Новини

«Потрібно бути поруч у горі»: як пережити перинатальну втрату

За інформацією Департаменту охорони здоров’я Закарпатської обласної державної адміністрації, протягом 2018 року у Закарпатській області у перинатальному віці померло 140 дітей, а у період із січня по вересень 2019 року – 105 дітей. Найбільше немовлят загинуло в Ужгороді та Ужгородському районі – 42 дитини у 2018 році та 32 дитини за 9 місяців 2019 року. Найменше перинатальних смертей в межах Закарпаття у поточному році трапилося у Свалявському, Воловецькому та Великоберезнянському районах, де зафіксували лише по одному випадку упродовж 9 місяців. У Перечинському районі області медики не зафіксували жодного випадку смерті немовлят упродовж 2019 року.

 Гінекологиня Юліанна Федько каже, що причини смертей у перинатальному віці – багатогранні: від причин на які не можуть вплинути і передбачити лікарі до проблеми пізнього звернення до спеціалістів, ігнорування тривожних «дзвіночків» тощо.

 

«Кожен лікар, який має багато пацієнток зустрічається з випадками перинатальної втрати. Такі випадки закарбовуються надовго, як в душі, так і в пам’яті. На моїй пам‘яті, одна із останніх яскравих жінок з тяжкою історією, це пані А. , яка звернулась до нас із дев‘ятою вагітністю, та з жодною живою дитиною. У жінки була недіагностована раніше генетична патологія згортування крові, яка не дозволяла жінці виносити вагітність. На щастя, ця вагітність, завдяки адекватному медичному супроводу, закінчилась успішно», - розповідає гінекологиня Юліанна Федько.

 Однак є випадки, коли все закінчується погано, саме тоді батькам, що втратили дитину потрібна адекватна та кваліфікована психологічна допомога. За словами пані Юлії спеціалізованої служби , що приходить на допомогу сім’ям у таких ситуаціях немає, але вона вкрай потрібна. Для того, щоб хоч якось змінити ситуацію та показати батькам, які втратили малюка, що вони не одинокі, жінка започаткувала інтернет-проєкт «Вголос». «Вголос» - це сторінка в соціальній мережі Instagram, де публікують особисті історії жінок, які пережили втрату дитини. Крім самих історій публікують також коментарі та поради спеціалістів – перинатальних психологів, гінекологів тощо. Як зазначає Юлія Федько, цей проєкт створений для того, аби допомогти відповісти на запитання – «а що далі?», «як мені це пережити?» та інші.

Хоча в Ужгороді й не має спеціалізованої служби, яка працює з батьками, які пережили втрату, однак є психологи, які працюють з проблемою перинатальної втрати. За словами психологині Наталії Братасюк, батьки звертаються не так часто, як можна б було очікувати. Як правило, це відбувається або за рекомендацією лікаря, рідше – батьки звертаються самостійно. За словами пані Наталії, часто звернення вже запізнілі, коли вже минуло кілька місяців від втрати.

 «Це все ускладнює опрацювання переживань. Дехто з жінок на той час робить спробу завагітніти знов, щоб тамувати біль новою вагітністю, щоб дитина, яка вижила замінила собою попередню. Через все це наразі є потреба у тому, щоб у пологовому будинку працював психолог», - додає психологиня Наталія Братасюк.

 Перинатальна психологиня Тетяна Попович також розповіла, що запитів на допомогу після втрати немовля отримує небагато у порівнянні із іншими запитами в індивідуальну психотерапію, але вони є.

 «Я рада, що жінки розуміють та відчувають потребу звернутися до перинатального психолога, шукають психологічну підтримку. Це говорить про усвідомлення важливості тих почуттів, що виникли у них після втрати дитини в перинатальному періоді. Для мене це також говорить про підвищення психологічної освіченості населення, про відкритість та довіру до нашої професії, – зазначаєТетяна Попович. -Потрібно розуміти, що перинатальна втрата - це така ж важка втрата близької людини, як і смерть дорослого. Тому і ставитися до почуттів батьків такої ненародженої дитини потрібно з повагою і максимально серйозно».

 Тетяна Попович наголошує, що в залежності від стадії горя (їх є 5), яку переживає жінка чи сім’я, потрібно поводитися відповідно.

 Далі публікуємо кілька порад від психологині Тетяни Попович, які можуть допомогти батькам, що переживають горе від втрати дитини.

1. На стадії шоку потрібно піклуватися про фізичну безпеку жінки. В цьому стані жінка об’єктивно може бути небезпечною для себе. Висока тривога, неконтрольовані почуття та емоційні реакції можуть завдати нищівного удару по свідомості. Наше завдання- бути поруч та уберегти. Потрібно допомогти жінці усвідомити те, що відбулося.
Як це зробити? Просто розповідати, де вона зараз знаходиться, що відбулося, що роблять лікарі і для чого. Важливо наголошувати на невинності жінки в тому, що сталося з нею та її дитиною. Родичі повинні бути орієнтовані на організацію ритуалів прощання, чим самим дадуть можливість та місце жінці почати відгорьовувати свою втрату.
Спеціалісти (медики та психологи) повинні орієнтувати родичів жінки на інформування людей навколо про те, що відбулося, аби уберегти її від нетактовних звертань, запитань, реплік.

2. На стадії заперечення потрібно дати місце почуттям та емоціям жінки, яка переживає перинатальну втрату. Для цього потрібно вислухати жінку, дати їй можливість плакати, не знецінювати те, що сталося та явні почуття жінки,
бути поруч у спогадах (приємних та ні), орієнтувати себе та інших родичів на надання адекватних шанобливих способів підтримки, підтримати в рішенні отримати індивідуальну та сімейну психотерапію.

3. На стадії гострого горя психологу потрібно зробити все для того, щоб деструктивні почуття автоагресії (самозвинувачення, власної провини та сорому) та гетероагресії (звинувачення інших) перевести в почуття печалі та смутку про те, що відбулося.
Родичі повинні допомогти віднайти внутрішню опору жінці, підтримуючи її в розвиткові, русі вперед, уяві, арт-терапії, спорті, здоровому способі життя, релігії, філософії, тощо. Варто орієнтувати жінку при необхідності на зовнішні опори (медичні, соціальні, релігійні, юридичні служби).

4. На стадії продуктивного горя (реорганізація) важливо допомогти жінці віднайти те, що її наповнює, приносить їй задоволення. Психолог повинен навчити відчувати одночасно амбівалентні почуття суму та радості і допомогти інтегрувати отриманий життєвий досвід. Варто багато разів ставити питання – «що приніс в твоє життя цей досвід втрати? Що змінилося в тобі самій та у ваших стосунках у результаті пережитої вами перинатальної втрати? Родичі можуть підтримати жінку у зміні її соціальних інтересів, допомогти знайти нові змісти для життя.

5. Далі настає заключна стадія асиміляції життєвого досвіду, усвідомлене прийняття того, що відбулося. Привласнення такого особливого материнського досвіду. Жінка починає сприймати себе як маму «янгола». Усвідомивши це, вона може вголос говорити про втрату і навіть дати підтримку іншим жінкам, які переживають подібне.

 Слід додати, що перші, хто дізнається про перинатальну втрату – це акушер-гінекологи. Психологиня переконана, що саме їхнє емпатичне ставлення до горя може запустити в жінки та членів родини адекватний, здоровий, дорослий процес горювання.

 «На жаль, у пологовому будинку чи в жіночих консультаціях перинатальних психологів поки немає. Але таку жінку можна скерувати в Обласний центр планування сім‘і, психолого-педагогічний центр чи приватні медичні клініки, де можна знайти фахову психологічну допомогу. Також вагому підтримку сім’я може отримати і від духовного наставника», - додає Тетяна Попович.

 Нерідко знайомі жінки, коли дізнаються про горе в родині, також хочуть підбадьорити її усіма знайомими їм методами. На жаль, часто від них можна почути фрази на кшталт «ти ще молода, народиш ще» або що гірше – «може, це й на краще». Хоч ми й звикли до подібних тверджень, психологи ж запевняють такі фрази не є підтримкою для жінки чи пари, яка втратила дитину на будь-якому терміні вагітності чи в пологах.

 «Я вбачаю в цих словах навіть знецінення тих почуттів та емоцій, які душать людей, які переживають горе. Особливо на стадії шоку та заперечення. Потрібно просто бути поруч в горі. І тут наші люди губляться, бо цього нас ніколи не вчили. Цього немає в нашій культурі. Бути поруч в такій складній життєвій ситуації дуже некомфортно. І якщо ви не можете підібрати потрібних слів,- просто мовчіть і дайте трохи тепла людині, що горює - обійміть її, мовчки», - каже Тетяна Попович.

 Текст: Ольга Беца, фото: особисті архіви експерток

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.