Молодий та енергійний чоловік у білих кросівках стрімко долає липову алею Набережної Незалежності та рішуче подає руку. Знайомтесь, це Євген Петрощук – 30-річний киянин, що перебрався до Ужгорода з амбітними планами – розвивати та масштабувати Закарпаття.
Офіційно Петрощук є заступником начальника Служби автомобільних доріг Закарпатської області. Але сам себе Євген називає професійним project-менеджером. "У моєму міжнародному сертифікаті IBMI зазначена спеціалізація "Портфельні проєкти", – скромно говорить Петрощук, але за його щирою посмішкою читається бажання звернути Карпатські гори. І здається, він знає, як це зробити.
"Той час, який я був у проєктному бізнесі, дав мені розуміння як влаштовані ті чи інші процеси у будівництві. Це неабияк допомагає у нинішній діяльності. Але всі бізнеси я передав, ще до того, як почав співпрацю з Укравтодором. Зараз тільки передивляюся регулярні звіти", – тут Євген піднімає руки.
"Великі плани на наступний рік, – Євген від минулого переходить до справ насущних. – Служба хоче взяти на баланс дороги місцевої мережі, які місцева влада не має можливості привести до ладу, з різних причин, у тому числі і фінансових. Приміром, 33 км дороги О 7-02-04 Ужок – Підполоззя. Вона з'єднує Н-13 Львів-Самбір-Ужгород та М-06 Київ-Чоп. Нині її просто немає. Або ж обхід Мукачевого, який має розвантажити місто від транспортних потоків від КПП.
Пункти на кордоні – це стратегічний напрямок для всієї України. У планах нове будівництво доріг до нових переходів на україно-румунському кордоні Біла Церква – Сігету Мармацієй та на кордоні з Угорщиною Дийда – Берегдароц. У Великоберезнянському районі область межує із Польщею. Є цілком реальна перспектива зробити КПП у Лубні робочим. Плануємо домовлятися з польським воєводством про облаштування велосипедно-кінно-пішого переходу, бо на тому боці Національний заповідник. Далі можемо будувати дорогу до пункту пропуску. Ну і наступний етап – подорожі електроавтомобілями. Для цього можна залучити «Єврокар» (прим.ред.: завод «Єврокар» у Соломоново виготовляє автомобілі ŠKODA).
Тут важливий момент – дорожня інфраструктура має корелюватися з іншими органами державного устрою. Ми ж розуміємо, що без прикордонників пункти не відкриються. А у кооперації – вони пункти, ми – дорогу – проєкт має всі шанси. Закарпаття має стати таким величезним транспортним хабом завдяки своєму архівигідному розташуванню – кордон з чотирма країнами Євросоюзу. І все завдяки дорогам. Бо вони є основою економічного добробуту!".
"А якщо серйозно, то ви ж самі знаєте, що економічний фактор – визначальний. Бути у дорозі 4 години – то одні витрати, а 2,5 – зовсім інші. Ну і комфорт нині теж у ціні – одна справа, коли українець зціпивши зуби, долає кілька десятків кілометрів поганої дороги через гори до кордону з Угорщиною і далі з вітерцем прямує на Будапешт чи на Відень. А інша, коли він їде мальовничими горами і зупиняється на туристичних стоянках для "селфі", кави випити, чи баношу скуштувати . А там і переночує у місцевому готелі. Я б сам так хотів подорожувати!
Ну і під'їзди до населених пунктів. У гірських районах це дуже важливо – життєвонеобхідно. Взагалі, зшивати Україну потрібно, і це однозначно "тема" Закарпаття. Ми ведемо переговори про будівництво дороги першої категорії, європейської магістралі з Лісабона, яка зайде в Україну і доведе до Києва. До кінця року маємо закрити всі питання по землі, отримати експертизу, а вже у 2021 запустити тендер – орієнтовно, 3,8 мільярдів гривень на 10 км дороги. Без залучення іноземних партнерів не справимося, вони у свою чергу зацікавлені у нашому ринку. Тому і виходимо на нових гравців. Ведемо переговори", – підморгує Євген.
"Бізнес-проекти наших сусідів завжди шукають нові ринки, і давно спостерігають за Україною. І тут знову таки – ключовий чинник – а що у вас з дорогами? От туризм. Закарпаття – потужна рекреаційна зона, яку Україна має розвивати. Я взагалі вважаю, що регіон має всі сили кинути на те, щоб створити у себе робочі місця для тих, хто працює дистанційно – ІТ-шники, райтери та будь-хто. В епоху Ковіда це стає дедалі актуальним", – говорить Євген і, здається, він має рацію.
До призначення на Закарпаття Петрощук був радником керівника Укравтодору Олександра Кубракова. Про успіхи цього періоду Євген говорить з гордістю: "Окрім потужного прориву у дорожньому будівництві, який спостерігається по всій країні, ми запустили дашборд керівника. Це онлайн система, де кожен керівник служби може побачити скільки кілометрів влаштовано, а скільки б мало бути. Бо на місцях керівники, як хороші project-менеджери, виставляють пріоритетні процеси та знають всі ключові точки, які мають бути задіяні для виконання тієї чи іншої проблеми".
А почалася робоча кар'єра Євгена Петрощука з Київської міської державної адміністрації, де він 4 роки був радником голови. "Ми були молодими хлопцями, але до нас прислухалися, ми багато проєктів "народили" спільно з адміністрацією. А потім настав 2014 рік. Тоді ми організували благодійний фонд і почали допомагати армії. Точніше, медикам – ми возили операційні столи та медобладнання, аби лікарі могли рятувати життя. Це був доволі складний період мого життя, емоційно було важко. Мабуть, як і багатьом у нашій країні. Одного дня товариш подзвонив і сказав – хочеш в Африку? Кажу – так! Бац, і я в Конго. Там я працював комерційним директором міжнародної майнінгової компанії, ми добували руду у провінції Катанга. Цікавий досвід, у всіх значеннях. Власне там я і заробив те що прийнято називати першим капіталом.
Після Африки вже ніякий бізнес тобі не страшний, от правда. Я вирішив займатися тим, що мені подобається – проектувати, будувати, консультувати у тій сфері, де я можу побачити результат – у будівництві. Мені хочеться залишити по собі хороший слід – для свого міста, громади та родини. Нині я перебуваю на тому етапі свого життя, коли весь мій досвід потрібен державі".
Подібні історії є ще раз доказом того, що у будь-якій галузі освічена молода людина із сучасними "soft-skills" може показати успішний результат своєї роботи. Як кажуть у нас на Закарпатті, ю ар велком!