Новини

З Норвегії до Ужгорода на велосипеді: як Україні приєднатися до європейської системи веломагістралей

Українці щороку масово пересідають на велосипеди. Це економить кошти, екологічно і модно. Але поки що некомфортно і не дуже безпечно. Якщо у Європі велодоріжки – буденність, а будівництво нових автомагістралей передбачає водночас спорудження і вело магістралей, то в Україні – це наразі турбота самих велосипедистів. А також громадських організацій, які роками працюють над тим, щоб змінити підходи до планування дорожньої інфраструктури у містах та районах.

В Ужгороді кілька разів влада намагалася реалізувати ідею спорудження велодоріжок, але завершилися ці спроби виключно тим, що на набережній у кількох місцях провели фарбою розмітку, яка мала б розділити пішоходів та велосипедистів. Загалом по області є кілька відрізків велодоріжок, споруджених за європейські кошти у рамках спільних міжнаціональних грантів.  Наприклад, ще у травні 2013 року на Закарпатті на Виноградівщині урочисто відкрили  велодоріжку Вилок–Пийтерфолво (3150 м), яку прокладали дві країни  між населеними пунктами  Вилок (Україна) та Тисабекень (Угорщина) у рамках проекту ,,Інтегрована система велосипедних туристичних шляхів вздовж українсько-угорського кордону” HUSKROUA/1001/012 за підтримки ЄС.  Щороку відбуваються велозаїзди по той бік кордону, чи то Словаччини, чи Угорщини, які мають на меті продемонструвати переваги веломагістралей і досить прозоро натякають: та робіть вже ті велодороги і приєднуйтеся до Європи, інтегруйте не тільки автомагістралі, але й велотраси.

Наприкінці минулого року ужгородці брали участь у веломандрівці Нижньоземплінським веломаршрутом (Словаччина) довжиною 45 км, який об'єднує існуючу мережу велосипедних маршрутів у винному регіоні Токай з кордоном між Словаччиною та Україною.   «Захід проходив у рамках проекту «Велосипеди без кордонів» (програма транскордонної співпраці, яка підтримувалася Норвезьким Фінансовим Механізмом 2009-2014). Нижньоземплінський веломаршрут – це невеликий відрізок східноєвропейського маршруту EuroVelo 11 (5984 км), який поєднує найпівнічнішу точку Європи Норт-Пойнт (Норвегія) та Афіни (Греція), - розповіла Леся Лойко, керівник ГО «ФОРЗА».

Велоактивіст Томаш Пальо з Пряшівського велоклубу «Костітрас», який брав участь у маркуванні Нижньоземплінського маршруту, займається цією справою вже понад 12 років. Він зазначає, що унікальність цієї траси в її віддаленості від людних місць і поєднанні з природою. Зокрема, велосипедну складову можна поєднати з таким видом рекреаційної активності, як бердво́чінг (від англ. bird + watch – спостереження за птахами), адже протягом всієї дистанції можна зустріти багато їх видів.  Його колега по ГО Вєра Штупакова каже, що велосипедні маршрути Кошицького самоврядного краю є не тільки туристичними, ними так само можна добиратися і на роботу.

До речи, через Словаччину проходить не тільки зазначений вище маршрут EuroVelo 11, а ще два EuroVelo маршрути -  6 та 13, мережа магістральних маршрутів, що разом з подібними маршрутами в інших європейських країнах сполучають та об'єднують весь європейський континент. http://www.eurovelo.com/en

Через всю Європу на велосипеді

EuroVelo – підтвердження того, що сусідні єврокраїни повністю велосвідомі. Якби Україна розвивала такі магістралі, то європейці  могли б легко доїхати, наприклад, до Ужгорода чи до будь-якого іншого міста на велосипеді. EuroVelo – це маршрути на довгі відстані, які можуть використовуватися як туристами, так і місцевими людьми, що здійснюють щоденні поїздки. Передбачається, що мережа буде в значній мірі завершена до 2020 року. Наприклад, найбільш розроблений на сьогодні маршрут з повним позначенням пролягає між Францією та Сербією, а також детальний картограф, доступний у всьому світі, - EuroVelo 6 - від Атлантики до Чорного моря – ідеальний вибір для першого туру на великі відстані. Проїжджаючи через 10 країн по його 4448 км (2764 милі) довжині, маршрут пролягає через три основні річки Європи - Луара, Рейн і Дунай. Ця природна плоска топографія разом із високоякісною велосипедною інфраструктурою забезпечує безпечну та приємну їзду. Багато маршрутів EuroVelo містять історичну тему - маршрути EuroVelo 3 та 5 слідують за старими пілотними маршрутами, а ЄвроВело 2 поєднує кілька великих столиць Європи.

EuroVelo, який на сьогодні включає 15 маршрутів, вперше був задуманий під час зустрічі між ECF (Європейською федерацією велосипедистів) та її британськими та датськими партнерами (Sustrans та de Frie Fugle) у 1995 році. Первинний план був створити 12 міжміських маршрутів. З серпня 2007 року ECF взяла на себе повну відповідальність за координацію проекту, що призвело до більшого міжнародного визнання цінності цих маршрутів.

Закарпаття може стати першим в Україні у розбудові веломагістралей

Щоб приєднатися до EuroVelo, треба мати хоч якусь велоінфрастуктуру. В Україні її поки що немає. Є ініціативи на рівні міст. Зокрема, на Закарпатті за справу ґрунтовно взялася громадська організація «ФОРЗА» і розробила схему веломагістралей, що охоплює усю область. Наступний крок - затвердити її як містобудівну документацію.

 «Зобов’язуючих документів, які визначають розміщення велосипедних шляхів на території області, немає. Концепція, розроблена в рамках проекту “Велосипеди без кордонів” - це праця, яка дала відповідь на запитання, де саме повинні пролягати основні вело-магістралі Закарпаття. Це як мережа доріг, тільки велосипедних. На основі цієї схеми далі можна деталізувати будь-які маршрути, - розповідає Наталія Волошина,  менеджер сектору розвитку громад та сталого туризму ГО «ФОРЗА».- До прикладу, у Словаччині, у Пряшівському краї такої схеми немає, проте визначено, куди прямують окремі велошляхи, такі як ЄвроВело 11, а у Кошицькому краї існує така схема і вона дуже деталізована. Далі органи місцевого самоврядування самостійно розробляють проектно-кошторисну документацію на створення велошляхів на їх кадастровій території. Наразі, концепція, яку розробили ми в рамках проекту «Велосипеди без кордонів» у квітні 2017 року, не має містобудівного статусу, який потрібний, щоб міста і села виконували ці вимоги. Містобудівні документи можуть розробляти тільки ліцензовані спеціалісти, які створюють генплани, тому ми подали заявку на розробку містобудівного документу – схеми велосипедних шляхів області на один з європейських конкурсів».

«Для нас важливо було дати початок якійсь системній роботі в напрямку планування велошляхів - визначити головні магістралі, узгодити нитку проходження шляху з головами органів місцевого самоврядування і подати на затвердження до Закарпатської облдержадміністрації. Щоб далі ця концепція як єдиний узгоджений документ, стала підґрунтям наступних логічних кроків – системному пошуку та залученню коштів на облаштовуння вело-інфраструктури краю, - додає Леся Лойко, голова ГО «ФОРЗА». – З прикладу сусідів у Словаччині ми знаємо, що варто тільки облаштувати перший безпечний та привабливий відтінок велошляху, його гідно оцінять як туристи, так і місцеві мешканці,  а сусідні села зрозуміють переваги, які він дає, і неодмінно захочуть продовжити маршрут до себе».

В інших областях України, кажуть у «ФОРЗІ», де таких концепцій не розробляли, закарпатцями захоплюються. «Ну ви і замахнулися, кажуть, -- посміхається Наталія Волошина. - Але ми біля Європи, йдемо у Європу, давно таке треба робити. Це вимога часу. Нам чимскоріше потрібен цей документ, щоб при проектуванні нових доріг, капітальному ремонті та реконструкції існуючих, велодороги одразу включалися у планування та кошториси. Не всі це розуміють. А у розвинутих європейських країнах всі нові дороги мають мати велодоріжку, навіть траси далекого сполучення». 

«По велодоріжках всі активізувалися. На європейські конкурси подано багато проектів, - каже Наталія Волошина, – планується продовження велодоріжки у Вилоку, від Малого Березного до Ужка, а також на стику українсько-румунського кордону тощо. Веломережа – це не тільки туризм, а важливий транспортний елемент. У першу чергу транспортний. Вже за ним підтягнуться велоподорожі. У нас люди вже їздять по цих сполученнях, наражаючи себе на небезпеку. Треба у першу чергу створювати умови для них». 

Закарпаття перетинається з іншими областями у чотирьох точках. Тому закарпатці поставили собі за мету скоординувати дії з Івано-Франківською та Львівською облдержадміністраціями. «Сусідні країни мають плани розвитку веломережі. Там проходить EuroVelo, яким можна добратися на велосипеда з Норвегії до Ужгорода. Питання розвитку велошляхів на Закарпатті можна було легко вирішити 7-8 років тому, коли усі області в Україні зобов’язали виробити схему планування території. Закарпаття одне з перших розробило документ, який потім мав деталізуватися на рівні районів. Якби їм тоді сказали, що один з важливих елементів--велосипедна мережа, то вони б замовили. Але тоді ще взагалі не було розуміння, що це треба робити».

При розробці концепції велошляхів на Закарпатті експерти визначили основні виклики, серед яких одночаснє забезпечення вимог про доступність та безпеку, складність планування через різну інтенсивність руху на шляхах, земельні питання, додаткові кошти на проходження складних та з високою небезпекою руху ділянок тощо.

Розвинута велоінфрастурктура: вигідно і для відпочинку, і для бізнесу

Велосипед для ужгородця Юрія Ломакіна– це швидше можливість відпочити та потренуватися, ніж транспортний засіб. Але хлопець впевнений, що розвинута велоінфраструктура потрібна усім. «За весь час активної їзди рідним Закарпаттям більш-менш якісні велодоріжки практично не зустрічав. Їх просто немає, як нема в нас й інших елементів розвинутої велоінфраструктури та, бодай, елементарної поваги між усіма учасниками дорожнього руху. Про відсутність поваги та, навіть, неприховану агресію свідчать численні пости у соціальних мережах, кількість яких зростає навесні й періодично з’являється впродовж теплої пори року. Більшість з них можна охарактеризувати коротеньким хештегом #клятівелосипедисти, - ділиться враженнями Юрій. - Хоча в нас і нема безпечних та функціональних велодоріжок, є й виключення з правил. На виїзді з міста Ужгород у селі Баранинці є яскравий приклад дуже якісної та безпечної велосипедної доріжки. Її протяжність ледве-ледве сягає декількох сотень метрів, але з неї можна брати приклад тим, хто дійсно хоче зробити щось корисне для міста, а в наших умовах, навіть рахувати еталоном. Не можу сказати чиїм коштом вона побудована, але є «підозри», що вона була спроектована та отримала шанси на життя завдяки одному з комерційних об’єктів, розташованому поруч з нею.  Насправді розвинута велоінфраструктура потрібна усім. А особливо тим, як би дивно це не звучало, хто взагалі не є велосипедистом. Наявність велодоріжок знівелювало б цілу низку проблем, які виникають між водіями автомобілів та пішоходів. Кожен з учасників руху почував би себе комфортно та безпечно.

Мало хто  ці питання пов’язує, але розвиток велоінфраструктури був би вигідним й для малого і середнього бізнесу. Відповідно зростали б і відрахування у вигляді податків до міського бюджету. Але в нас про таке думати зась – переважна більшість підприємців бажає отримувати надприбутки та майже миттєво «відбити» вкладені кошті».

«Наостанок хочеться додати, що людина, незалежно від того, яким видом транспорту вона пересувається, має завжди думати про оточуючих, - закликає Юрій.- Якщо ти велосипедист – кинь в рюкзак світловідбивний жилет, ремкомплект, користуйся шоломом та «світлом». І сам в безпеці, і не наражаєш на зіткнення водія авто у темну пору доби».

Ірина Бреза

фото Олександри Шевченко

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.