася спина була щось таке сумне, навіть тужливе... Я сподіваюся мені вдалося написати статтю про засідання нейтрально. Але справді мені було його жаль. Як і було сумно, коли забрали Мікловду від нас і призначили когось геть зайвого на ту посаду. Я навіть не пам’ятаю, хто то був точно. Випадкова особа...

І тому я розумію цих театралів. Вони справді мають любити свого директора, раз прийшли до нього на суд, дружньо потискали йому руки, заспокійливо плескали по спині, курили цигарку за цигаркою у очікуванні рішення судді. Я б теж Мікловді потисла руку і сказала, що нам вас буде не вистачати, якби у той момент була така можливість.

Одним словом, хабарники можуть бути гарними людьми. Ми ж різні для різних людей. От у школі в мене була вчителька української мови — Берник Зінаїда Михайлівна. Прекрасна, хоч і строга, людина, хороший педагог, але ж як її всі ненавиділи... То мусимо зрозуміти, що у нас різний рівень сприйняття тих, чи інших людей, а у людей різне ставлення до тих, хто їх оточує. І так само хабарник для одного буде другом і братом, а для іншого — злим чоловіком, таким, що тільки й думає, як би заробити побільше.

Все мав би вирішити суд. Я так у статті і написала. Я збрехала. Читачам, але не собі. У правильній державі, де дотримуються закону, де він діє на всіх однаково, так би мав написати правильний журналіст: справа і докази у руках суду. Крапка. Але ж у нас не така держава... Я ж розумію, що якісь судді крадуть мільйонами і випускають на волю вбивць чи реально великих хабарників. Ті, у свою чергу, дерибанять гроші тисяч українців, винищують землю і ліси десятків тисяч. Вони ж гірші за директора театру, який, можливо, взяв ті 2 тисячі. І справді, що то за гроші...

Але ми би не мали так міряти. 2 тисячі чи 2 мільйони — нема різниці. Хтось захотів незаконно збагатитися за рахунок іншого. Безумовно таку людину слід покарати, якщо її вина буде доведена. І от я все чекаю, коли ж наші правоохоронці по-серйозному візьмуться за великі справи, за великих корупціонерів. Якщо посадите їх, люди не будуть міряти хабарників за совістю і емоціями. Хабар стане хабарем. Злочин — злочином. Крадіжка — крадіжкою. Буде справедливість. А поки я теж продовжу оцінювати хабарників суб'єктивно. Не хочу цього робити, але буду змушена...

P.S. Прошу не вважати мій запис офіційними твердженнями і не базуватися на них) Це лише блог про мої думки і спогади, які з часом могли десь і переплутатися. І врешті вони нематеріальні. Багато чого я, у силу свого способу навчання, лише чула від одногрупників, але не переживала особисто. Дещо не писала, бо не маю доказів.