Пішто їде дому. Звонив, каже ож з'їв би щось доброго. Треба наскоро зготовити. Я в холодильник подивилася - миша ще не повісилась, но мотузочку вже привязала. Бо без Пішти я в магазини не хожу. Але те що нам треба на пиріг на скору руку є, слава богу. На такий пиріг, що мій Піштіко любить, а коли його допікаю, та і сусідкам слини ся збігають.
Маєме чотири яєчка від зозулястої курки? Маємо!
Майонезику баночка? Маємо. Розпушувач дві пачечки має кожна порядна господиня. Муки малинько, А ще на начинку маєме дарабчик шовдиря, а ще сиру даякого теж так, хто скілько любить.
Но, а далі все просто. Парадимося на кухню. Замішуємо муку, майонез, яєчка і той порошок для печива, аби був густенький десь як сметана, але не така купована, що як вода, а така як від бабки Марі з Зняцова, густенька в міру.
І насипаєме у тепшу. Але не всьой, ай лем половинку. Потім ріжемо на коцки шовдарьчик і треме сир.
Но то вже хто як свого чоловіка любить, я даю з 150-200 грамів м'ясця з сиром, аби мав силу не лем мотора заводити...
Файненько то викладуєма у тепшу і докладуємо залишки тіста зверху.
Но, і в піч його, себто в блодарь, на 180 градусів з на півгодинки.
А доки воно печеться – робиме порядок в кухні, на стіл пляшечку винця, бо мій Пішто то любить з погарчиком свого червоненького, тай я коло нього. І наступить у нас согласіє і всєобщий мир. Смачного!
