Від початку роботи нового парламенту депутати ухвалили чималу кількість законів, які невдовзі набудуть чинності. Деякі з них викликало у суспільстві та серед експертів суперечки: хтось переконаний, що важливі рішення не можна приймати всього за кілька місяців, хтось – навпаки переконаний, що швидке прийняття рішень є ознакою ефективності нинішньої влади. Ми проаналізували 3 законопроєкти, які встигли розглянути народні обранці за останні 2 місяці та ті, стосовно ухвалення яких здіймалося чимало шуму. Які плюси і мінуси? Що зміниться для населення, як вони набудуть чинності? Чому їх потрібно було ухвалювати саме зараз?
Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», чи як його прозвали в народі - так звана «судова реформа Зеленського». 16 жовтня закон розглянули та прийняли депутати, 31 жовтня – направили на підпис президенту, 4 листопада закон був повернутий із підписом президента Володимира Зеленського. 236 нардепів проголосували за, проти-66, 23 – утрималися, 62 – не голосували. 219 з тих, хто підтримав закон - нардепи від «Слуги народу», ще 17 - позафракційні.
У пояснювальній записці йдеться, що цим законодавчим актом унормовується діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя. Основні новації цього закону – це повне перезавантаження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) та створення комісії з етики, яка зможе ініціювати звільнення недоброчесних членів ВККС, Вищої ради правосуддя та суддів Верховного суду, причому перевагу в цій комісії матимуть міжнародні експерти. Крім цього, законом передбачена переатестація всіх суддів Верховного суду та скорочення штату з 200 до 100.
Скорочення кількості суддів викликало в експертів неоднозначну реакцію. Наприклад, Рада Європи зауважувала, що Верховний суд, який нещодавно було реформовано, демонструє непогані результати роботи, а голова Верховного Суду Валентина Данішевська під час виступу у парламенті стверджувала, що «перезавантаження Верховного суду вплине на стабільність судової системи України».
Доктор юридичних наук, професор УжНУ, радник голови Конституційного Суду (2008-2010) Михайло Савчин вважає, що однією із найбільш контраверсійних новацій Закону 16 жовтня є скорочення складу Верховного суду у два рази, до ста суддів.
«Нарікання на ВС є доволі справедливим, оскільки у його провадженні знаходиться значна кількість справ і цей вал справ істотно не зменшується. Однак тут ВС обмежений процесуальним законодавством, яке передбачає надмірні підстави для касаційного перегляду справ. Таким чином суть касації вихолощується. Насправді, касація має вирішувати справи лише по декількох стратегічним напрямкам (що жодним чином не вирішено законодавцем досі): вирішувати інституційні проблеми правозастосування (усувати вади законодавства, які служать цьому причиною); забезпечувати єдність судової практики, усуваючи суперечливі судові рішення з одного і того ж самого предмету розгляду; реагувати на істотні порушення людських права, якщо скаржник наведе вагомі підстави для касаційного перегляду, оскільки порушення належного йому права порушує життєво важливі для нього стратегії вільного розвитку як індивіда», - зауважує Михайло Свачин.
Як зазначає Михайло Савчин, загалом, Верховний суд з грудня 2017 року по вересень цього року розглянув 154 тисяч справ, залишок на той час склав понад 63 тисяч справ. Натомість Прикінцевими і перехідними положеннями Закону 16 жовтня передбачено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України протягом двох місяців з дня формування її нового складу проводить відбір суддів до касаційних судів у складі ВС із числа суддів відповідних касаційних судів ВС за критеріями професійної компетентності, етики та доброчесності. Передбачається, що порядок проведення відбору суддів до касаційних судів у складі ВС буде затверджено ВККС за погодженням із Вищою радою правосуддя.
«По суті, це вносить правову невизначеність у правове положення суддів ВС, а також суперечить міжнародним стандартам незалежності суддів, оскільки судді призначаються на посаду до досягнення граничного віку і без їх згоди не можна перевести в інший суд. Як цю проблему збираються вирішити – невідомо, адже перемістити суддів ВС у апеляційні суди є неприпустимим заходом», - додає доктор юридичних наукМихайло Савчин.
Ще одна новація цього закону - впровадження при ВРП Комісії з етики і доброчесності, до якої мають ввійти троє членів ВРП та троє міжнародних експертів. Михайло Савчин зауважує, що на перший погляд, це непогана ідея. «Але закони завжди слід читати між рядків. І тут двояке враження. По-перше, це знаменитий залізний закон бюрократії, коли неспроможні владні інституції створюють нову для подолання певної проблеми. По-друге, це реальні, невирішені проблеми із моральною цілісністю як суддів, так і серед членів ВРП та ВККС, які ніби то має подолати нова інституція «при ВРП». Адже самі члени ВРП і ВККС мають бути носіями відповідних високих цінностей етики і доброчесності», - додає Савчин.
Також експерт наголошує: реформаторам слід пам’ятати, що джерелом легітимності держави є насамперед справедливе правосуддя та гарантії незалежності суддів.«Вже після того держава може виправдовувати свою монополію на насильство, оскільки є надійний контролер її дій на випадок вчинення свавільних дій, - розповідає професор права. - У свій час, Вільгельм Завойовник після перемоги у битві під Гастінгсом над королем Гарольдом в Англії розпочав свої дії насамперед із утвердження єдиного по країні справедливого правосуддя. І тому він отримав підтримку від населення і його довіру та легітимність. Атака на незалежність правосуддя – шлях в нікуди, демонтаж демократичної легітимності держави».
Політолог Іван Стряпко вважає, що Володимир Зеленський намагається перезапустити судову реформу. «Петро Порошенко намагався здійснити судову реформу, але цій реформі опиралася, як еліта, так і сама судова система. Він нібито запустив судову реформу, але аж в кінці своєї каденції. Тут розуміємо, що ця реформа не запрацювала так, як всі очікували. Тому ідея Зеленського полягає в тому, аби перезапустити судову реформу. Фактично це не є чергова реформа, це саме перезапуск попередньої судової реформи. Президент намагається довести суспільству, що вже ця, оновлена реформа, буде ефективною, - зауважує Іван Стряпко. -Для Зеленського це дуже важливо, тому що таким чином він зможе показати, що виконує те, що обіцяв і те, що не зміг виконати його попередник. Або показати, що на те, на що у його попередника пішло кілька років, він нібито може зробити за кілька місяців. Це намагання показати свою ефективність. Стосовно наповнення реформи, наскільки вона фахова, наскільки якісна – виникають питання. Фахівці дуже багато про це говорили. Про те, що скорочення суддів і те, що їх тепер просто завалять справами – не буде сприяти судовій реформі насправді. Але наразі про це ніхто не думає. Можливо, пізніше, коли ці вади вилізуть назовні і стануть кричущими – про це заговорять активно».
Як законно викривати корупціонерів
Другий законодавчий акт, який ми розглянули - закон про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції. Закон нардепи ухвалили ще 17 жовтня, а 29 жовтня його направили на підпис президенту Володимиру Зеленському. Вже 13 листопада закон повернули із підписом президента. Закон набуде чинності з 1 січня 2020 року. За закон проголосували 252 депутати, проти – 23, утрималися – 61, не голосували – 61. Із тих, хто голосували за - 233 депутати зі «Слуги народу», 15 - з «Голосу», двоє з «Батьківщини» та двоє позафракційних.
У пояснювальній записці йдеться, що закон визначає правовий статус викривачів корупції, їх права та гарантії захисту, а також забезпечує умови для розкриття інформації про корупцію.
Згідно із Законом, «викривач – це фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання».
Цей законопроект, точніше – вже закон, також викликав суперечки та нерозуміння, як у самих депутатів, так і серед населення. Так звані викривачі корупції, до речі, можуть за свою діяльність отримати і винагороду, але лише у випадках, коли йдеться про корупцію великих масштабів - грошовий розмір предмета якого або завдані державі збитки від якого у п'ять тисяч і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму. Окрім того, схвалений закон передбачає, що викривач може повідомляти про факти корупції на анонімних засадах. Також викривача не можна буде засудити за завдану шкоду через таке повідомлення.
«Пам’ятаємо вибори президента і найважливіше гасло, яке тоді було – корупція. У передвиборчих промовах вже чинного президента йшлося, що в Україні величезна корупція і її неодмінно потрібно швидко побороти. Хочу нагадати, про те, що сильно вдарило по рейтингу Порошенка, на мою думку, викриття корупції в оборонній сфері. Для Зеленського це теж гострий момент, адже від нього суспільство чекає на якусь явну боротьбу з корупцією. Зеленському треба показати ефективність у питанні боротьби з корупцією, тому й запропонували такий законопроект, який голосно назвали – про викривачів корупції. Їхні противники назвали його «про стукачів», а не викривачів», - каже політолог Іван Стряпко.
Експерт наголошує, що стосовно ефективності і практичності цього закону є багато питань. «З політичної точки зору – так, класний закон, люди борються з корупцією, процес відбувається. Але наскільки це буде практично реалізовано – є питання. Якщо людина почне завалювати органи скаргами без наведених доказів, теоретично – органи мають перевіряти. Багато експертів вказували на те, що цей закон є недосконалим, і не буде дієвим. Це більше виглядає, як популістське рішення, яке не буде мати реальної сили, - кажеІван Стряпко. -Дуже швидко ми побачимо, наскільки він є популістським і побачимо прецеденти, коли антикорупційні органи будуть завалювати безпідставними скаргами на когось і ці органи будуть змушені перевіряти всі ці скарги. Користь від цього закону наразі лише теоретична, чи буде вона практичною, залежить від того, які є механізми захисту того ж викривача. Як захищатимуть його анонімність, безпеку життя. Інше питання – наскільки функціональним буде цей закон, чи когось справді за ним судитимуть».
До слова, нардеп від «Батьківщини» Сергій Власенко під час виступу у парламенті наголосив, що норми законопроєкту виписані так, що «це закон не про викривачів, а про стукачів». Він також зазначив, що анонімність і фактична відсутність вимог до викривачів не надавати джерела отримання інформації про корупційну діяльність може призвести до повторення ситуації, що була за часів СРСР, коли «сусіди робили доноси на сусідів через якісь образи і надавали інформацію, яка комусь примарилась».
І про найцінніше для українців
Третій - проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення, так званий закон стосовно відкритого ринку землю в Україні. За останні місяці цей законопроєкт, напевне, викликав найбільше обговорень та дискусій, як серед експертів, так і серед українців, які хвилюються через те, що буде з їхньою землею. Законопроєкт нардепи наразі ухвалили у першому читанні. За проголосували 240 депутатів, проти – 52, утрималися – 57, не голосували – 16.
У пояснювальній записці йдеться, що проектом Закону пропонують визначити особливості правового регулювання обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення на основі ринкових механізмів переходу прав на земельні ділянки.
До цього законопроєкту у громадськості є багато запитань, однак політолог Іван Стряпко думає, що деякі з них можуть враховувати та внести поправки до проєкту Закону.
«Зараз є така тенденція: команда Зеленського пропонує якийсь закнопроєкт чи рішення, і дивиться якою буде реакція на це рішення. І потім вони можуть дуже змінити першочерговий вигляд того чи іншого законопроєкту. Це помітно із проєкту рішення чи закону і кінцевого його формату. Прикладом може бути прийняття бюджету. Коли ухвалювали проєкт бюджету, у ньому було дуже мало грошей закладено на армію, зменшуваласся сума виділених коштів на освіту. Саме через ці моменти бюджет дуже критикували. У кінцевому документі на армію виділяється не менше коштів, ніж було закладено у попередньому бюджеті. Тобто критика, яка була зі сторони суспільства – врахована. У цьому випадку можна сказати, що відбувається постійний моніторинг ситуації: що буде, подивимося на реакцію і врахуємо її. Зеленський намагається подобатися населенню, адже отримав дуже великий успіх на виборах, і йому важливо цю підтримку не втратити. Тому Зеленський намагається реагувати і діяти швидко, аби показати суспільству, що він ефективний президент», - каже Іван Стряпко.
Пан Іван схиляється до того, що подібна ситуація буде із законом про відкритий ринок землі. Експерт зазначає, що в Україні існує чорний ринок: люди купують і продають землю, але все це відбувається приховано, через якісь сірі схеми, невідомо наскільки вони законні і невідомо чи не буде потім проблеми у всіх цих людей, які за цими схемами землю купили. Тобто невідомо, чи потім ці люди зможуть придбану землю використовувати, і чи не заберуть її від них через суд. Крім цього, на думку політолога, є й інші причини для того, аби запровадити відкритий ринок.
«Велика кількість людей, які є власниками землі в Україні – бажають її продати. Наприклад, земля їм дісталася у спадок: бабця, яка мала землю, померла, а люди живуть в місті, землю цю обробляти не збираються, і у них є один варіант – здати її в оренду. Можливо, їм цей варіант не підходить, і вони б хотіли її продати, але не можуть цього зробити. В Україні дуже багато власників землі – це люди похилого віку у селах, і вони не можуть її самотужки обробляти, тому єдине, що вони можуть зробити – здавати землю в оренду. Але їм, ймовірно, було б краще її продати. Тому тут треба погодитися з тим, що є слушність того, що питання землі потрібно вирішувати», - додаєІван Стряпко.
На думку експерта рішення стосовно відкритого ринку землі постійно відкладалося, адже більшість населення проти відкритого ринку землі, адже існує дуже багато лякаючих стереотипів.«Перша така страшилка про те, що нашу землю скуплять всі олігархи, друга – нашу землю скуплять всі іноземці, третя – українців просто виженуть зі своєї землі. Деякі із цих страшилок можуть не виправдатися, якщо закласти запобіжники. Наприклад, обмежити кількість землі, яку може купити одна людина. Якимось чином законодавчо обмежити кількість землі, яка може бути в руках однієї людини і в руках іноземців. Наприклад, дозволити купувати землю лише тим, хто обробляє її», - кажеІван Стряпко.
Як вважає політолог, якщо цей законопроєкт запрацює у такому вигляді, то він дасть час, аби населення звикло до відкритого ринку землі і дасть можливість одній людині зосередити дуже великі земельні угіддя, тобто одній людині стати власником величезної кількості земель.
«Тут питання стоїть у стратегії: уряд хоче, щоб земля стала доступна для розвитку великого агробізнесу чи він хоче розбудовувати дрібне та середнє фермерство. Якщо великий агробізнес, а так воно виглядає, що уряд націлений на створення величезних агрокомплексів, буде відведений певний час, 4 роки, коли іноземці не зможуть купляти землі. Тобто для українців буде створена фора, але все одно немає доступу до дешевих кредитів. У цьому випадку є велика проблема: ці 4 роки – мало часу для того, аби люди мали змогу накопити ці кошти і купити землю», - додає політолог.
Ще один момент – у цьому законпроєктів немає запобіжників щодо купівлі землі в Україні іноземцями, які є громадянами країн, які перебувають у ворожих стосунках з Україною. Наприклад, йдеться про росіян. Однак усі ці проблеми законотворці обіцяли вирішити завдяки правкам, які будуть внесені до другого читання.
«Скоріш за все, у законопроєкті пропишуть обмежену кількість землі, яка знаходиться в одних руках і скоріше всього буде зроблений акцент на тому, аби розвивати дрібне та середнє фермерство, тому що це наразі є основний об’єкт критики. Відкритий ринок землі – це нормально у більшості країн світу, просто мають бути запобіжники, щоб землю не могла скупити одна людини і т.д, - кажеІван. -Користь законопроєкту в тому, що земля стане власністю і людина буде дбати про розвиток своєї сім’ї, тобто фермер буде більше зацікавлений у своїй праці, адже ця земля буде належати йому, він не буде орендарем, з яким можуть продовжити, а можуть не продовжити договір. Це дасть можливу фермерам під заставу своєї землі отримувати кредити і фінансові ресурси для того, аби працювати. Ще один момент, ринок землі – це гроші, які будуть надходити, у тому числі, у державну скарбницю, адже держава буде адмініструвати цей процес і стягувати за це податки. Ще тут треба розуміти, що багато земель сільськогосподарського призначення у нас не використовуються, бо люди їх просто не обробляють. Теоретично, якщо земля стане товаром і її будуть продавати, знайдуться люди, які її будуть обробляти, на ній буде щось рости, відповідно з того матимуть прибуток, як люди, так можливо і громада і держава. Корить із цього однозначно буде, питання лише в тому, яка модель буде обрана».
Нагадаємо, законопроєкт про відкритий ринок землі нардепи поки ухвалили лише у першому читанні, яким він буде далі і як працюватиме на практиці – покаже час.
Ольга Беца, для Zaholovok.com.ua
Матеріал підготовано у рамках проекту Ужгородського прес-клубу «Створення виборчої медіа-майстерні на Закарпатті -2019» за підтримки Української медійної програми (Інтерньюз).