Із осені 2022-го Ужгород став новим домом для лікаря-нейрохірурга Дмитра Сікорського та його сім’ї. Перший місяць повномасштабної його сім’я провела в окупації, а він — на роботі в лікарні Миколаєва. Як родина переїхала до Ужгорода та почала тут усе з нуля, перейняла закарпатські ритуали, із чим довелося стикнутися у перші пів року повномасштабної там та як зараз лікарю ведеться тут — дізнавався Заголовок.
Коли почалася повномасштабна війна, а росія щодня намагалася пробитися до Миколаєва, Дмитро залишився відрізаним від родини – вони опинилися на тимчасово окупованій території, бо саме гостювали у рідних. Чоловік каже, що тоді навіть думок про виїзд не мав. «Я залишився, бо розумів, що моя допомога тут потрібна».
Завдяки волонтерам через місяць дружина та доньки Дмитра змогли виїхати з окупації й чоловік вивіз їх до Одеси, де мешкає його сестра. Дружина наполягала виїхати, щоб бути разом і подалі від вибухів. Але в Миколаїв постійно привозили пацієнтів, що потребували термінової нейрохірургічної допомоги, в тому числі військових із пораненнями. Персонал практично жив у лікарні: щодня вертатися додому не було сенсу, бо сім’ї виїхали, води не було.
«31 липня 2022 року у нашу лікарню прилетіла ракета. Операційну було зруйновано. А в мене пацієнт із великою пухлиною мозку. Його було проблематично оперувати, бо через обстріл не було обладнання. Я подзвонив в Ужгород і запитав, чи приймуть тут пацієнта і чи можу я приїхати з ним та разом його прооперувати».
Читайте історію про нейрохірурга Дмитра Сікорського у розділі "Життя по-закарпатськи"