У житті кожної людини є ряд важливих персональних моментів: власний день народження, народження дитини, врешті весілля. І попри те, що ця подія часто-густо не є єдиною на все життя, люди продовжують відзначати її з більшим розмахом ніж всі попередні.
Традиційно сучасне весілля на Закарпатті складається з декількох етапів: вранішня підготовка, вінчання, розпис у РАЦСі або на виїзній церемонії, фотосесія і ресторан. Звісно, все це супроводжується дрібними особливостями традиціями, як-то викуп нареченої, посипання молодят крупою з цукерками, викрадення молодої, “шоровий” танець. Останнім часом також популярними стали вишиванки на гостях.
Добре пожартували з найбільш популярних закарпатських весільних традицій відомі жартівники з команди Клуніджорджаклуні. Прочитати їх доробок можна тут.
Втім, більшість сучасних весільних традицій не є автентичними. Вони радше запозичені
Цікаво про них писав у своїй книзі відомий закарпатський дослідник Юрій Чорі. Якщо ж читати не хочеться, можна подивитися наступні відео, де про це дуже доступно та цікаво розповідається.
Як святкують весілля зараз, ми вже коротко розповіли у першому абзаці. Та, власне, це і не є великим секретом. Більш цікаво те що молодь все частіше відходить від попередніх стереотипів. Принаймні у колі спілкування автора тренд до заміни, спрощення певних традиційних елементів є досить помітним. Наприклад, молодята відмовляються від церковного вінчання, замість великої кількості родичів у п’ятому коліні кличуть лише найближчих і найрідніших, та і ведуть їх на природу, а не до ресторану. Пишні бальні плаття заміняються на білі і простіші, або ж у народному стилі. Дехто замість традиційних четверга або суботи обирає середу, а хтось розділяє весілля на тиждень, а то і на декілька місяців. Наприклад, вінчання у червні, а розпис із пікніком у серпні тощо.
Добрий приклад всього цього весілля ужгородського музиканта Павла із гурту “Триставісім”. Як тільки починала писатися ця стаття, автору пригадали саме це свято. І справді, як таке забути: гори, веселий фургончик, прекрасна наречена у білому і...батут.
“Стиль, у якому проходило наше з Олею весілля створився сам по собі під час підготовки, і до кінця вималювався вже тільки по завершенні - спеціально ми його не обирали. Головним для нас було те, щоб весілля проходило у невимушеній дружній атмосфері, та стилі, який би відповідав нашим захопленням, настрою та образу життя. В нас не було сумнівів, що наше весілля має проходити на природі з чарівними краєвидами Закарпаття під запальні ритми карпато-балканського оркестру та в колі близьких нам людей, адже саме ці речі нас і поєднали.
Ми вважаємо, що якщо ви не королева Англії чи принц Монако, то ваше весілля не має проходити у якихось строгих рамках. Весілля - це свято як для молодих, так і для гостей, і воно не має обтяжувати нікого формальностями. Сьогодні одружуватися можна як завгодно, за що і вип’єм!”
Весільні експерти з тезою про спрощення весіль частково погоджуються, а частково і заперечують. Хтось виступає за емоції, хтось за вічну класику, хтось за індивідуальність. Про ці та інші деталі у наступних коментарях.
Почнемо з вічного. Ужгородський фотограф-переселенець Євгеній Кудрявцев переконаний, що весілля мають бути класичними, при чому відтворити цю саму класику можна і у весіллі на двох.
“Тенденція до нестандартних весіль була років 5 тому, коли молоді не розуміли, що весілля-це має бути класика. І щоб якось спробувати зробити не як в усіх, вони, наприклад, робили нестандартні весілля, прив’язуючи їх до певної тематики, модної у той момент часу. Наприклад, робили весілля, у кращому випадку, в гангстерському стилі. Одягалися як у 30-х роках замовляли машину. Або, пам'ятаєте, був дуже модний фільм “Стиляги”? Стали робити весіль у цьому стилі. І потім вони всі дуже через це шкодували, коли розуміли, що натворили.
Давайте детальніше. От гангстерське весілля. Ну не можна зняти гангстерське весілля, бо, по-перше, дуже складно продумати образ, а по-друге , як би ти не фотографував це весілля, ти не знімеш його у стилі Чигакаго, бо фон зовсім невідповідний. А “Стиляги”? Ну було модно, фільм такий вийшов. Проходить час, люди відходять від того, і вони потім про це жалкують. Тому мода на нестандартні весілля насправді пройшла. Вона була десь років 5 тому. Зараз я таких практично не зустрічаю.
Весілля бувають у легкому стилі. Знаєте, якесь там плаття цікаве, якийсь аксесуар, “фішечка”. У цьому випадку так, буває. Наприклад, червоні туфлі у нареченої і червоний метелик у нареченого. Або одягають костюм прикольний, а молодята у кедах. Отакі нюанси можуть бути, бо у цілому образ весільний залишається класичним. Так ще гарно дивиться, але коли ти повністю робиш весілля у іншому стилі, - це дурниці. Люди теж швидко до цього прийшли і припинили це робити. І правильно, бо весілля і через 50 років має правильно сприйматися. Правнуки його мають правильно зрозуміти.
Іще буває якась творча ідея. Це називається післявесільна фотосесія. Пройшов там місяць-два. Люди хочуть покататися на човні, одягнути плаття, покататися на скутері. І вони мають на це час, не шкодують одяг. Якісь такі творчі проект можна робити згідно характеру молодят. Наприклад, люди захоплюються підводним плаванням. Можна зняти їх у цьому стилі. Все що завгодно, аби було пов'язане з ними. Але у весільний день це зробити неможливе у плані фотозйомки, Бо це, самі розумієте, дуже насичений день.
А ще багато чого залежить від грошей. Якщо у тебе їх багато, ти можеш зробити гарну виїзну церемонію, якщо ні, можна простіше. Все залежить бід бюджету. А вже хто йде у церкву, хто не йде — це особисте. Хоча я помітив, що на Закарпатті люди віруючі, тому 99% весіль з вінчанням. Вони можуть піти просто розписатися у будь-який день, але вже перед Богом повінчатися пізніше. Хтось робить це в один день. Все індивідуально і кожен вирішує це по-своєму. Хтось робить розпис у РАЦСі, а потім робить виїзну церемонію для гостей. Пафос, круто.
Хтось може взагалі робити весілля для двох, грубо кажучи. От вони розписалися тихенько, погуляли декілька годин, пофотографувалися і зробили вечерю на 10 людей. Все від бюджету залежить”, - вважає фотограф.
Весілля на Закарпатті. Столи на 290 чоловік
Частково ці тези підтверджує пара донецьких переселенців Вадим і Ксюша.
“Все насправді дуже просто, у нас нема ніяких міркувань на тему як то має бути у всіх, ми не маємо нічого проти традиційних весіль. Просто ми соціофоби, це раз. У нас не має тут родичів, це два. І немає грошей, це три”,- зізнається Вадим.
Для весілля молодята обрали не зовсім традиційну середу, а от вінчання відклали на майбутнє з певних особистих міркувань.
Закарпатський відеограф, який побажав залишитися анонімом, на відміну від Є.Кудрявцева, каже, що головне у весіллі — емоції.
“Для відеографа та фотографа не мають так значення події, чи різні деталі як емоції в цей день. Це основне на що ми полюємо.
Весілля може складатись навіть з самого простого вечора в колі близьких людей, але якщо там будуть проявляти щирі почуття (чийсь тост, історія якась або просто всі весело відриваються), то це вже виграш для нас. І це цікаво фіксувати.
Проте говорити, що такі речі як розпис, декор плаття і т. д. взагалі неважливі, не правильно. Естетика теж вагома в цьому плані. Набагато приємніше знімати, скажімо, розпис чи ресторан з витриманим стилем, декором чи приємним світлом і т. д. Всі такі деталі теж впливають на фінальну картинку.
А загалом це кожного особисте рішення: вінчатись чи просто розписатись, мати весільне плаття з 5-метровим шлейфом чи одягти щось скромніше...
Клієнт завжди правий, наша завдання побачити у всьому щось цікаве”- вважає відеограф.
Трохи жартів про весілля у горах
Напевно, саме так думала пара Теодора і Крістіни.
Вони добре попрацювали над стилем весілля, однак покликали на нього лише найближчих друзів і родичів.
“Чому саме такий стиль для весілля? По- перше в наш час більшість весіль святкують однаково, а ми хотіли щось цікаве і особливе, по-друге - наше весілля коштувало нам не дуже дорого, так як ресторан ми проміняли на вогнище, шашлики та небо над головою, ведучих і тамаду - на свою активність та участь у розвагах, а замість цілого дня роботи фотографа - на декілька годин лав-сторі.
На мою думку весілля це свято для молодих, а якщо ж притримуватись всіх вимог традиційного українського весілля, то під вечір молоді вже і на ногах триматися не будуть. Також є деякі традиції які на мій погляд зовсім безглузді, наприклад, "без бійки хорошого весілля не буває" Є певні норми, яких і ми дотримувались. Але це справа кожного і кожен святкує цей день та як запланує сам чи дотримуючись сімейних та національних традицій. Головне - це щастя в очах молодих, їх батьків та друзів”, - переконана Крістіна.
Власниця «Весільної крамнички» Оксана Гульпа каже, що справа не у спрощенні чи зміні традицій, а в індивідуальності.
“Справа у тому, що за останні декілька років весілля змінилися. За часів радянського Союзу, пострадянських часів, це була лялька на капоті, пергідрольна тітка у РАЦСі, червона доріжка, штучні квіти, арка кругла — стандартний набір. Але у зв'язку з тим, що з'являється багато дизайнерів, багато креативних молодят, взагалі світ стає креативнішим цікавішим. Люди не бояться висловлювати свої погляди і відходять від цього стандарту. У кожному регіоні по-своєму: десь більше, десь менше. Але пішла дуже цікава тенденція: кожен хоче весілля, яке б не було схоже на інше. Хтось спрощує, хтось ускладнює, хтось взагалі переносить церкву. Це взагалі інтимний процес, не для очей. І тому весілля тепер реально індивідуальне.
Окремо варто зауважити, що у нас на Закарпатті це такий мікс традицій...кожне весілля не знаєш, хто тобі трапиться. Наприклад, угорець-реформатор і дівчина з православної родини Або була у мене одна наречена єврейка, а він неєврей. Вони прийняли рішення взагалі не вінчатися, а потім це якось вирішити у релігійному плані. Тому кожне весілля молодята зараз не те що спрощують, але змінюють. І саме тому кожне весілля- це щось новеньке, цікаве для всіх. Тобто ти приходиш на весілля і якщо раніше це був стандартний набір: ательє, бульйон, танець нареченої, феєрверк у кінці, то тепер ти не знаєш, що там буде. Так само по декору і по всьому іншому.
Та і молодь зараз трохи інакше мислить і відходить від стандартів. Багато хто просто хоче зробити свій день особливим і не “напрягатися”, не робити ці вимучені процедури. І тому спрощують весілля не тому, що це у плані матеріальному, а у плані, щоб було цікавіше для гостей і для молодять. Просто весілля інакші. До мене приходить наречена і кожна з такими ідеями... Я вже думала, що бачила все, але це не так. Тепер Google в допомогу, Pinterest, Instagram, просто пошукові сервери. Вони нав'язують кожен сезон якусь моду, хочеш чи не хочеш. У нас тепер було весілля у кольорі марсала. Це такий благородний винний колір, не бордовий, не теракотовий, а щось середнє між ними. На початку весільного сезону мене замордували м'ятним кольором, тому що свіжа зелень і таке.
Тому весілля не є простіші, весілля стали індивідуальніші. Принаймні з моїми молодятами так. Це як зробити природній макіяж, з яким ти паришся більше, ніж з неприроднім. Оце приблизно таке саме по весіллях. Здається простесеньке весілля, з яким ти маєш більше роботи, ніж коли це стандартний набір”, - розповідає весільний експерт.
Старе весілля
Її слова гарно ілюструє весілля закарпатської журналістки Ані, котра цілком неочікувано розтягла весілля на декілька місяців. Бо ж з самого початку розділяти свято ні вона, ні чоловік Кирил не планували. Однак, саме вінчання для них мало ключове значення. І так вже вийшло, що їздили заради нього до свого духівника аж у Білу церкву, що під Києвом. Хоча церемонія у РАЦСі була не менш цікавою.
“Про наше рішення до останнього майже ніхто не знав: тільки найближчі. Ну і, звісно, ті, хто мав брати безпосередню участь. Дружка моя, наприклад, дізналася про вінчання десь за тиждень до події і була просто шокована. Хоча, насправді, створювати сім’ю ми вирішили рік тому. У нас було кілька варіантів, так би мовити, відзначення цієї події, бо традиційного весілля точно не хотіли. Але, думаю, такої шаленості ми обоє не очікували, хоча, як виявилось, нам це дуже по душі.
Сукню вибирали 15 хвилин. В принципі, я добре знала, чого хочу, але не уявляла, що вона буде саме такою. Весільні клопоти були мінімальні: на «все про все» у нас пішло 2,5 години. Ну і плюс збір гостей на вінчання: мені здалося, що вони пакувалися-збиралися більш метушливо, ніж ми. Весільний букет мені зробила сестра з подругою, зачіску – за 10 хвилин зранку теж Маша і Наташа, макіяжу ніякого, як я і звикла, не було.
Вінчання відбулося у Білій Церкві, під Києвом: спеціально їздили до Митрополита Августина. Дорога далека, але це того варте. У нас була дуже маленька компанія – 10 осіб включно з нареченою і нареченим. Владика вінчав нас о 6-ій годині ранку, 1 червня, у маленькому, але дуже світлому, домовому храмі. Незважаючи на такий ранній час, співав невеликий хор. Дівчата казали, що так рано виконувати піснеспіви їм ще не доводилося. Потім була чудова прогулянка по парку «Александрія», святковий обід у затишному ресторані і… дорога додому. Доїхали до Львова (водієм був наш друг Денис) і буквально за 15 хвилин до відправлення поїзда вирішили, що їдемо в Ужгород, купили квитки (у наявності були тільки СВ!) і приїхали в Унгвар. 2 червня – це був, напевно, один із найщасливіших днів у моєму житті.
Опісля знову на Львів: не могли оминути друзів і близьких і зробили собі парадну весільну прогулянку по місту. Був дуже спекотний день і нам обом у тих «весільних шматтях» було не надто комфортно гуляти і ми постійно з цього сміялися. Пішли в гості до Кирилового хресного, до спільних знайомих, попили львівської кави «у компанії» із Сергієм Притулою, який старався нам не заважати (якраз фотографувалися), потім викликали таксі, приїхав старенький «Мерседес» в тон моїй сукні (ми не уточняли, яка машина буде!), заїхали за мамою Кирила, вирішили, що треба трохи освіжитися і поїхали на озеро в Брюховичі. Добре, що встигла переодягнутись.
Ну а підготовка до «паперової» частини справи – розписки і офіційної реєстрації шлюбу – була трохи довшою. Вирішили, що штампи у паспорт нам поставлять у Карпатах, там, де я виросла. Добре, що ми розділили ці дві частини у часі, бо через два місяці, 1 серпня, нам вдалося зібрати більше друзів, які не встигли нас побачити «при параді». Після всіх урочистостей (музичний супровід церемонії у сільраді для мене став сюрпризом і, чесно кажучи, дуже мене веселив) поїхали у скаутський табір, пофотографувалися з дітьми (їм було дуже цікаво бачити Аню у сукні, а не в джинсах!), з друзями, я трохи «побігала» по полянці в спортивних сандалях і ми вирушили на Яблуницький перевал, у ресторанчик з просто чудесним видом на гори: зліва Говерла, справа – Петрос. Я не можу передати, наскільки це круто, сидіти на балкончику, дивитись на та-а-акі пейзажі і смакувати запашну закарпатську каву! Тепер, коли буду там, завжди згадуватиму цей день. ”.
Власниця студії святкового декору Ruslana Decor Шеверя Руслана також говорить про нове покоління молоді, яке хоче і готове робити експерименти:
“Конечно свадебные предпочтения всегда изменяются так как все движется в этом Мире и развиваться. Конечно это касается и изменений и предпочтений в свадебном декоре. Сейчас молодое поколение более раскрепощено и готово экспериментировать и рисковать в плане нестандартных решений. В этом году должна ответить, что заказчики особенно обращают внимание на атмосферу которую создает декор. Наконец дошла и закрепилась волна светящихся предметов декора (которая уже несколько лет актуальна в Америке и Европе) что создает уютную атмосферу на любой террасе или газоне. Особенно сейчас когда все мы ощутили жаркое лето актуальны вечерние церемонии росписи, что дает при имущество свободного времени днем. Скажу что изменения есть и уверяю что будут! Радует то, что наш заказчик готов и доверяет нашим предложениям ведь мы всегда хотим в первую очередь подчеркнуть их индивидуальность в этот день и сделать его не просто красивым, а еще и максимально комфортным”.
Гуцульське весілля на новий лад
Інша закарпатська журналістка Тетяна вже п’ятий рік поспіль живе із коханим чоловіком Андрієм. Тож для цієї пари похід у РАЦС був просто логічним продовженням їх спільної романтичної історії.
“Та ми ж і без весілля обійшлися - розписалися у РАЦСі, не вінчалися, ввечері посиділи з друзями, а наступного дня поїхали на природу з родичами”, - коротко розповідає Тетяна.
“Якось так воно й було. Чорно-біло, сарафанно-футболочно, з червоним маком замість фати і в присутності лише найближчих людей. Одразу на другий день після приїзду Андрія у нетривалу відпустку. "Ну як ви прийшли фіксувати шлюб у шльопках?", - обурилась йому в якийсь момент ведуча. А вам до того, шановна, яка справа? Та хоч у купальниках! Показуйте, де підписатися, і ми пішли...”,- пригадує дівчина.
***
Наостанок хотілося б нагадати про ужгородський “Парад наречених”, котрий організатори проводили декілька років поспіль, однак, врешті припинили через фінансові труднощі. Не раз звучала і критика учасниць фестивалю, які, на думку ужгородців, одягалися надто розкуто. Нагадаємо, головним меседжем організаторів була можливість для молодих дівчат пережити весільні емоції з тим, аби у краї було менше необдуманих шлюбів.
Цілком імовірно, що весільний фестиваль на Закарпатті відновиться, хоча і у трохи іншому вигляді в Ужгородському замку або музеї архітектури й побуту в Колочаві. Так, після нещодавньої поїздки в Угорщину олова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль задумав запровадити на Закарпатті ще одне свято — весільне. Вплинув на чиновника видовищний Міжнародний весільний фестиваль в угорському Ойоку, який приурочили до Днів українсько-угорського добросусідства. За сюжетом це традиційне угорське весілля з викупом нареченої, співами й танцями і особливо гостиною з голубцями.
Ярина Денисюк для Zaholovok.com.ua