На Закарпатті вирощують делікатес, який є надзвичайно популярним на гастрономічному ринку Європи. Нещодавно у селі Нижнє Селище, що на Хустщині відкрили справжню равликову ферму, яка здатна вирощувати понад 10 тонн делікатесу на рік. Головна її мета – вирощування равликів на продаж до країн Європи, зокрема Польщі, Литви, Іспанії. Та поки равлики ростуть, це ще гарний привід розвивати туризм.
…У Нижнє Селище ми приїхали на запрошення її господаря Михайла Дем’яна. Поки чоловік зустрічав чергових туристів, які прийшли на екскурсію, ми розглядали диво-ферму. На невеличкому клаптику землі розташували кілька десятків дерев’яних будиночків для равликів. Зверху над ними провели систему «туманного поливу», аби підтримувати вологу, яку просто обожнюють слимачки, і таким чином виманювати їх зі своїх хатинок на обід.
До нас Михайло повертається вже з туристами. Це сім’я з Києва, яка цьогоріч замість закордонних морів обрала відпочинок на Закарпатті. Відвідавши сироварню, вони не могли не зайти на равликову ферму.
Діти найперше хочуть побачити равликів, яких спекотного літнього дня виманити зі своїх мушель досить важко. Тож узявши декілька слимачків на долоню, господар ферми щедро бризкає на них водою.
– Цей різновид називається мюллер, – розповідає Михайло. – Це зовсім не ті равлики, яких ми зазвичай бачимо після дощу в парку чи лісі. Ті слимачки дикі, називаються виноградні. Узагалі равлики – це нічні тваринки, які дуже люблять вологу. Багато людей запитують, чому я вирощую саме мюллер, а не звичайних виноградних. По-перше, у них значно ніжніше м’ясо. Хоч і виростають вони меншими. У дикій природі виноградні равлики можуть жити до 8 років і важити до двох кілограмів. Звичайно, наші таких розмірів не матимуть, бо основна мета ферми – чимскоріше виростити їх і продати.
До того як відкрити спеціальну ферму, Михайло Дем’ян розводив равликів у себе вдома. А саму ідею йому підкинули друзі, які привезли гостинець – заморожених равликів. Спробувавши цей делікатес, Михайло подумав, що непогано було б узятися за їхнє вирощування. Тим паче, що коштують вони немало. Тож чоловік знайшов однодумців, яким ця ідея припала до душі.
Узагалі равликова ферма – диковинка не тільки для Закарпаття, але й для України. Бо в нас їх усього кілька.
За словами господаря ферми, найважче було навчитися правильно вирощувати і розводити равликів. Бо економічно не вигідно годувати їх персиками, кабачками чи огірками, а знайти спеціальний корм в Україні нереально. Тож чоловік замовляє його в Європі. Узагалі для того, аби відкрити ферму, Михайло їздив на навчання за кордон. Тож вклав у це чималі інвестиції. Але для улюбленої справи не шкода ні грошей, ні часу, ні зусиль.
– Чи вгадаєте, скільки зубів у равлика? Їх 25 тисяч! І взагалі це досить розумні тваринки, в яких мозок складається з чотирьох частин. Учені навіть виявили в них здатність до мислення. Бачите, очі в равликів на верхніх ріжках! До речі, ці тваринки – гермафродити. У кожної особини наявні як чоловічі, так і жіночі статеві органи. Тож розмножуються вони досить швидко.
На появу ферми сільські жителі відреагували неоднозначно. Були побоювання, що равлики з’їдять усю городину. Господар на це реагував з гумором. З часом тутешні мешканці зрозуміли, що равлики – це ще один туристичний гачок. Тож зараз позитивно ставляться до такої новинки.
– Равликів на фермі понад 100 тисяч. У штучних умовах вони виростають за 8–10 місяців. Після того як зберемо їх десь у листопаді, то, швидше за все, експортуємо в країни Європи, де на них є попит.
– Це досить специфічний продукт, який в Україні вважається делікатесом. Від Європи у цьому плані ми досить відстаємо. В Італії, Португалії, Греції, Іспанії равликів готують навіть на вулиці. Європейці їх дуже люблять. У нас же до такої їжі ставляться досить насторожено.
Узагалі вирощувати равликів – справа нелегка. Якщо на вулиці спека, їм потрібно влаштовувати рясний душ двічі на день. Окрім корму, слимаки люблять їсти ріпак, який росте біля їхніх хатинок.
Аби побачити справжню равликову ферму, сюди вже їдуть туристи з України та Європи. Їм пропонують екскурсію й дегустацію.
Равликів тут готують під двома соусами, які розробляли досвідчені шеф-кухарі.
– Я дуже люблю спостерігати за тим, як люди вперше пробують равликів. Реакція у всіх різна. Але більшості подобається. М’ясо дуже ніжне й корисне, бо складається з суцільного білка, містить холін та ретинол.
Тож тепер, аби спробувати такий делікатес, не обов’язково їхати в далеку Францію. Бо, як доводить досвід села Нижнього Селища, і в себе вдома можна виготовити якісний продукт. Головне – прагнення робити щось дійсно круте у себе вдома, а не далеко за кордоном.
Марина Іваниш, фото автора