Літня пора для студентів – час для відпочинку, підробітку та набуття вражень.
Дуже часто молодь обирає волонтерство у дитячих таборах, де і сил наберешся, й педагогічні навички вдосконалиш. Ми з’їздили в один із найбільших християнських таборів на Закарпатті в селі Анталовцях на Ужгородщині й побачили все на власні очі.
Табір «Скеля спасіння» розташувався на самому початку мальовничого села посеред густих лісів. У центрі доглянутого просторого подвір’я – триповерхова будівля Духовного центру Мукачівської греко-католицької єпархії імені Святого Івана Павла ІІ під покровом Чудотворної ікони Мукачівської Богородиці у стилі Невицького замку із хрестом на передньому фасаді.
Нас зустрічає 29-річний директор центру, керівник табору, голова комісії в справах молоді МГКЄ отець Василь Кузьма з півторарічною донечкою Василинкою на руках. У затишній бесідці господар табору розповідає про історію виникнення й розвитку духовного центру.
Зводити споруду почали ще у вісімдесяті роки лісники для власного офісу, але не склалося. Недобудову придбала спочатку римо-католицька єпархія, а 2004 року з ініціативи владики Мілана – Мукачівська греко-католицька. Поволі будівлю й територію впорядкували, і з 2008 року тут почав діяти духовний центр для роботи поза храмом – для реколекцій (духовних вправ), дитячих таборів тощо.
З 2010 року цим духовним центром опікується отець Василь. Мешкає тут із сім’єю цілий рік, разом із дружиною Андріаною (до речі, студенткою математичного факультету УжНУ) виховують трьох дітей – хлопчиків Антона та Теодора й дівчинку Василинку. Крім цього, впродовж літа під їхньою опікою майже півтори тисячі дітей щороку, адже саме стільки встигають оздоровитися за сезон. Організувати дозвілля вихованців директорові табору допомагають семінаристи й студенти. «Діти від 9 до 16 років розподіляють у загони по двадцятеро. На кожен такий загін – двоє ангелів-охоронців – хлопець і дівчина – як мати і батько», – розповідає отець Василь.
Заїзд триває тільки шість днів, бо охочих дуже багато. Групи формують священики по селах. Цікаво, що сюди з’їжджаються не тільки греко-католики, а й охочі дітлахи з інших конфесій – православні, навіть протестанти. Вартість путівки – 400 гривень, а діти із малозабезпечених сімей оздоровлюються безкоштовно.
Поки ми розмовляли, семінаристи-«вожаті» поруч гралися в м’яча із хлопчаками. Отець Василь запропонував екскурсію територією табору. Тут є два басейни з мілкою та глибокою водою, два ставки, невелика пасіка. У господарстві – кури, кролі, а також дружелюбна ослиця Хвостик. Її купили для живого вертепу цьогоріч, тепер вона мешкає в таборі й невдовзі має розродитися.
Торік уздовж лісу заклали хресну дорогу, в яку за гарної погоди щотижня вирушають вихованці табору.
Отець Василь іде готуватися до щоденної служби, яку правлять в новозбудованій дерев’яній церкві, а ми продовжуємо оглядати територію табору.
На сходах знайомимося зі старшим вожатим – семінаристом-п’ятикурсником Андрієм Проньом. Життєрадісний хлопець колись планував вступати на прикладну математику до УжНУ, проте в останній момент передумав і подався до семінарії. Стверджує, що не шкодує. Навпаки, йому подобається, особливо робота із молоддю. Юнак показує, де мешкають діти.
Хлопці мають кімнати в літньому будиночку, який складається із облаштованих вагончиків. Колись у них жили майбутні священики на території греко-католицької семінарії, тепер вони служать для потреб табору. У кожній кімнаті – двоповерхові ліжка, умивальник, шафа, окремо – душова та санвузли. Дівчата мешкають у будинку, де майже до кожної кімнати є ванна кімната. Всі приміщення прибирають і доглядають діти самостійно, привчаються до порядку, хоч не всі вміють це робити, коли приходять у табір. Андрій стверджує, що найдієвішим покаранням через неприбрані кімнати є скорочення вечірньої дискотеки на 15 хвилин.
У фойє духовного центру – символічна скеля спасіння, адже саме так цьогоріч називається літній табір. Поряд – 10 цікавих заповідей табору. Наприклад: «Нехай не буде інших богів» (телефон, планшет), або «Шануй ближнього, вожатих – і буде тобі добре жити в таборі». На дошці оголошень знаходимо молодіжну програму на рік та розпорядок денний.
Встає табір о 7:30. О восьмій годинні – зарядка під музику, потім ранкова молитва, сніданок. Відтак – прибирання кімнат та катехизація. Темою табору є слова «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога». Щодня семінаристи обирають якусь тему для обговорення, перед тим намагаються зобразити відповідний уривок із Біблії. Наймолодших учать азів релігії – хреститися, 10 Божих заповідей, молитви, зі старшими обговорюють серйозніші питання. Впродовж дня діти можуть гратися, купатися, системно готують два флешмоби, які покажуть одна частина іншій в останній день.
Щодня відбувається майже годинна служба. У затишній дерев’яній церквиці більше сотні дітей із маленькими книжечками сумлінно моляться. Час від часу дійство призупиняється, і священик пояснює, що, як і чому робиться. Завершується літургія виконанням гімну табору, тоді всі загони організовано прямують на обід.
Під час служби на ґанку знайомимося зі студенткою факультету міжнародної політики, менеджменту та бізнесу УжНУ Каріною Зейкан. Щоб нікому не заважати, йдемо в молодий березовий гайок біля церкви. Дівчина вже другий рік опановує прикладну лінгвістику й кілька років є «вожатою» в християнському таборі. Стверджує, що любить займатися із молодшими загонами, спілкуватися з дітьми, пізнавати їх. Це ніби педагогічна практика, каже Каріна. А ще тут завжди гарна компанія, має багато друзів серед вожатих.
Ми просимо розповісти, як відбирають студентів для роботи в таборі. Виявляється, більшість є учасниками християнських організацій при церквах Закарпаття. Цього разу тут працюють і відпочивають студентки з Мукачева. Напередодні відбувається своєрідний вишкіл для волонтерів, заняття із психологами, медиками. Дівчата-студентки вчаться надавати першу медичну допомогу (хоч у таборі є й медсестра), правильно реагувати в різних ситуаціях, знаходити підходи до дітей та інше. Словом, на тиждень табірні мама і тато мають стати для дітей справді ангелами-охоронцями – захистити, розважити, навчити, порадити…
Раптом чуємо звук дзвіночка, як у школі. Так старший волонтер скликає всіх на обід. Дзвіночком щоразу сповіщають про наступний етап розпорядку дня. Перед обідом – молитва-подяка за їжу. Для дітей по-домашньому готують три куховарки. Минулого року старші загони мили посуд, цьогоріч уже купили посудомийну машину.
Після смачного обіду частина дітей готує флешмоб, частина грається. Спати на обід ніхто не змушує, хоч і дозволено. Сідаємо на лавичку в холодку й спостерігаємо, як волонтери відпрацьовують рухи з дітьми під патріотичні та духовні пісні.
Волонтери стверджують, що в останній день діти нерідко плачуть, бо не хочуть розлучатися. За короткий час вони встигають здружитися і нетерпляче чекають наступного літа, як і самі волонтери, їх наставники.