Гідроенергетичний бум на Закарпатті намагається накрити всю область вже втретє. Перший раз це сталося у 2012 році, коли у горах на малих річках планували побудувати 360 ГЕС. Тоді на захист карпатських річок стала вся природоохоронна громадськість України. Вдруге загроза над річками нависла у 2017 році. Рішення про каскади ГЕС намагались просунути у громадах долин Латориці, Ріці, Тересві, Шопурці. Сьогодні тема проштовхується під гаслами енергонезалежності. Але чи йдеться тут про енергонезалежність області і чи може мала гідроенергетика забезпечити щось подібне громадам в сучасних умовах? Якою є ціна малої гідроенергетики для громад і природи? Розвиток якої гідроенергетики у Карпатах є справді доцільним? Ці питання спробуємо розібрати у цій статті.
Про плани закарпатської обласної влади масштабно підійти до розвитку малої гідроенергетики вперше заговорили у 2012 році, коли Закарпатська обласна рада своїм рішенням № 310 від 2011 року затвердила Локальну та обласну схеми розташування малих гідроелектростанцій.
Мова йшла про 360 МГЕС у верхів’ї карпатських річок, що б назавжди змінило автентичні ландшафти Карпат й призвело б до деградації гірських річкових екосистем. Тоді проти цих планів об’єднались впливові природоохоронні громадські організації України, а питання розглядалось на круглому столі Комітету з питань екологічної політики ВРУ. У тому ж 2012 році громадськість через суд скасувала це рішення Закарпатської облради, а протягом 2013-2014 років громади відмовляли забудовникам у погодженні детальних планів території на громадських слуханнях.
Тим часом громадські екологічні організації області працювали над унормуванням питання розвитку малої гідроенергетики, розробляючи і просуваючи критерії, за якими заповідні річки та річки з високим біорізноманіттям та зі збереженою морфологією русла не мали б потрапляти до пріоритетних для будівництва МГЕС.
Паралельно деякі районні адміністрації, близькі до енергетичних бізнес-груп, робили чергові але безуспішні спроби внести об’єкти малої гідроенергетики до містобудівної документації районів. Безуспішні, бо не було підтримки у громадськості. Так тривало до 2016 року. За цей час було збудовано три нові МГЕС – дві на р. Шипот у с. Тур’я Поляна і одна на р. Ріка у с. Нижній Бистрий.
У 2017 році гідроенергетична епопея отримала друге дихання. Особливо скандальними виявились проекти каскадів МГЕС на річках Латориця, Ріка, Тересва та Шопурка. Практично усі проекти електростанцій на цих річках були типовими, звіти про оцінки впливу на довкілля були виконані також «під копірку», не зважаючи на те, що плановані об’єкти пропонувались для реалізації у дуже різних гідробіологічних та гідроморфологічних умовах. На р. Шопурці, яка має протяжність 13 км, пропонували збудувати 9 МГЕС. Після цього громада Великого Бичкова, яка до того прихильно поставилася до будівництва МГЕС на своїй території, почала протестувати. Проти каскаду МГЕС на р. Ріка першими виступили громади сіл Березово та Горінчово. Люди добре пам’ятали небезпеку для своїх сіл від греблі МГЕС, побудованої вище за течією у с. Нижній Бистрий, під час льодоходу того ж 2017 року. Місцеві рибалки а фахівці також констатували докорінні зміни у фауні риб донедавна багатої на рибу Ріки. Проти каскаду МГЕС постали люди і у долині р. Тересви. В результаті обласна влада стала на бік громад. Опираючись на тодішню позицію Держагенства водних ресурсів України, голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль скасував розпорядження Хустської, Тячівської та Рахівської РДА, які стосувались розробки містобудівної документації для будівництва МГЕС за межами населених пунктів. А рішення органів самоврядування щодо р. Шопурка оскаржив у суді.
Відмова обласної влади від каскадів МГЕС на важливих притоках р. Тиси під тиском громадської думки не завадила реалізовувати забудовникам інші гідроенергетичні проекти. Ті, які не викликали очевидного супротиву місцевих громад. Так до кінця 2019 року було запущено в експлуатацію три МГЕС на притоках р. Тересви та ще дві МГЕС на малій річці у с. Костилівка. Сьогодні в області функціонують 13 МГЕС загальною потужністю 15,7 МВт.
Зараз Закарпаття переживає нову хвилю протистояння громад планам бізнесу, який хоче заробляти на енергії річок. Наразі можна спостерігати реанімацію проектів каскаду МГЕС на р. Тересва, які все більше й більше обростають скандалами та судами. Знову актуалізовано один з дев’яти проектів МГЕС на р. Шопурка. Вже на перших етапах реалізації зовсім нові проекти з будівництва МГЕС на р. Уж. У Богданській ТГ на Рахівщині пішов поголос, що у них знову хочуть будувати МГЕС і не одну. Хоча у 2013 році виконком Богданської сільради встановив мораторій на будівництво міні-ГЕС на території села протягом наступних десяти років.
Головним лейтмотивом нової ГЕСівської кампанії є досягнення енергонезалежності Закарпаття та громад. Однак чи так це насправді?
Місце малої гідроенергетики в Україні
Все почалось із «зеленого» тарифу, який почав діяти в Україні з 2008 року після прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення «зеленого» тарифу». За його умовами ДП «Гарантований покупець» купує енергію у малих гідроелектростанцій, вітрових, сонячних електростанцій та електростанцій, які ґенерують електроенергію з біомаси та біогазу. У 2015 році «зелений» тариф законодавчо прив’язали до курсу євро. Таке правило діятиме до 2030 року.
Запровадження «зеленого» тарифу суттєво прискорило розвиток електрогенерації з відновлювальних джерел енергії (ВДЕ), що є насправді позитивним аспектом на шляху відмови від енергетики викопного палива. До 2022 року в структурі електрогенерації країни ВДЕ вже займали 8 %. Однак частка малої гідроенергетики займала всього 2,1 % від усієї електроенергії, виробленої усіма ВДЕ в Україні.
Темпи розвитку сонячної, вітрової та біоенергетики в країні, які ми спостерігаємо сьогодні, а також величезний потенціал можливостей цих видів ВДЕ в Україні дає розуміння того, що частка малої гідроенергетики щороку буде об’єктивно невпинно скорочуватись до малопомітного мінімуму. Тому твердження, що розвиток малої гідроенергетики підніме промисловість чи, що від малої гідроенергетики залежить енергобезпека країни, є дуже сумнівними. Навіть, коли ми говоримо про Карпати. Чому? Тому, що обсяг виробленої електроенергії залежить не тільки від кількості МГЕС та їхньої встановленої потужності, але й від коефіцієнту використання встановленої потужності (КВВП). Тобто від того, якою мірою використовується встановлена потужність електростанції протягом певного відрізку часу.
КВВП залежить від кількості води у річках, наявності потрібної кількості води протягом року та сили водного потоку, яка залежить від перепаду висот. В Україні, як і загалом у світі, спостерігається тенденція до зниження КВВП. Очевидно це пов’язано з кліматичними змінами та розподілом опадів в часі протягом року. Засушливі періоди і для Карпат вже не рідкість. У період межені, коли рівень води у річках падає нижче санітарного, усі малі та міні ГЕС зупиняють свою роботу.
А як же Австрія, Італія, Норвегія, яких нам постійно ставлять у приклад? Так, у Норвегії 95 % енергії забезпечує саме гідроенергетика. Ця країна ніби створена саме для використання енергії річок. Вона багата на гори, плоскогір’я, озера, річки, які вільно течуть по крутосхилах та водоспади, що дозволяють будувати гідроелектростанції без спорудження великих штучних гребель. В якості регуляційних водосховищ використовуються вже наявні природні озера, що значно спрощує зведення ГЕС та ГАЕС. За своїми природними умовами Норвегію не можна порівнювати з Карпатами.
Те саме можна сказати про альпійські країни – Австрію, Італію, Швейцарію. Альпи – це високі гори, середній перепад висот тут складає кілометри. А в Карпатах – всього кілька сотень метрів від витоку до гирла. Щоб потік води набрав потрібної сили, окрім підпірної греблі, використовують ще й деривацію – канал чи трубу, в яку відводять воду з русла річки, щоб вона ще текла кілька кілометрів до турбіни. В такий спосіб побудовано 12 з 13 МГЕС у Закарпатті. Усі вони, за винятком майже сторічних Оноківської та Ужгородської ГЕС на дериваційному каналі, мають встановлену потужність всього 0,6-1 МВт. В Альпах аналогічні проектні рішення малих ГЕС лише за рахунок перепаду висот можуть сягати потужності до 10 МВт. За таких умов в альпійських країнах мала гідроенергетика справді може розглядатись серйозним гравцем у виробництві електроенергії з відновлювальних джерел. Наприклад, в Австрії, 95% підключених до мережі електростанцій країни є малими (потужністю до 10 МВт), забезпечуючи приблизно 13,8% загальної кількості гідроенергії. Ще додаткові 2000 МГЕС використовуються для живлення домогосподарств безпосередньо на місцях поза національною електромережею. Потенційна потужність МГЕС у цій країні оцінена в 1780 МВт, 85 % з яких вже реалізовано.
Але це не український сценарій. Це зрозуміло зі Звіту про розвиток малої гідроенергетики світу (WSHPDR) 2022 року, де потенційна потужність МГЕС в Україні оцінена всього в 280 МВт. Треба сказати, що 43 % цієї потужності вже реалізовано.
Основна вигода малих гідроенергетичних бізнеспроектів полягає у заробітку на зеленому тарифі. Відкриті дані ДП «Енергоринок» за 2014-2018 роки свідчать, що з малої енергетики держава отримує всього 0,12-0,16 % електроенергії (для порівняння: в Австрії - 13,8 %, що надходить до загальної електромережі та ще 2 тис. МГЕС, електроенергія яких використовується громадами напряму, поза, загальною електромережею) при цьому суттєво її дотуючи з наших гаманців. Залишається відкритим питання, чи можуть бути малі гідроенергетичні проекти рентабельними на самому старті без підтримки зеленим тарифом?
Виглядає очевидним, що мала гідроенергетика в Україні не є самодостатньою і слабко може вплинути на енергонезалежність країни. Малопомічною вона є також для забезпечення енергонезалежності місцевих громад чи конкретних домогосподарств у Карпатах, як це демонструють домові СЕС. Адже жодна МГЕС в Україні не працює в системі локальних мереж і не живить побутових споживачів гірських сіл безпосередньо, поза централізованою електромережею, як це діє, зокрема в Австрії. Під час блекауту в 2023 році Закарпаттяобленерго, як розподільча компанія-монополіст, здійснювала подачу електроенергії споживачам у селах, де побудовані МГЕС, поза графіком відключень. При цьому через ЗМІ в суспільстві формувалась думка, що електроенергія у домівки людей подається з електростанцій напряму. Мабуть таким чином менеджери цієї компанії, власниками якої є представники та партнери гідроенергетичного бізнесу, намагались створити прихильне ставлення мешканців Закарпаття до проєктів нових МГЕС на річках області.
Отже, вплив на економіку та енергонезалежність країни від малої гідроенергетики більш-менш зрозумілий. А яким є її вплив на власне річкові екосистеми? Адже кожна річка – це, передовсім, джерело життя, і лише потім джерело енергії.
Річка як джерело життя
Як вже згадувалось вище, для отримання бажаних кіловат у Карпатах на річках будують підпірні греблі, акумулюючи воду в утворених водосховищах. Таким чином річка сегментується на два різних за умовами проживання водних тіла – на власне гірську річку з характерною для неї течією, і на водойму зі слабкою течією.
Для будь-якої річки основною характеристикою, яка визначає її життя-буття, є течія. Саме течія визначає гідрологічний режим річки – сезонність повеней, паводків, періоду межені, що дуже важливо не тільки для самої річки, але й для прибережних екосистем. Течія визначає фізичні та хімічні характеристики води, як температура, прозорість, запах, насиченість киснем, наявність біогенних речовин та завислих частинок. Ці характеристики води, відповідно, визначають склад водних мешканців – рослин і тварин, здатних жити в умовах тої чи іншої течії водного тіла. У швидких водах річок Карпат живуть холоднолюбиві види, чутливі до забруднення. Більшість цих видів занесені до Червоної книги України, бо на території України живуть лише тут.
Водойма зі слабкою течією замулюється, вода в ній швидко нагрівається, змінюючи її фізичні та хімічні характеристики. Береги таких водойм швидко заростають водними рослинами, характерними для стоячих водойм. У цій частині річки змінюється у видовий склад тварин – зникають види, чутливі до браку кисню, з’являються інвазійні види. Сама гребля є фізичною перешкодою для міграції прохідних видів, які піднімаються у верхів’я на нерест. Ступінчасті рибоходи, побудовані у тілі греблі, як правило, погано спроєктовані і є нефункціональними. Як результат – за рік-два експлуатації МГЕС на гірській річці призводить до докорінної зміни видової структури та структури популяцій водних мешканців. Ділянки річки, де штучно сповільнена течія, поступово замулюються і заболочуються.
Також використовують деривацію, відводячи в канал або трубу з русла річки необхідну кількість води для турбіни. При цьому значний відрізок річки в основному руслі помітно міліє, що також додатково негативно позначається на водних мешканцях.
Зменшення водності у карпатських річках, які живляться лише опадами і талими водами, робить малі ГЕСи сезонним і ненадійним джерелом виробництва електроенергії. Очевидно саме із цим пов’язане бажання гідроенергетичного бізнесу будувати цілий каскад ГЕС на одній річці, про що сьогодні йдеться на р. Тересва. Для бізнесу таке рішення примножує прибутки. А для річки це означатиме повільну і неминучу смерть. Адже в сумі води не побільшає. Просто річковий стік буде регулюватись каскадом шлюзів. На практиці швидка гірська річка буде перетворена на каскад слабко протічних водойм. В умовах постійних потужних надходжень в річкову систему седиментів – частинок ґрунту з еродованих трелювальними волоками гірських схилів (басейн р. Тересва представлений величезним гірським лісфондом, де інтенсивно ведеться лісове господарство), а також в умовах відсутності очисних споруд у смт. Дубове, р. Тересва, яка сьогодні визнається фахівцями як еталон гірської річкової екосистеми, дуже швидко деградує. Як вплине будівництво каскаду МГЕС на р. Тересва на досягнення екологічних цілей для суббасенйу р. Тиси і чи відображені ці проекти у Плані управління річкового суббасейну р. Тиса, мали б відповісти у БУВРі р. Тиса. Адже екологічний та хімічний стан р. Тиса, який нині оцінюється, як «добрий», очікувано погіршиться. Але цей масштабний проєкт очевидно суперечить природоохоронному та водному законодавству України, зокрема ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», ЗУ «Про Червону книгу України», ЗУ «Про тваринний світ», Водному кодексу та Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі. Адже р. Тересва є іхтіологічним заказником місцевого значення та об’єктом Смарагдової мережі. Не даремно у травні цього року Секретаріат Бернської конвенції звернувся до директора Департаменту природно-заповідного фонду та біорізноманіття Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України для отримання офіційної позиції влади України щодо планованого будівництва каскаду МГЕС на р. Тересва у Закарпатті. Збереження цінних природних екосистем, як річка Тересва, є важливим євроінтеграційним зобов’язанням України.
Як повернути гідроенергетику обличчям до природи і громад?
Енергія гірських річок все-таки може прислужитись людям. Але не для заробляння грошей окремим гідроенергетичним бізнес-компаніям, а місцевим громадам для самозабезпечення себе електроенергією. Це можна зробити, розвиваючи не малу гідроенергетику, а мікро, тобто розбудовуючи мережі мікроГЕСів, потужністю від 5 до 200 кВт. Такі об’єкти електрогенерації можуть забезпечувати електроенергією житлові будинки, будівлі бюджетної сфери та невеликі виробничі потужності напряму, поза єдиною централізованою електромережею, та працювати в автономному режимі в умовах блекауту. Разом з домовими та даховими комунальними СЕС мікроГЕСи можуть складати основу для розвитку локальних електромереж.
Мікроенергетика не робить акцент на великі потужності, чим мало шкодить природі. Така гідроелектростанція зазвичай не потребує спорудження підпірної греблі, для неї не треба накопичувати воду у водосховищі, вона працює в режимі природного стоку. Турбіна може бути прикріплена до платформи, яка вільно плаває по поверхні води, може бути опущена в русло на спеціальних кріпленнях, які є частиною стаціонарної прибережної конструкції. Така мікро ГЕС може працювати за принципом водного колеса, де турбіна працює в руслі чи у відведеному каналі. Турбіни можуть бути розташовані як вертикально, так і горизонтально. Головне, що конструкції гідроелектростанцій, які працюють у режимі природного стоку, не впливають на звичне життя річки, на її мешканців та на рівень води у річці. Річка продовжує жити своїм звичним життям, генеруючи при цьому електроенергію.
МікроГЕСи будують також на очищених стічних водах комунальних очисних споруд. Очищені стоки, повертаючи в річку, використовують для виробництва електроенергії, яку споживають тут же – на очисних спорудах. Це дозволяє скоротити витрати комунальних підприємств на енергоносії. Такі ж проекти є доречними на греблях вже існуючих водосховищ, які мають не енергетичне призначення. Правильно застосовані технологічні рішення в гідроенергетиці приносять користь громадам, зміцнюючи їхню енергонезалежність та самодостатність, і бережуть природу.
Мікрогідроенергетика мало цікава бізнесу, бо вона не націлена на отримання прибутків. Однак вона має зацікавити насамперед громади. Адже разом з комунальними гібридними СЕС, мікроГЕС можуть стати основою енергонезалежності місцевих громад.
Оксана Станкевич-Волосянчук