За кордон у пошуках музики: як безвіз вплинув на музичний туризм українців

За кордон у пошуках музики: як безвіз вплинув на музичний туризм українців

Часто кажуть, що українці — співоча нація. Імовірно, це лише патріотичне твердження з розряду «українська мова — наймилозвучніша у світі», тобто приємно, звучить, але нічим не підтверджене. Але в будь-якому випадку українці музику люблять, як і інші народи. У нас чимало різноманітних сцен, ще більше музикантів та слухачів. І, звісно, слухають вони також і закордонних виконавців, а часом і їздять послухати їх десь у сусідніх, а то й більш дальніх країнах. При чому безвіз, очевидно, вплинув на такі поїздки й саме про активізацію музичного туризму українців ми й поговоримо сьогодні.

Як взагалі українці використовували безвіз?

Розпочати цю тему, мабуть, варто зі статистики. Так, станом на 3 січня українські прикордонники, а заодно й поки ще чинний Президент поділилися радісною новиною — «2 мільйони українців скористалися безвізом».  Цікаво, що трохи раніше, влітку 2018-го, у Державній прикордонній службі ВВС News Україна розповіли, що за рік українці скористались безвізом 517 тисяч разів, до того ж мова йшла про кількість в’їздів, навіть не людей.  Водночас журналісти Європейської Правди дослідили, чому статистика прикордонників недосконала та, найімовірніше, занижена. 

Тож наразі складно сказати, де взяти більш точні дані, але це не головна мета статті. Важливий висновок, який можна зробити із наявної інформації, — два мільйони (ймовірно, і більше, але точно не менше) українців таки змогли скористатися безвізом. Нагадаємо, діяти він почав із червня 2017 року. Таке полегшення перетину кордону, звісно, зачепило багато сфер життя, у тому числі туризм, зокрема, і музичний.

Музичний туризм. Що воно таке?

Вікіпедія каже нам, що «музичний туризм — це різновид туризму з метою почути й побачити улюбленого музиканта чи музичний гурт. Активні форми музичний туризм приймає в молодіжному середовищі — у фанатів рок-груп, готових переїжджати за своїм кумиром постійно». Мабуть, не варто звужувати музичний туризм за жанрами, бо ж куди віднести в такому разі той же фестиваль Sziget? Та й концентруватися на одному гурті чи виконавцеві не слід. Звісно, часто це вагомий показник, але нерідко люди їдуть на певні фестивалі, бо там дуже багато хороших гуртів у лайн-апі, або приємна для них атмосфера (просто варіант потусити з людьми), або те й інше водночас. А дехто взагалі їде не слухати інші гурти, а виступати! (До останніх можна зарахувати не всіх, але чимало музикантів.)

Тому музичним туризмом ми вважатимемо такі поїздки за кордон, головна мета яких — певна музична подія, а вже буде там людина музику слухати чи грати, чи просто випиватиме три дні поспіль у кемпінгу — справа другорядна.

Тепер про числа. Якщо ви хоч раз їздили за кордон, то знаєте, що українські прикордонники цілі виїзду взагалі не фіксують, а іноземні прикордонники можуть уточнювати мету поїздки, навіть прости документи, які її підтверджують, але на даному етапі це ніяк не фіксується. Можливо, коли запуститься ETIAS («Європейська система авторизації та інформації щодо подорожі») даних стане трохи більше, але поки жодної конкретики немає. Тож у матеріалі ми поговоримо про тенденцію, яка спостерігається серед українських меломанів.

Побачити, доки живі

Цього року Київ просто розриває від кількості та гучності музичних анонсів. Це й окремі виступи знаних метал-гуртів, які вже збирають цілий Палац Спорту в столиці, як, наприклад, Manowar, і великі літні фестивалі, що тільки відбудуться. Та навіть попри такий ажіотаж є сотні, ба, навіть тисячі іноземних виконавців різних жанрів, які до Києва не доїжджають. Комусь тут публіки замало, а за когось українські організатори поки бояться братися через надто високі гонорари. Як приклад, можна навести американський гурт Tool, який після багаторічного мовчання не лише анонсував новий альбом, але також і купу шоу в рамках європейської частини туру. Звісно, на Україну ці титани навіть не подивилися. А квитки на європейських майданчиках були розкуплені за лічені години після старту продажів. Декому з українців пощастило, до слова, їх купити.

Тож тут ми невідворотно приходимо до такого моменту, коли потрібно їхати закордон, аби побачити улюбленого виконавця. І варто поспішити, бо ніколи не знаєш, коли він чи вона помре, як, наприклад, вокаліст Prodigy Кіт Флінт (Вони, до слова, мали виступати на київському фестивалі UPark, але через трагедію скасували всі концерти).

Аби не бути однобокою, авторка зробила опитування в кількох соцмережах, зокрема в тематичних чатах, та питала, чи відчули українські меломани та музиканти якісь переваги від введення безвізу та чи вплинув він на їхній музичний туризм. Не скаржився на безвіз ніхто з майже 30 опитаних.

Утім, задля справедливості згадаємо опитування, проведене ГО «Європа без бар’єрів» на 18 пунктах пропуску на західному кордоні України. У ньому 39 % опитаних відзначили вплив безвізового режиму на процедуру перетину кордону, але думки в оцінці впливу розділилися. Половина з них назвала серед негативних наслідків безвізу уповільнення перетину кордону через зростання потоку людей і більш прискіпливу перевірку документів. 

А ось, які наслідки введення безвізу на музичний туризм відзначили опитані меломани:

— дозволив уперше поїхати за кордон, до того ж побачити не лише музичні фестивалі, але і європейські міста

— дозволив легше приймати рішення щодо поїздки на той чи інший фестиваль.

— дозволив подорожувати частіше, ніж до його введення

— мотивує частіше замислюватися щодо поїздки за кордон

— дозволив позбутися посередництва турфірм, а, отже, зняв ряд додаткових витрат та організаційних питань

— забезпечив компанію в подорожах тим, хто раніше їздив сам

— стимулює замислюватися не лише про виїзди на масштабні музичні фестивалі, але й на окремі сольні концерти

Як бачимо, чимало названих пунктів торкаються не лише меломанів, але будь-якого пересічного українця, якому безвіз приніс ті самі наслідки. Звісно, безвіз — не панацея, і в українців залишаються, наприклад, фінансові труднощі, що, мабуть, є головною перешкодою для виїздів закордон. Але навіть так подорожувати і відкривати для себе нову та улюблену музику стало легше, до того ж зараз це можна робити частіше.

Для більш детального прикладу наведемо коментарі двох затятих меломанів.

Ева почала їздити за кордон на концерти задовго до введення безвізу, але позитивний ефект відчула і вона:

«На фестивалі закордон виїздити я почала ще в ранньому підлітковому віці разом із татом. Потім почала їздити зі своїм хлопцем та інколи до нас могли приєднатися друзі, проте країна обиралася не так за складом фестивалю, як за легкістю та швидкістю отримання візи.

З появою безвізу все стало набагато легше та яскравіше! По-перше, набір країн, куди поїхати на фест чи концерт, розширився, по-друге, кількість людей, які можуть приєднатися до подорожі також зросла, що є чудово, а по-третє, тепер можна поїхати не лише на один літній фестиваль, готуючи всі доки і т.п. лише для нього, а і вибратися на чийсь сольник на вихідні. Для прикладу, щодо збільшення фест-компанії наведу ситуації останніх років: у 2014 році ми з Рамоном уперше поїхали удвох на фестиваль Punk Rock Holiday у Словенії. Наступного року до нас приєдналося ще двоє, потім нас було п’ятеро; минулого року на Brutal Assault у Чехії нас було майже 15, а цього року там само нас буде понад 20!»

Микола Мага (також вокаліст гуртів Обрій, The Symbioz) за допомогою безвізу активно їздить на закордонні концерти та фестивалі.

«Після введення безвізу моя активність у плані музичного туризму збільшилася в рази. До цього я виїжджав загалом лише на свої концерти, бо отримати візу було цілою історією. У моєму випадку кожен раз мені видавали візу строком на 3–4 дні, це все було дуже незручно та затратно. Уже десь за півроку до самого безвізу мені різними правдами та неправдами вдалось оформити шенген на півроку і вже з ним трохи поїздити.

А от зараз — саме задоволення. Минулого року їздив на концерти в Угорщину, Словаччину та Чехію, також відвідав чеський фестиваль Brutal Assault. Бачив виступи Twitching Tongues, Vein, Madball, Chelsea Wolfe, Helmet, Paradise lost, Ratos de parao, Pallbearer, Grave Pleasures, Converge, Integrity, Unsane, Full of hell і ще купу всього.

Окремо варто виділити виїзди в Кощице — словацьке місто, до якого їхати мені години три з урахуванням перетину кордону. У місті діють дві круті локації — Collosseum club і Tabačka Kulturfabrik з купою крутих привозів протягом усього року. Найближчим часом уже запланував собі декілька виїздів, як мінімум, збираюсь потрапити на концерти King Dude i The Body. І що особливо зручно, одразу після концерту можна поїхати на автобусі додому. У результаті їздити туди мені зручніше, ніж навіть у Львів».

Так Микола плавно підвів нас до наступного розділу статті.

Феномен Кошице-Ужгород

Не хотілося б бути надто загальними, тож у рамках цієї статті згадаємо цікаве локальне явище, про яке, можливо, ви й не знали.

Ужгород — це крайній обласний центр на Заході України, розташований прямо на кордоні зі Словаччиною. Кошице — невелике (за рамками України) словацьке місто, що лежить у кількох годинах їзди від Ужгорода, включно з перетином кордону. Але як вони пов’язані та що мають до музичного туризму?

У Кошице, на диво, сильна андеграундна музична сцена, при чому це проявляється не стільки в кількості місцевих гуртів, скільки в концертах, які там відбуваються. За останні півроку в місцевому Colosseum Club, що має дуже потужну музичну історію, встигли виступити Madball, Obituary, Pestilence, Solstafir, Terrorizer, Decapitated. Це далеко не останні гурти на світовій метал-сцені. На жаль, місцеві організатори не хочуть ділитися секретом своїх іменитих привозів, тому й називатимемо його феноменом Кошице.

Ближче до суті. Практичну користь із цього феномену мають, насамперед, ужгородці та інші мешканці Закарпаття. За суму, рівноцінну поїздці до Києва, вони можуть з’їздити в Кошице та подивитися на музичних зірок світового масштабу. Приємним бонусом є те, що поїздка туди-назад загалом займе приблизно такий самий час, як дорога на потязі до Києва (в один бік!). Скористатися перевагами, утім, можуть і мешканці інших областей, використовуючи Ужгород, як транзитний пункт. Наприклад, влітку 2018-го на концерт Twitching Tongues та Vein у Кошице поїхало одразу десятеро українців (що є рекордом, на пам’яті авторки), які укупі склали п’яту частину всіх відвідувачів. Іншого разу на вкрай невдалому концерті Rolo Tomassi у Кошице (що може статися і з такою досить відомою командою) із п’яти відвідувачів двоє були українцями.

Дмитро Акімов, який був і на тому останньому згаданому концерті поділився своїм досвідом музичного туризму ближніми до Закарпаття країнами,

«Узагалі, я вперше виїхав за кордон на концерт у 2017 — тоді ще спеціально для цього робив візу, адже дуже хотів потрапити на концерт у рамках фінального туру The Dillinger Escape Plan у Кракові. Тоді трохи не пощастило — гурт потрапив у аварію по дорозі саме до Кракова й концерт перенесли на літо. Але оскільки віза була на рік, то я почав активно їздити до столиць Угорщини та Словаччини на концерти — вдалося послухати Converge, The Black Dahlia Murder та Parkway Drive.

Під кінець дії візи вже з’явився безвіз і тут почалося — наша місцева тусовка відкрила для себе локальний клуб у Кошице (80 км від Ужгорода, легше і швидше доїхати, ніж до Львова), де ледь не щотижня можна спостерігати зірок світової сцени або просто цікавий андерграунд. Так ми відвідали концерти Madball, Rolo Tomassi та Twitching Tongues. Ну і, звичайно, окремо згадую минулорічну подорож на Brutal Assault — мабуть, найяскравіший досвід виїзного концерту.»

Про зацікавленість самих закордонних організаторів в українських відвідувачах свідчить, наприклад, діяльність чеської промо-групи Obscure Promotion. Вони через українських агентів впливу (преса та постійні відвідувачі) поширюють інформацію про чеський метал-фестиваль Brutal Assault, а деякі кошицькі концерти, наприклад, виступ Solstafir, взагалі рекламувалися у Фейсбуці українською мовою. На жаль, отримати коментар організації щодо цієї діяльності не вдалося.

Даних щодо доходів Словаччини або Чехії від музичного туризму в нас немає, але британська організація UK Music щорічно рахує доходи за пунктом live music, куди якраз і входять живі виступи музикантів. Так ось у 2017 році, за підрахунками цієї організації, загальний дохід від live music склала 80 мільйонів фунтів стерлінгів. 

Мабуть, згадані нами, країни подібними числами похвалитися не могли б, але привабливість індустрії, у цілому, очевидна, тож не дивно, що на офіційній сторінці Brutal Assault, організатори звертаються окремо до українців із проханням приєднатися до їхньої команди волонтерів.

Музика на експорт

Насамперед тут варто провести межу: кого з українських музикантів можемо віднести до музичних туристів, а кого — ні. Якщо, скажімо, уже всесвітньо відомий гурт Stoned Jesus, підписаний на великий лейбл Napalm Records, їде в тур Південною Америкою, то це швидше їхня робота. Те саме актуально для турів Jinjer. Тобто ці люди, хоч і вийшли з андеграунду, але своєю музикою заробляють, тож назвати їхню діяльність музичним туризмом ніяк не можна.

Але якщо гурт, порівняно відомий в Україні, їде в невеликий тур найближчими європейськими країнами, заздалегідь рахуючи, як мінімізувати ту суму, що доведеться сплатити потім із власної кишені, з грошей, зароблених на основній звичайній роботі, то бізнесом це назвати складно. Звісно, такі музиканти отримають певну вигоду у формі зв’язків, нових слухачів, концертного досвіду, але вони не планують заробити, тож їхній музичний тур врешті не сильно відмінний від звичайного туристичного туру, хіба що витрати більші і є можливість їх частково відбити. Наприклад, гурт Pree Tone в інтерв’ю виданню Neformat.com.ua казав, що ті кілька сотень доларів, які був змушений компенсувати з власної кишені кожен учасник туру — невелика ціна за отриманий досвід. 

До того ж безвіз дуже добре працює для цієї категорії музикантів, а, отже, цілком можемо згадати їх у рамках цієї статті.

Позитивні наслідки введення безвізу виділяють і українські музиканти, які самі радо презентують свою творчість іноземцям. Звісно, тут немає такої активізації, як у середовищі просто меломанів, бо організація туру — це не лише фінансові витрати на машину та дорогу, апарат чи харчування, а ще й чимало складних домовленостей із клубами та місцевими організаторами. У сукупності ці чинники призводять до того, що самі музиканти часом дивуються, чому їхні колеги із західної України все ще не закордоном. А от саме тому — мало грошей та зв’язків.

За нашою традицією підсумуємо головні наслідки введення безвізу на музичний туризм, які назвали опитані музиканти:

— стало легше планувати тури, а особливо окремі виїзні концерти

— стало менше питань на кордонах і загалом організаційних проблем

— економія часу, грошей та нервів

— зник ризик, що тур скасується, бо якомусь учаснику гурту не дали візу

— з’явилася можливість зірватися й на незаплановані концерти

— можна виїжджати частіше за кордон

Водночас деякі музиканти зазначають, що закордоном на їхніх концертах стало більше наших емігрантів, що закономірно не лише в глобальному сенсі (іноземці так само тікають із «бідніших» країн до «багатших», наприклад, з Чехії до Німеччини), але й у локальному, адже багато людей їде працювати з безвізом. Це заборонено, звісно, але така практика все ж є.

Розважливе ставлення до безвізу демонструє Наташа Пирогова з H.Soror:

«Безвіз вплинув тільки позитивно. У 2016-му ми повернулися з одного туру, а через місяць потрібно було їхати в інший. І знову ж таки довідки, запрошення, візові збори — боляче згадувати.

Але не можна забувати, що біопаспорт (як і віза) — не гарантія в’їзду в Шенгенську зону. І по-хорошому, він повинен працювати тільки для туристичних поїздок.

Ми все одно й зараз просимо організаторів вислати запрошення, щоби не було питань на кордоні».

А от Хель Богданова, фронтвумен гурту Ignea, зауважує, що все пізнається в порівнянні і для прикладу наводить візи, які все ще потрібні для в’їзду на територію Великобританії.

«У нас був збіг, що перший тур був уже з безвізом. Але його введення однозначно вплинуло, бо можна зірватися й на незаплановані концерти, у нас так нещодавно було з Данією. Злетів гурт, нас запросили, ми за тиждень купили квитки і приїхали-зіграли. Уже настільки звикли, що все просто, що от тепер, коли на горизонті UK з їхніми візами, то стає дуже боляче…

Зараз для українських музикантів саме час розширювати свої географічні кордони та завойовувати світ. Тури — це неймовірні враження та досвід, і безвіз — це додаткова можливість їх отримати. І я думаю, чим більше наші музиканти будуть турити за кордоном, тим більше буде розвиватися наша сцена в плані якості та поваги один до одного.»

***

Насамкінець варто згадати думку реп-виконавця та журналіста Андрія Фріла, який цілком безвідносно до цього матеріалу помітив, що його друзі стали все частіше їздити за кордон (туризм загалом), та дослідив цю тенденцію методом невеликого фейсбук-опитування.

«Нещодавно я, гортаючи стрічку, усвідомив, що чи не половина моїх френдів от прямо зараз за кордоном і це нормально, це сприймається буденно, хоча ще пару років тому ситуація була інакша.

Раніше, коли хтось їхав за кордон, про це знали всі, а сам щасливий власник шенгенської візи після повернення обов’язково писав про свої враження. Я й сам неодноразово так робив.

Оформлення візи було вкрай марудним, принизливим і недешевим — часто віза коштувала дорожче, ніж авіаквитки. А зараз ми легко літаємо на концерти, фестивалі, виставки чи просто погуляти в Європу й мені здається, що це вкрай важливо для будь-кого, у тому числі для музикантів, які раніше могли триста разів подумати, перш ніж подавати, наприклад, заявки на фестивалі чи шоукейси, а тепер усе інакше, просто навпаки. З безвізом прийшли й авіаперевізники, по суті, у нас зараз справжній авіабум. Я не знаю напевно, чия це заслуга, але я дуже вдячний.

Я зробив на своїй сторінці опитування, у якому взяли участь 280 моїх друзів. З’ясувалося, що за останній рік менше 10% опитаних не були за кордоном, а третина вже була цьогоріч».

Звісно, й описана в статті тенденція музична, і спостереження Андрія — лише шматочок пазлу. У мережі легко можна знайти статистику від Research&Branding Group про 65 % українців, які станом на лютий 2018 року ніколи у своєму житті не бували за кордоном. 

Але, в аналогічному дослідженні цієї організації від червня 2017 цей же показник складає 69 %, тобто менш ніж за рік динаміка +4 %. Новіших даних (адже відтоді пройшло більш ніж рік) в організації, на жаль, немає.

Висновок

Повторимося, що безвіз — не панацея та не гарантує автоматичного виїзду за кордон. Але з ним подорожувати однозначно стало швидше, дешевше та простіше всім, у тому числі й меломанам.

Укупі з появою лоукостів та широким розвитком онлайн-сервісів, які дозволяють за декілька кліків забронювати, хостел, прокласти зручний маршрут чи купити квиток, тепер для українців відкрилися нові культурні можливості. Хтось їздить подивитися на улюбленого виконавця наживо, а хтось доносить свою власну творчість до європейців. Приємним бонусом стає дослідження європейських міст, культури, способу життя тощо. І ця, на перший погляд, просто розвага, врешті дасть наслідки у вигляді розвитку нашої власної української музичної й не тільки культури, адже все пізнається в порівнянні.

Ярина Денисюк — головна редакторка музичного видання Neformat.com.ua з 2017 року. Активно їздить на концерти та фестивалі по Україні та за кордон, сама та з друзями.

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання