Коли ти малий, важко уявити, що діти йдуть в садочок, а ти - не йдеш, учні йдуть до школи, а ти - не йдеш, студенти йдуть на пари, а ти - не йдеш, зрештою, люди йдуть на роботу, а ти - не йдеш. Всі кудись йдуть, і це найбільше відчуваєш 1 вересня. Всі - йдуть, а я, курва, нікуди не йду!!! Ні, ходити я, звичайно, ходжу, навіть побігти часом можу, але 1 вересня я нікуди не йду. Моя відірваність від життя пересічного ужгородця часом лякає мене самого, бо виходить, що я живу, не так, як більшість. Але, якщо подумати, то в садок я вже відходив, в школу теж, в університет, навіть на роботу колись ходив щодня. Я не інвалід і не олігарх, але 1 вересня я нікуди не йду. Сиджу сам і згадую, як файно було ходити в садок, і в університет, а в школу і на роботу ніхрена не файно. Добре, що наразі не треба ходити на роботу, але шкода, що вже не піду ніколи в університет.