Закарпаття – особливе. І журналістика тут особлива. Столичним колегам, мабуть, не зрозуміти, однак саме Закарпаття – приклад дружньої журналістської спільноти, котру годі й шукати десь інде. Нас об’єднує «тіснява» інформаційного простору не таких вже й великих закарпатських просторів, трохи розділяє фактор «суто закарпатських інтересів», однак це ніколи не заважало нам разом пити каву і роздумовувати над сенсом журналістського життя-буття.
Сьогодні – наше свято. Не можна сказати, що всі його з великим нетерпінням чекали, бо у журналістів всіляких свят і заходів вдосталь. А от перепочинків – завжди не вистачає. І якраз побажання якісного, вдалого, інформаційно не насиченого відпочинку – актуальне цього року, як ніколи. Zaholovok.com.ua напередодні свята розпитав колег про власне закарпатську журналістику і те, що журналістська душа найбільше любить висвітлювати. Читайте думки журналістів про журналістику і трохи відпочиньте. Чисто по-закарпатськи :)
Наймодніша і найбільш витончена журналістка Закарпаття Лариса Липкань розповідає що найбільше цікавиться життєвими історіями: «Люблю простежувати життєві історії, долі, які надихають саму і стають прикладом для інших. Люблю репортажі з глибинок, особистостей, занурених у свою професію чи хобі - всіх тих, хто робить цей світ кольоровим»,– каже Лариса.
Про особливість закарпатської журналістики вона зазначає, що її специфіка – невеликий ринок: «Кожне видання має власника, якого всі знають. Відповідно, це впливає на політику видання. І кумедно спостерігати, як, поздававши свої матеріали у п'ятницю, ввечері всі збираються за пивом в одному барі і тоді там починається справжня відверта журналістика. Такі реалії», – зізнається Zaholovok.com.ua Лариса Липкань.
«Найбільш політичний» оглядач Закарпаття Віктор Лазорик лаконічно відповідає, що писати любить саме про політику. А закарпатську журналістику серед всіх інших «журналістик» світу вирізняє туристично-фестивальною спрямованістю: таки багацько у нас свят.
Молода і активна Наталія Каралкіна до політики не тяжіє, однак любить писати інтерв’ю з людьми, які досягли у житті якихось висот: «Останні кілька місяців бачу сенс у людинознавчих матеріалах, здебільшого, це розлогі портретні інтерв’ю людей, які на це заслуговують і багато досягли в житті. Також люблю, коли люди телефонують чи звертаються з проблемою, їм можна допомогти, написавши аналітичний матеріал, зокрема, коли можна знайти відповідь. Сьогодні писати доводиться майже про все, крім політики. І все це подобається. Цікавить культура, соціо, екологія. дуже хочеться навчитися писати хорошу об’єктивну аналітику», – каже Наталія.
З її активністю закарпатська журналістика здається такою, яка полюбляє лінь: «Закарпатська журналістика трохи лінива і поверхова,– каже Наталя. – На це є кілька причин, серед яких фінансові умови. Я думаю, що в регіоні хороший потенціал і все найкраще попереду. Тому звідси не треба тікати, як багато хто думає. Треба створювати своє мас-медійне середовище, працювати на читача і в жодному разі не забувати про саморозвиток», – впевнена журналістка.
Рішуча телевізійниця Тетяна Лешко зізнається Zaholovok.com.ua, що інформаційно дістали закарпатські підпали автомобілів. Писати-знімати Тетяна любить про все: «Окрім криміналу. І про підпали авто не люблю писати, бо вони у нас якісь сценічно-підставні, як і їх розкриття», – каже журналістка.
Закарпатська журналістика для Тетяни особлива містечковістю тем і експертів: «Одні і ті ж люди сидять в "експертах". Та й журналісти ліниві, щоб шукати нові обличчя, у тому числі серед молодих, у різних галузях...», – каже Тетяна. І тут же оптимістично додає: «Одним словом, усі ми тут сім’я та й усе!».
«Футбольний» Денис Фазекаш таки дуже любить спорт, але історією теж не нехтує: «Писати люблю про спорт, про історичні цікавинки, про принади нашого краю, цікаві людські історії, проблеми міста та кримінал», – каже Zaholovok.com.ua Денис.
Про закарпатську журналістику зазначає, що тут діє «кумівство», а самим журналістам не вистачає гострих язиків: «Кожен журналіст знає один одного, а подекуди є родичами або кумами. А ще нам не вистачає нахабності. Як у тих же львів’ян чи киян. Та нам не вистачає гострого язика. Хоча не факт, що це недолік», – каже Денис Фазекаш.
Мегаенергійна Вікторія Жуйко-Сабо дуже любить писати про простих людей: «Як би це банально не звучало, але найбільше люблю писати про простих людей, – каже Віка. – На щастя, щодня кожен з нас зустрічає своїх героїв, про яких хочеться не тільки говорити, але і писати. Однак, дуже часто скромність таких людей стає на заваді, вони проти, аби про них писали».
Вислів «впасти у леквар» для Вікторії – теж про журналістику: «Закарпатська журналістика – як закарпатський леквар, знаєш, що він натуральний і без консервантів, однак якщо недоварити або недостерилізувати, може попсуватися. Чому так? Бо усі усіх знають, усі чудові і прекрасні, пишуть на схожі теми, тримаються разом, навіть якщо погляди на деякі речі розходяться. Однак, час від часу стаються моменти «розгерметизації» цього солодкого вакууму, найчастіше перед виборами. Потім знову стає усе на свої місця, і це прекрасно. Однак, у цьому солодкому медійному житті є випадки появи плісняви, яка своїми фейковими новинами налаштовує абсолютно усіх проти себе, псуючи варення загалом, але то вже другордне. Єдине, чого хочеться побажати колегам – залишатися людьми за будь-яких обставин і не зраджувати своїм принципам за жодних обставин», – каже Вікторія.
Чарівна телеведуча Віолетта Цап каже, що наше завдання – робити життя кращим: «Робота журналіста – не тільки інформувати людей, але і допомагати, і робити їх життя кращим. Я люблю кожного дня відкривати для себе щось нове і прагну поділитися цим з іншими людьми. Викликати позитивні емоції у читача чи глядача – це моє завдання». Журналістка каже, що у роботі теж має бути більше позитиву, а для цього треба «вбивати двох зайців»: «Наше життя перенасичене негативом, проблемами, суєтою, тому мені хочеться в своїх роботах дарувати людям радість. Люблю писати про цікавих особистостей, про речі, які вони створюють чи якими займаються. Таким чином вбиваю двох зайців – сама знайомлюся з новими людьми і показую їх діяльність іншим».
Закарпатська журналістика, на думку Віолетти, нарешті переживає період переформатування: «Вона повільно, але впевнено наближається до європейських стандартів. Як дотична до журналістики людина, я впевнено можу сказати, що працювати зараз набато простіше і вільніше. Нарешті люди, які володіють словом, можуть без остраху, без цензури, без кимось встановлених рамок доносити до суспільства свої думки, які ще рік тому комусь могли не сподобатися. Демократія та об’активність у журналістиці – це та річ, яка вже скоро повністю об’єднає закарпатських та закордонних журналістів», – прогнозує журналістка.
Невгамовна Оника Медвецька, яку Zaholovok.com.ua встиг «виловити» у мережі, пише, що останнім часом у роботі тяжіє до соціальних тем: «Найбільше люблю писати на соціальні теми, особливо близько до душі все що стосується сиріт та малозабезпечених родин», – зазначає Оника. Про закарпатську журналістику відповідати не встигає, каже – що «дуже довго розсписувати», а закордонний ритм життя вже кличе: закарпатська журналістка передає привіт колегам із далекого Торонто.
Берегівська зірка журналістики Наталка Сільченко патріотизму не втрачає: «Звісно, любимо писати про сучасне Берегово і його мешканців, все хороше і позитивне», – каже Наталка. «Однак, на жаль, часто таки трапляються сумні і трагічні теми, але це полярність життя, а тому і особливість журналістики», – додає вона.
За словами журналістки, на Закарпатті маємо велику конкуренцію: «Закарпатська журналістика змушена розвиватися на маленькій території, тому тут можна вказати на високу конкуренцію, особливо серед Інтренет-ЗМІ. Однак, Закарпаття настільки колоритне, багатолике і місцями несподіване, що тут знайдеться тема та історія для кожного журналіста», – оптимістично додає Наталка.
«Телевізійна» Тетяна Шімон дуже любить історію: «Найбільше люблю писати про якісь історичні забуті речі, місця, людей забути. А ще мені колись була близька соціальна тематика: допомогти комусь, розказати про проблему, аби люди відгукнулися, але з недавніх пір просто не можу таке писати, психологічно не можу», – зізнається журналістка.
Про закарпатську особливість новинарства, Тетяна каже, що тут діє кумівство: «Не знаю про всі журналістики світу, бо не обізнана у всіх, але наша журналістика, як і кумівство. Ти добрий, поки добре пишеш, а як починаєш писати якусь "неугодну" тему – ти вже не добрий журналіст», – каже Таня. «Ще мене дратує закарпатське «рішалово» - типу я порішаю і зроблять як мені треба! Така вона журналістика по-закарпатськи», – чесно каже Тетяна.
Найбільш «неформальна» журналістка і відкриття 2013-го року Ярина Денисюк любить культуру: «Люблю писати про музику, концерти, фотовиставки. Одним словом все те, що пов'язано з культурно-мистецьким життям. Це і легко, і приємно. А ще люди 
мистецтва, зазвичай, привітні та товариські,а це, як-не-як важливо. Крім того, таким чином можна, як то кажуть, дешево й сердито розширювати власний кругозір. Хоча з іншого боку, просто відвідати виставку і зробити з неї репортаж - зовсім різні речі. Та все ж краще так, ніж зовсім не ходити. Легше, мабуть, сказати, про що не люблю писати. ДТП, вбивства, скандали, чутки. Ніколи не розуміла, що люди у цьому шукають...», – каже Ярина.
«Закарпатська журналістика особлива, – ствердно підкреслює Ярина Денисюк. – Хоча би тим, що тут всі всіх знають. Номери телефонів знаходяться, зазвичай, з першої спроби. Чутки розповзаються зі швидкістю світла. Опозиційні журналісти нерідко п'ють каву з провладними і зовсім цим не "паряться". Взагалі всі тут п'ють каву цілодобово. А ще лише тут можуть зібратися якогось ранку і піти дружньо здавати кров, або пакувати продукти закарпатським військовим. Або приходити у міську раду і заходити до мера чи керуючого справами виконкому зі словами "Привіт, як справи?". А ще лише у нас журналісти можуть приїхати в закарпатське село і нічого нем тодом. Но гат, ви здогадалися, про що я. Тому закарпатська журналістика - це насправді щось таке тісне, толерантне, дружнє і відносно неконфліктне. Як і характер наших краян», – описує Ярина закарпатську журналістську атмосферу.
Найбільш «каволюбна» журналістка Закарпаття Евеліна Гурницька каже, що любить розповіді про цікавих людей: «Мені головне писати за розповідями людей цікавих, які чогось досягнули, прагнуть більшого, відтак надихають і мотивують мене і аудиторію. Важливо, аби ці люди мали енергетику хорошу, щоб потім це відбивалося і у текстах. Люблю писати про все, у чому розібралася, і що доступно пояснили експерти. Універсальна журналістика, скажімо. Але добре, що є видання, у які пишу саме для душі. У принципі, всі тексти, з якими я працюю на роботі, переважно десь для душі, бо знаю, що вони мають своє продовження у відгуках і відповідних реакціях. Люблю описувати життєві історії», – каже Евеліна.
Про закарпатську журналістику Евеліна зазначає, що вона «має потенціал бути дружньою хоча би тому, що всі живуть у маленькому краї, є можливість перетинатися не лише на медіа-заходах, а й десь за кавою».
«Народ збирається, реалізовує певні ініціативи (зараз, коли критична ситуація на Сході України, наші журналісти збирають усе необхідне військовим). Можливо, наша журналістика більш спокійна, зважаючи на неспішність більшості закарпатців. Можливо, європейське Закарпаття не дає відчуття того тонусу, що у великих містах, але, думаю, кожен журналіст, який працює, постійно поспішає й перебуває у русі. Думаю, закарпатська журналістика дає можливість більше писати про гарні речі, про життя, цінності, адже ми живемо серед гір, де постійно проходять різні фести, а це надихає створювати відповідні матеріали. При цьому, Ужгород постійно креативить, що стимулює і журналістів часто брати участь у цікавих акціях по кілька на день, адже у Закарпатті можна встигнути все, і каву неспішно випити», – підкреслює кавову неспішність закарпатців Евеліна.
Журналістка, яка першою в Ужгороді заговорила про Євромайдан, Юлія Дуб найбільше любить ретортажі: «Люблю писати репортажі з цікавих та позитивних подій, а також проблемні матеріали та суспільно-політичні теми».
Про місцеву журналістику активістка Майдану каже: «Закарпатська "журналістика" відрізняється тим, що вона занадто заангажована і залежна від політики "власників", а також закарпатські ЗМІ більше люблють "воювати" між собою, ніж концентруватися на справді важливих моментах і об'єднуватися для вирішення вагомих проблем», – каже Юлія.
«Також закарпатська журналістика відрізняється поверхневим висвітленням подій і слабенькою "хваткою". Разом з тим, закарпатська журналістика дуже позитивна, життєствердна і безпечна», – додає вона.
Креативна телеведуча-модниця Ірина Міллер ще й поетеса: «Перший вірш написала в 6 років», – зізнається Zaholovok.com.ua Ірина. «Цікава історія така була. Знайшла у бабусі чорний копіювальний папір і захотілося через нього щось відбити. От прийшли в голову такі рядки, власне, тільки перші й памятаю. І чомусь вони були російською: птичка красавица перышки пестрые...», – згадує Ірина свої починання.
«Мені пощастило потрапити на Тису-1, в чудову, неймовірну команду творчих божевільно-ідейних людей-експерементаторів студії "Експеримент" і тут мене понесло: постановочні зйомки, фільми, репортажі, сюжети. Мені здається, для справжнього журналіста немає нецікавої теми. Справжній писака знайде у всьому родзинку. У телевізійників, щоправда, є ще одна риса: все бачити кадрами. Якщо про останніх говорити, то ми, містечкова пресса, відрізняємося тим, що ми професіонали-універсали. Чому наших там у тих Києвах беруть часто з руками-ногами? Тому що ми уміємо все: монтувати, знімати, режисерувати, написати й відредагувати. Те саме, мабуть, можна й про газетярів сказати але є те, що нас єднає, усіх журналістів країни - любов до слова, яке хочеться прикрашати, нанизувати, переплітати і виводити в речення, гіперболи, метафори. А ще цей кайфовий стан вічного пошуку…», – задумується Ірина.
Наймиліша «експериментаторка» і радіоведуча Тетяна Довганинець любить репортажі з глибинки: «Завдяки своїй професії багато подорожую. Люблю робити репортажі з глибинки, де героями є звичайні люди: прості, відверті, колоритні, загадкові, щедрі і безмежно добрі. Обожнюю знайомитися зі старожилами, людьми, які у різні історичні періодами були громадянами різних країн, але не мандрували, а жили тут, у Закарпатті, і про зміни влад та режимів розказують не так, як підручники з історії пишуть, а так, як сплітало факти в історію саме життя», – розповідає Таня.
«Люблю спостерігати за безтурботними сільськими дітьми, які ще вміють грати у квача і знають, що палиця може бути і гвинтівкою, і конячкою, і велосипедом. Люблю робити історії про кохання, яке пройшло випробовування часом і труднощі, подарувало нові життя планеті Земля і вміє окрилювати та виховує терпіння. Словом, люблю робити програми, де в центрі людина. У журналістиці багато тем піднімають по колу. А двох однакових історій життя не має. Тому тут важко повторитися чи загубитися в одноманітності. Люблю, коли після цих історій залишається присмак натхнення і бажання ставати кращими. І у мене, і у тих, хто дивиться мої матеріали», – каже Тетяна.
Про особливості закарпатської журналістики Таня каже, що тут без перебільшення життя вирує і добрі новини в Україні – якраз із сонячного Закарпаття: «Закарпатська журналістика завжди тримає руку на пульсі подій (без перебільшення!). Це підтверджує той факт, що в маленькій гірській області працюють корпункти майже всіх провідних ЗМІ України. Наші матеріали найфестивальніші, найтуристичніші, найбагатогранніші національним колоритом. А ще, як на мене, Закарпаття дає Україні чи не найбільше добрих новин, а цього так не вистачає нашому інформаційному простору».
«Усі наші журналісти - одна велика сімя! Ми добре знаємо недоліки і переваги один одного, але це не заважає без заздрості ділитися контактами, допомагати один одному, коли горять теми і бракує персонажів. А найголовніша наша перевага перед усім світом, що наші розумні і талановиті брати та сестри по перу є в усіх куточках світу, тому знаємо про багато речей з перших уст! А інформацією ділимися зі своіми читачами, глядачами і слухачами», – каже Тетяна.
Zaholovok.com.ua вітає колег зі святом і бажає тільки гарних новин і тільки хороших інфоприводів!
Фото із соцмережі Фейсбук