У вихованні дітей ходить стільки міфів, що в них легко заплутатися. Хтось є прихильником жорсткої дисципліни, а дехто ставиться до цього більш лояльно. Як же знайти золоту середину? Як правильно виховувати власних дітей, щоб стати їм не ворогом, а другом? На ці, та інші запитання сайтуZaholovok komua відповіла консультант в методі Позитивної психотерапії, заступник голови Закарпатського осередку Української спілки психотерапевтів Олена Кузьма.
– З якого віку порадите починати ціле направлене виховання дитини?
– Особисто мені, як психологу слово «виховувати» в даному випадку не зовсім імпонує. Я б радше назвала це так: дозволяти дитині пізнавати світ разом з собою. Починайте це робити з самого народження. Не всі батьки знають, що дитина ще в утробі матері відчуває любов, навколишній світ та емоційний стан матері. Тож говоріть своїм дітям, як можна частіше теплі слова, приділяйте їм більше уваги, спілкуйтеся, хай вони знають, що ви їх любите.
– Яким чином відображається фізичне покарання на психіці дитини? Наскільки мені відомо, то досить велика кількість батьків використовують саме такий радикальний спосіб…
– Якщо дитину один раз шльопнути легенько по попі, то навряд, що це стане причиною якихось відхилень в дитини. Проте, якщо така практика є звичним явищем у вихованні, то батькам слід замислитися. Адже регулярне шльопання за найменшу провину, а часто таке трапляється , що й дитина не винна, може негативно вплинути на її психічний та емоційний розвиток. Фізичне покарання не є продуктивним вирішенням проблеми. Слід знати, що наше тіло теж має пам’ять. Тілесна пам’ять, як і емоційна, може протягом життя нагадувати про себе як небажаними відгуками, так і стати в багатьох моментах ресурсними сторонами. Все залежить від того, що саме пам’ятає наше тіло: біль чи ласку, обійми, радісні відчуття чи синці від ременя. Пропоную все ж виховувати через слово. Наші діти розуміють нас і чують. Вербальні практики-це дієвий спосіб спілкування. А за рахунок підібраних інтонацій ваша дитина зможе відслідкувати ваш настрій: буде це невдоволення, розпач або похвала чи радість.
– Чи правильно, коли батьки однієї дитині беруть за приклад іншу?
– Все залежить від того, як вони це роблять. Ставити в приклад іншу людину(дитину) інколи навіть корисно. Але це буде дієвим і не причинить шкоди тільки тоді, коли ви поясните, який вчинок чи що саме вам імпонує у другій людині. При цьому, слід завжди наголошувати, що ваша дитина унікальна, неповторна. Зразок для наслідування є певно у всіх, але кожний використовує цей досвід по своєму. Головне ніколи не кажіть, наприклад, так: « Цей хлопчик слухняний, талановитий, а ти в мене бовдур». Ви через деякий час забудете про сказане, а у дитини залишиться шрам на життя і до нього ще ціла купа комплексів. Мені ближче, наприклад, такий вислів: « Цей хлопчик дуже талановитий та цілеспрямований, як і ти. Розвиваючись ти зможеш стати кращим». Цим ви додасте віри в себе, натхнення та впевненості своїй дитині.
– На Закарпатті, є досить поширеною така практика: батьки їдуть за кордон на заробітки, а дітей залишають на опіку родичам. Яким це чином відображається на психіці дітей? Та й взагалі, на стосунки між батьками з дітьми?
– Так, дійсно на Закарпатті є досить поширеним таке явище, коли батьки змушені надовго залишати свої дітей. Думаю, що не треба бути психологом, для того, щоб розуміти, що позбавлення батьківської турботи негативно відображається не тільки на дитячій психіці, а й на загальному розвитку також. Надовго залишаючи свою дитину батьки не можуть спостерігати, як вона зростає., як формується її характер, як вона радіє чи сумує, як вперше закохується. Дитиною, довге перебування без найближчих їй людей часто переживається, як втрата. Діти, які втрачають батьків до 11 років, більше хворіють на депресивні розлади в зрілому віці, а ніж ті, що не переживали втрати. Замінити любов та тепло батьківської уваги, речи, які надходять регулярно у подарунок чи гроші нажаль не в змозі. Діти звикають до такої « любові», багато з них стають розбещеними, використовують маніпуляції, таким чином привертаючи до себе все більше і більше уваги. У моїй практиці є випадки, коли бабусі звертаються з онуками, не знаючи, як дати йому ради. Найтурботливіші бабусі та дідусі не можуть замінити мати чи батька. Агресія, алкоголізм чи наркоманія, тривожні стани, емоційні розлади, суїциди, та багато інших невтішних наслідків спостерігаються серед дітей, позбавлених батьківської уваги. Але є і винятки звичайно. Прояви таких порушень спостерігаються і серед тих дітей, батьки яких є поруч. Все це дуже індивідуально і не один фахівець не виставить загальних діагнозів. Кожен випадок, як і людина є унікальним і потребує досконалого розбору та дослідження при практичній роботі. Головне, в гонитві за успіхом та матеріальними цінностями не втратити найголовніше – довіру своїх дітей.
– Діти нерідко стають свідками конфліктів між батьками. Як Ви порадите правильно сваритися, щоб при цьому не травмувати ще не сформовану дитячу психіку?
– Ми всі маємо різні характери та темперамент, різну нервову систему, різні способи виразу емоцій та інше. Вираз своєї думки в більш емоційній формі теж можна розцінити як конфлікт. І діти часто стають свідками подібних суперечок між батьками. Нічого страшного в цьому нема(безумовно я маю на увазі не ті родини, де насилля, алкоголізм, рукоприкладство вважаються звичайною формою з’ясування стосунків).Тут головне пам’ятати, що посварившись на очах дитини, перемир’я теж має відбутися в її присутності. Якщо дитина спостерігає тільки постійні конфлікти це викликає у неї певний стрес. При збалансованій ситуації вирішення конфліктів в батьківській сім’ї, дитина у дорослому віці зможе більш гармонійно будувати стосунки зі своїм партнером, спираючись на свій досвід спостереження.
–У критичний період розвитку( припадає приблизно на 3, 7 років), з дитиною іноді буває дуже важко впоратися. Що можете порадити батькам, які мають якраз таких дітей?
– Вони в той період є надзвичайно цікавими та допитливими. Інша справа, коли дитина увесь час капризує. Таке часто трапляється в магазинах, чи громадському транспорті. Розуміти потребу і дозволяти- це дві різні речи. В деяких випадках слід вдовільнити потребу. Тут треба відрізняти необхідність від маніпуляції. В такому разі головне не йти на поводу, інакше ваша маленька дочка, чи син будуть знати: слід трохи поплакати і отримають все бажане. Не намагайтеся на кожну провину карати дитину. Краще налагодьте з нею стосунки, частіше спілкуйтеся, даруйте подарунки. Не обов’язково щось купувати дитині тільки тоді, коли вона отримає хорошу оцінку, чи буде поводитися так, як вам того хочеться. Любіть свою дитину так, щоб вона це могла відчути, могла вам довіряти. Моєму сину зараз вже майже вісімнадцять, але він знає, що може мені довіряти у будь-якій ситуації. Будьте для своєї дитини опорою, не критикуйте за найменшу провину. Навіть, якщо ваша донька чи син щось зробили неправильно, скажіть їм про те, що й так будете їх любити. Адже погана не дитина, а вчинок, який вона зробила.
Оксана Нірода, Zaholovok.com.ua