Кожного ранку я сиджу на терасі. Час від часу, люди мене помічають, кидаючи такі типові погляди. Наївні, не розуміють, що це я за ними спостерігаю. А ж ось повз кофейні будиночки пройшлись дві сукні, заблищали червоним атласом, пустили бісики очима і ледве помітною посмішкою зникли за рогом. Мабуть, далі причаровувати чоловіків.
А я, я тільки й то знаю, що читати романи, наївно уявляючи себе головною героїнею. Бо тільки там я смілива. Тільки там я горда своїм ароматом вишуканих манер. А в цих реаліях життя я не здатна ні на що більше, ніж просто мріяти. А вам ніколи не здавалось, що ви не з цього століття?
У мене таке часто. Якось в житті не вистачає казки, все сухо і сіро. Ні, я не мрію про швейцарський шоколад, пишні сукні і панчохи. Я не хочу читати любовні листи над парою чашки свіжозавареного чаю і жувати задумливо губи над відповіддю. Мене не вабить авантюрно підглядати за дуелями справжніх чоловіків. Я не бажаю слави ,нехай навіть анонімної… Я хочу чогось справжнього.
Зрештою, за вікном 21 сторіччя : у мене є обов’язки, самотня кішка у пустій квартирі і кілька дрібних амбіцій. Є ваза з штучними квітами у вітальні, майонезна баночка на столі брудної кухні, які вже так осточортіли. Та я не здатна на зміни, максимум що я можу, це з горя перепити пепсі – коли. В спальні в мене розташоване невелике ліжко і маленький екран ноутбука.Та інколи технiка, яку створено для об'єднання людей, тiльки поглиблює твою самотнiсть. І всі ці соц. мережі, дзвінки і літери в телефоні під гребінець не замінюють дотиків повітря з губ.. Мені мало, чи я розбещена?
Я прокидаюсь і засинаю в один і той самий час, але без думки про тебе. Хоча на столі в дерев’яній рамочці ти так мило усміхаєшся. Мені дивно, що я майже нічого не знаю про тебе, про те, чим займаєшся, про твою сім"ю. Не можу уявити, щоб ти міг чимось займатись і щоб у тебе була родина, якась своя історія, мрія, мета. Не можу уявити тебе хлопчиком в дитинстві, взагалі не можу тебе уявити кимось іншим, ніж ти є тепер. Мені здається, що ти прийшов нізвідки, і що єдине, чим ти можеш займатись — це приходити та йти. Я знаю, що тобі відомо, що таке боляче, умієш дивитися, адже Бог налляв тобі в очі незвичайної гостроти й пильності. Але знаєш, що? Ти не романтик. Ти не малюєш і не пишеш листів, і не відповідаєш на питання перш, ніж встигну їх тобі поставити,
Але й такої твоєї біографії мені вистачає. Поки що.