«Ядро збірки склали документальні новели про часи, свідчень яких лишається все менше»,-- сказав на презентації письменник Василь Густі. --Тут синтез – поєднання емоції, духовності, внутрішньої енергетики душі та правда життєвого факту. Скажу: прекрасний результат. І вважаю, що сучасна українська новелістика з виходом цієї книжки поповнилася, збагатилася не тільки кількісно, а й якісно».
Місце дії -- волинська частина Тернопільщини, де народилася авторка. Проза написана в різний час – від кінця 60-х до початку 90-х, а також у нинішній час.
«Я все життя любила пробувати те, що ще мені невідоме. Колись пробувала писати телесценарії, вела рубрику на радіо, в журналістиці побувала років п’ятнадцять. Словом, пробувала різне, -- говорить Надія Панчук. Проза давно мене цікавила. У мене є три літературні ікони: Василь Стефаник, Григір Тютюнник та Василь Портяк. Люблю прозу Вінграновського, особливо його «Манюню». Повоєнне дитинство дуже на мене вплинуло і я зрозуміла одну річ, що коли ти щось напишеш, то це ніби від тебе відходить. Це така своєрідна психотерапія».